МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Буковинський державний медичний університет

“Затверджено”

на методичній нараді

кафедри патологічної фізіології

протокол №

Завідувач кафедри

професор __________Ю.Є. Роговий

“ ” 200 р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

студентам 3 курсу медичного факультету

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Модуль 1

Загальна патологія

Змістовий модуль 1

Загальна нозологія – загальне вчення про хворобу, етіологію та патогенез. Патогенна дія факторів зовнішнього середовища. Роль внутрішніх чинників у патології

Тема заняття № 1

“Предмет, задачі І методи патофізіології. ВЧЕННЯ ПРО ХВОРОБУ”

Чернівці

1. Актуальність теми: У житті людини хвороба, як одна з форм існування, займає важливе місце, оскільки значна частина людства постійно потерпає від її наслідків. Вивчаючи життєдіяльність хворого організму патофізіологія намагається з’ясувати що саме відрізняє хворобу від стану здоров’я. Патофізіологія є ланкою, що зв’язує біологічні науки з клінікою, сприяє формуванню в студентів лікарського мислення.

2. Тривалість заняття: 2 (год.)

3. Навчальна мета (конкретні цілі):

Знати:

- поняття “патологічна фізіологія”, методи, якими вона користується, її значення для медицини;

- завдання та об’єкт патофізіології;

- види моделювання патологічних процесів;

- визначення та приклади типових патологічних процесів;

- відмінності понять “норма”, “здоров’я”, “передхвороба”, “хвороба”.

Вміти

- дати визначення “хвороби”, “патологічного процесу”, “патологічного стану”, “патологічної реакції”

- розрізняти власне пошкоджувальні та захисно-компенсаторні реакції

- записати графологічну схему структури предмета патофізіології (розділи, предмет, методи, види експерименту)

- аналізувати поняття норми, здоров’я, перехідних станів організму між здоров’ям та хворобою

Практичні навички

- вирішити задачу та отримавши вихідні дані самостійно скласти патофізіологічну задачу по темі заняття;

- вирішити тест "Крок 1" та отримавши вихідні дані самостійно скласти тестове завдання.

4. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін

Отримані навички

1. Філософія 2. Фізіологія 3. Біохімія

Визначати відносність поняття норми, діалектичний зв′язок власне пошкоджувальних та захисно-компенсаторних реакцій в патологічному процесі. Дати визначення філософських категорій “здоров’я” і “хвороби”. Схематично зобразити послідовність компенсаторних реакцій із боку серцево-судинної і дихальної систем за умов розвитку гіпобаричної гіпоксії. Навести приклади експериментальних моделей. На прикладі моделі гострої гіпоксії розглянути механізми, які на молекулярному рівні забезпечують розвиток захисних і компенсаторних реакцій.

5.Поради студенту

5.1. Зміст теми:

Патофізіологія – це наука про хворобу (“патос”- хвороба, “логос”-наука), яка вивчає основні закономірності виникнення, розвитку і завершення хвороби. Водночас, хворобу вивчають і клінічні дисципліни (хірургія, терапія, очні хвороби, акушерство та гінекологія, оторинолярінгологія та ін.). Це закономірно ставить питання про місце патофізіології у вивченні хвороби порівняно з клінічними дисциплінами.

Хворобу можна вивчати на 4 рівнях абстракції.

І рівень абстракції – вивчення хвороби у конкретного хворого, коли лікар працює з конкретним пацієнтом, проводить його обстеження, ставить діагноз, призначає лікування, проводить профілактику ускладнень.

ІІ рівень – вивчення хвороби як нозологічної одиниці, коли лікар абстрагується від конкретних хворих, а вивчає загальні закономірності тих чи інших конкретних захворювань: грипу, ревматизму, вірусного гепатиту, а саме їх етіологію, патогенез, клініку, діагностику, лікування, профілактику.

