Тема 1. Культурологія як наука
ПЛАН:
Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного знання.
Предмет, мета та завдання курсу культурологія.
Проблема визначення поняття «культура». Функції культури.
Структура феномена «культура».
Література
Боннар А. Греческая цивилизация. В 3-х т. - М.: Искусство, 1992.
Горбатов А. Основные школы и концепции культурологии: Учеб. пособие. - Кемерово, 2000.
Гуревич П. Культорология. Учебник для вузов.-М.: 2003.
Кармин А.С. Культурология. - СПб: изд-во "Лань", 2001.
Культурология. История мировой культури: Учебник для вузов/ Под ред. проф. А.Марковой.-М.: ЮНИТИ, 2003
Культурология: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений.-Ростов н/Д: «Феникс», 2002.
Культурологія.-Курс лекцій (під ред. А.Баканурського та ін.).-К.:ВД "Професіонал". 2004.
Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. /За ред. І.Тюрменко, О.Горбула. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004.
Левчук Л.Т. та ін. Історія світової культури. Київ, 2000.
Шевнюк О.Л. Культурологія. Київ, 2007.
1. Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного знання.
Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Культурологія є інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології та мистецтвознавства.
Основою культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері. Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.
Культурологія порівняно молода наука. Становлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов’язане з філософськими концепціями історії Джамбаттісти Віко, Йогана Гердера і Георг Гегеля. Як окрема галузь знання культорологія виникає наприкінці ХІХ ст. Поняття «культурологія» першим використав американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975). Саме він вперше виділив культурологію як самостійну науку у комплексі суспільних наук.
Загалом у розвитку культурологічного знання виділяють три історичних періоди:
— донауковий етап уявлень про культуру (від Стародавнього світу до XVIII ст.);
— етап становлення знань про культуру у межах інших наук (ХVІІІ-ХІХст.);
— формування культурології як самостійної науки (XX ст.).
Більшість культурологів виділяють в розвитку культурології кілька основних теоретичних концепцій або парадигм, на які спираються культурологічні дослідження. До основних теоретичних концепцій або парадигм належать:
1) циклічна концепція;
2)еволюціоністська;
3)антропологічна;
4) революційно-демократична.
Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італійський філософ Дж.Віко (1668-1740). Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов’язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеню розвитку, люди знову падають на нижчий. Епоху середньовіччя Віко, наприклад, трактує як «друге варварство». Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях Миколи Данилевського (1882-1885), О.Шпенглера (1880-1936), Арнольда Тойнбі (1889-1975) та інших вчених.
Еволюціоністська теорія культури представлена в працях американського вченого ЛюісаМоргана (1818-1881) і англійського історика Едварда Тейлора (1832-1917) та інших дослідників. Сутність цієї концепції культури полягає у тому, що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Аналізуючи культуру первісного суспільства, Е.Тейлор зробив висновок, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до складного. Л.Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію. Провідна ідея еволюціонізму – це прямолінійність культурного прогресу та обов’язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.
Антропологічна або функціональна концепція культури представлена в працях англійського етнографа і соціолога Броніслава Малиновського (1884-1942), французького етнолога і соціолога К.Леві-Строса (1908-1991), американського етнографа Альфреда Кребера (1876-1960) та інших. Сутність цієї концепції полягає у тому, що виникнення і розвиток культури пов’язується з потребами людства. Б.Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Первинні потреби спрямовані на продовження роду і забезпечення його життєдіяльності, їм відповідає розвиток знань, освіти, житлових умов. Похідні потреби спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці, їм відповідає розвиток економіки і культури господарювання. Інтегративні потреби проявляються у необхідності згуртування і об’єднання людей, у потребі авторитету. Задоволенню цих потреб відповідає політична організація суспільства. Відмінність між культурами обумовлена різними способами задоволення потреб.
Засновниками революційно-демократичної або марксистської концепції культури були К.Маркс (1818-1883) та Ф.Енгельс (1820-1895). Ця концепція ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально-перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висококультурної людини як суспільного суб’єкта діяльності.