ЗМІСТ

Вступ

1. Соціальне страхування в Україні, його організація та принципи

2. Ознаки та функції соціального страхування

3. Форми фондів соціального страхування в Україні

4. Види страхування. Обов'язкове страхування

5. Порядок надходження та використання засобів загальнообов'язкового державного соціального страхування

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

«Страхування є однією з тих не багатьох справ на нашій землі, яку можна і потрібно вести без усякого ризику» (Джон Ґолсуорсі).

Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Воно виступає у двох відокремлених формах: у формі соціального страхування (державного й недержавного) та страхування, яке пов’язано з непередбачуваними надзвичайними подіями. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком і в інших випадках, передбачених законодавством. Це правило гарантовано загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Аналіз страхування передбачає його деталізацію в економічному аспекті й з матеріальної точки зору. Наприклад, Н.І. Хімічева зазначає, що в економічному аспекті страхування становить систему економічних відносин із приводу створення централізованих і децентралізованих резервів грошових і матеріальних коштів, необхідних для покриття непередбачених потреб суспільства та його членів. Матеріальний аспект передбачає створення грошових фондів спеціалізованих установ – страхувальників, які використовують для відшкодування шкоди, що зумовили нещасні випадки, тобто з настанням певних дій. [1]

Таким чином, за своїм змістом страхування являє собою систему відносин із формування й використання централізованих і децентралізованих фондів, які необхідні для фінансування непередбачених потреб суспільства та його членів, відшкодування шкоди, яка виникла в наслідок стихійного лиха та інших подібних подій. У модельному законі про державне соціальне страхування, який було прийнято на десятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасників СНД 6 грудня 2000 року, державне соціальне страхування визначено як частину системи соціального забезпечення, яку організовано державою в інтересах застрахованих із метою забезпечення державних гарантій від можливих наслідків соціальних ризиків, і полягає в матеріальному забезпеченні застрахованих осіб, наданні їм соціальної, медичної і реабілітаційної допомоги.

Страхування – це економіко правовий механізм щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (страхувальників) при настанні певних подій (страхових випадків) передбачених договором страхування або законодавством. Страховий захист здійснюється шляхом виплати грошей страховою компанією (страховиком) з страхового фонду. Фонд (резерви) формуються з страхових платежів, що сплачують страхувальники на умовах страхування. Доходом фонду також є інвестиційний дохід від розміщення страхових резервів.

Страхування здійснюється при наявності страхового інтересу, як міри фінансової зацікавленості, компенсації при настанні несприятливих подій з майном або людьми.

В Україні страховий інтерес визначено як об'єкт страхування, яким є:

1) майнові інтереси пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією застрахованої особи (особисте страхування: страхування життя, від нещасних випадків, медичне страхування);

2) майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майна (майнове страхування: страхування нерухомого майна, об'єктів виробництва, будівництва, сільського господарства, транспортних засобів, фінансів та інше);

3) майнові інтереси, що пов'язані з нанесенням шкоди особі або її майну, за що несе відповідальність страхувальник (страхування відповідальності: страхування відповідальності власника транспортних засобів, відповідальність перевізника (вантаж, пасажири), відповідальність професіонала, відповідальність підприємств (за якість продукції, за шкоду навколишньому середовищу).

Соціальне страхування – гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безкоштовної медицини. Здійснюється шляхом формування централізованих страхових фондів з внесків роботодавців, працівників та держави. Фонди створюються для певних видів соціальних випадків, що регулюються соціальною політикою держави відповідно до міжнародних норм.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

- наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя;

- наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Соціальне страхування в україні, його організація та принципи

Організація чинної системи соціального страхування в Україні регламентується ? Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ? від 14 січня 1998 р., які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним страхуванням мають:

- громадяни України;

- іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України ґрунтується на таких принципах:

- законодавче визначення умов і порядку його здійснення;

- обов'язковість страхування осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спіло, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

- надання права отримання виплат із загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

- обов'язковість фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- солідарність та субсидування;

- державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

- забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

- цільове використання коштів загальнообов'язкового державного страхування;

- паритетність представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є: - застраховані громадяни, тобто фізичні особи, на користь яких здійснюється цей вид страхування;

- страхувальники (роботодавці та застраховані особи).

Роботодавцями вважаються:

1) власники підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, і фізичні особи, які використовують найману працю;

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у т. ч. міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, ухваленими Верховною Радою України;

- страховики, роль яких виконують цільові страхові фонди з:

- пенсійного страхування;

- медичного страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди – це некомерційні самоврядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають права використовувати свої кошти для цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність.

Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Об'єктом загальнообов'язкового державного страхування є страховий випадок – подія, із настанням якої у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених цими «Основами законодавства України про загально обов’язкове соціальне страхування».

Головні нормативно-правові акти з питань регулювання страхової діяльності в Україні:

- Конституція України (статті 46, 49);

- Закон України «Про страхування», прийнятий 7.03.1996 року, зі змінами після 4.10.2001 року;

- Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

- «Закон про обов'язкове страхування, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», липень 2004 рік;

- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;

- Кодекс України про адміністративні правопорушення;

- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року;

- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року;

- Закон України «Основи законодавства України про обов'язкове державне страхування» від 14 січня 1998 року;

- Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

Способи страхування – це процедури, що визначають процес формування та використання страхового фонду. Виділяють наступні:

- самострахування – підприємство або особа сама створює фонд для визначених страхових випадків;

- взаємне страхування – це колективне формування страхового фонду обмеженою кількістю учасників при наявності у них спільного об'єкту страхування або однотипних страхових інтересів ( медичне страхування );

- комерційне ( ринкове ) страхування – передбачає формування індивідуальних фондів страховиків в процесі продажу специфічного товару страхової послуги;

- соціальне страхування – здійснюється шляхом формування централізованих страхових фондів з внесків роботодавців, працівників та держави. Фонди створюються для певних видів соціальних випадків, що регулюються соціальною політикою держави відповідно до міжнародних норм.