ІІІ рівень – вивчення хвороби як типового патологічного процесу, які розвиваються за одинаковими законами, незалежно від особливостей причини, що зумовила їх, локалізації, виду тварин (запалення, гарячка, гіпоксія, голодування, шок, типові порушення мікроциркуляці, пухлинний ріст, типові порушення ВСО, КЛР, вуглеводного, білкового, жирового обмінів).

ІV рівень абстракції- хвороба вивчається як філософське узагальнення, тобто проблема формулюється під кутом зору, що таке хвороба взагалі.

Патофізіологія вивчає хворобу на ІІ, ІІІ, ІV рівнях абстракції, в той час як клінічні дисципліни вивчають хворобу на І та ІІ рівнях. Таким чином, патофізіологія є більш загальною наукою по відношенню до конкретних клінічних дисциплін, але більш конкретною по відношенню до філософії. Тобто патофізіологія – це методологія для конкретних клінічних дисциплін, теоретичний фундамент медицини.

Патофізіологія включає 3 розділи:

Розділ І. Нозологія, або загальне вчення про хворобу. Вивчає хворобу на ІV рівні абстракції (що таке хвороба взагалі? що таке норма? Етіологія, патогенез, реактивність).

Розділ ІІ. Типові патологічні процеси. Вивчає хворобу на ІІІ рівні абстракції (запалення, гарячка, гіпоксія, шок, типові порушення обміну речовин, пухлинний ріст, голодування, типові порушення мікроциркуляції).

Розділ ІІІ. Спеціальна патофізіологія. Вивчає порушення на ІІ рівні абстракції – патологію органів і систем (кровообігу, дихання, ендокринної, нервової систем, травлення, печінки, нирок).

Основний метод патофізіології – проведення експериментів на тваринах. Це принципово відрізняє патофізіологію від клінічних дисциплін. Основний дефіз клініциста “Ідіть ближче до ліжка хворого” дає можливість лікарю набувати професійних навиків, правильно ставити діагноз, проводити ефективне лікування. Водночас, при роботі з хворим лікар працює виключно в інтересах пацієнта, керуючись правилом Цельса “Primum non nocere”. Провідні інтереси патофізіолога полягають в іншому, а саме в пізнанні глибоких загальних закономірностей розвитку хвороби. З цією метою патофізіологи призивають науковців-медиків “Ідіть далі від ліжка хворого”, а саме в лабораторію де ви будете проводити експерименти на тваринах з метою глибокого, фундаментального пізнання механізмів розвитку того чи іншого захворювання. Так, зокрема найбільші досягнення в медицині були отримані в експериментах на тваринах. І.І.Мечніков відкрив фагоцитоз на прозорій особині морської зірки. Ф.Мажанді сформолював нервово-трофічну теорію запалення при розвитку виразки рогової оболоки ока за умов перетину трійчастого нерва у кролика.

Патофізіологія використовує такі методи експерименту: вилучення органа хірургічним чи фармакологічним шляхом, подразнення, введення в організм різних речовин, пересадки органів і тканин, ізольованих органів і тканинних культур, аналогового та абстрактного моделювання, порівняльної патології. Етапи патофізіологічного експерименту: 1) робоча гіпотеза, формулювання мети, 2) вибір спеціальних методик і об’єкту дослідження, 3) планування експерименту і його проведення, 4) обробка отриманих результатів, їх аналіз, тлумачення.

Нозологія – загальне вчення про хворобу. Одне із самих складних питань патофізіології. Складність визначення хвороби полягає у проблемі визначення, що таке норма?

ВООЗ (1946 р).

Здоров’я – це стан повного фізичного, психологічного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад.

Здоров’я – стан організму, в якому спостерігається відповідність структури і функції, а також здатність регуляторних систем підтримувати постійність складу внутрішнього середовища організму – гомеостаз (Клод Бернар).

Гомеорезис- збереження постійності швидкості біохімічних та фізіологічних реакцій в організмі, високий енергетичний φ організму.

Гомеоморфоз – підтримка постійності форми, взаємного розміщення і маси органів у необхідних межах.

До біоенергетики мають пряме відношення біологічно активні точки, енергетичні канали, чакри. Критерії високого енергетичного φ організму: незначні жирові відкладення, відсутність набряку м’язів навіть після значних фізичних навантажень, істотно зростає гнучкість, організм потребує менше їжі, скорочується сон, вдень практично не розвивається втома, людина постійно активна, хвороби відступають самі по собі.

Вчений з Санкт Петербургу докт.техн.наук Г.Сергєєв винайшов прилад біоплатизмограф, за допомогою якого встановив, що біоенергетика П.К.Іванова в 500 раз перевищувала середній рівень, що має місце у звичайних людей. Під час війни німці возили П.К.Іванова в люті морози на мотоциклі по Києву роздягненого, закопували в сніг і навіть поміщали в колодязь з крижаною водою. Водночас, не дивлячись на все це- він вижив.

Сприяють накопиченню енергії: постійний рух (бог дав людині більше як 600 м’язів, ми діти руху), внутрішня чистота організму (голодування), правильне позитивне мислення, підтримка рідкокриcталічної будови біологічних рідин організму (фрукти, овочі), дозований вплив холодового фактору (загартовування).

Гомеоморфоз – забезпечується за рахунок голографічного тіла в основі якого лежить хрональне поле. Зміцнюють силу хронального поля: відсутність негативних емоцій, стресів. Підсилюють його: позитивні думки, впевненість в собі, відключення процесу мислення на більш чи менш тривалий період часу, сон. Істотні розлади в голографічному тілі викликає надмірне і часте харчування.

Валеологія – наука про роль соціальних, психологічних та біоенергетичних факторів у забезпеченні збереження здоров’я людини.

Що таке хвороба взагалі?

К.Маркс “Хвороба – це обмежене в своїй свободі життя”

Якщо здорова люди з’їсть “Снігерс”, то крім задоволення вона нічого не отримає. Якщо той же “Снігерс” з’їсть хворий на тяжку форму цукрового діабету, то крім діабетичної коми він також нічого не отримає.

Хвороба – це нова якість організму людини, яка підпорядкована закону діалектики переходу кількісних змін у якісні.

Р.Вірхов давав визначення хвороби як: Гетерометрія – (не ті розміри: анемія – зменшення кількості клітин, пухлина - збільшення). Гетеротопія – (не в тому місці: мієлобласти в крові при лейкозі, де їх не має в нормі). Гетерохронія – (не в свій час – поява мегалобластів при В₁₂ фолієводефіцитній анемії в дорослих, в той час як у нормі вони бувають тільки в ембріонів).

При хворобі знижується здатність організму пристосовуватися до навколишнього середовища, знижується працездатність організму.

Хвороба – це єдність реакцій захисту і ушкодження, які І.П.Павлов називав: 1) фізіологічний захід проти хвороби, 2) власне патологічним або поломом.

Приклад: абсцес з одного боку – пошкодження (альтерація, біль, утворення гнійного ексудату), а з іншого – формування запального бар’єру. Якщо в порожнину абсцесу ввести смертельну дозу стрихніну – отруєння не буде. Тому при лікуванні абсцесу не слід послаблювати запальний бар’єр (введення глюкокортикоїдів небезпечно – може призвести до сепсису, при ревматизмі, навпаки, їх призначення доцільно, інакше буде вада серця). Гарячка при грипі tº - 38ºC- захистна реакція (активується синтез антитіл, фагоцитоз, порушується репродукція вірусу в клітині, активується неспецифічна резистентність). З іншого боку гіперпіретична гарячка при інфаркті міокарда tº - 41ºC- реакція ушкодження (при підвищенні tº на 1ºC зростає частота серцевих скорочень на 10 ударів => скорочується діастола =>наростання розмірів ділянок некрозу, дистрофії та ішемії).

Хвороба – прояв закону заперечення заперечення. Розвиток міопії (короткозорості) у молодому віці відбувається за рахунок видовження ока. Компенсація міопії за рахунок пресбіопії (зменшення еластичності і оптичної сили кришталика). Зір нормалізується, але це не те око, що було в молодості.

Патологічний процес – закономірна послідовність явищ, що виникає в організмі при дії на нього патогенного фактору і включає в різних співвідношеннях порушення нормального перебігу життєвих процесів і захистні пристосувальні реакції.

Патологічний стан – відносно стійке відхилення від норми, який має біологічно негативне значення для організму.

Патологічна реакція – неадекватна, що не має біологічного змісту, шкідлива без користі відповідь організму чи його окремих систем на дію звичайних (наприклад продуктів харчування) чи патогенних чинників.

Ремісія – (від лат. remissio – зменшення, ослаблення)- тимчасове покращання стану хворого, що проявляється в сповільненні чи зупинці прогресування хвороби, частковому зворотньому розвитку чи повному зникненні явищ хворобливого процесу).

Рецидив – (від лат. recidivus - відновлення) – відновлення чи погіршення проявів хвороби після її тимчасового зникнення, послаблення чи призупинки хворобливого процесу (ремісії).

Ускладнення – це приєднання до основного захворювання патологічного процесу, не обов’язкового для даної хвороби, який своїм виникненням пов’язаний з причинами, чи тими порушеннями, що розвинулися в ході патогенезу хвороби.

Передхвороба характеризується максимальним напруженням захистних адаптаціних реакцій організму у відповідь на дію того чи іншого чинника, які при цьому ще не викликають розвиток реакцій ушкодження.

Типові патологічні процеси - це процеси, які розвиваються за однаковими за­конами, незалежно від причини, локалізації, виду тварин та індивідуальних особли­востей організму. Прикладами таких процесів можуть бути запалення, пухлинний процес, місцеві розлади кровообігу, гіпоксія, голодування, гарячка.

Основні історично сформовані напрями у вченні про хворобу: гуморальний, солідарний, віталістичний, анатомічний, целюлярний, функціональний.

Гуморальна патологія - це система теоретичних поглядів, згідно з якими основним механізмом розвитку хвороб є порушення стану рідин організму. Основоположником цього напряму є Гіппо­крат. Його послідовниками були Гален, Ібн-Сіна (Авіценна), Парацельс, Рокитанський, Сельє. На сучасному етапі гуморальний напрям відображається у розв'язанні таких проблем, як порушення гуморальних механізмів регуляції (ендокринологія), роль гу­моральних факторів у розвитку патологічних процесів (медіатори запалення, регуля­тори проліферації та ін.), гуморальні механізми імунітету. Солідарний напрям - це система теоретичних поглядів, згідно з якими сутність хвороби полягає в порушенні спів­відношення і характеру руху твердих часток організму (solidus - твердий). Цей напрям виник на основі атомістичного вчення Демокрита. Його основоположником вважається дав­ньогрецький лікар Асклепіад (ІІ-І ст. до н.е.). Сучасним етапом розвитку цього напряму варто вважати молекулярну патологію, що вивчає молекулярні механізми розвитку хвороб (спадкова патологія, молекулярна онколо­гія, імуногенетика та ін.). Клітинна (целюлярна) патологія - це напрям, що роз­глядає клітину як матеріальний субстрат хвороби, а саму хворобу - як певну суму уражень великої кількості окремих клітин. Основні положення цієї теорії було сформульовано в роботах Р. Вірхова в 1855-1858 рр. у вигляді таких тверджень. 1.Хвороба організму - це хвороба його клітин. 2. Хвороба завжди має свою локалізацію. 3. Хвороба виникає хоча б за однієї з трьох умов (тріада Вірхова): а) гетерометрія, тобто зміна кількості клітин; б) гетеротопія — поява клітин не на своєму місці; в) гетерохронія - поява клітин не у свій час. Функціональний напрям в ученні про хворобу. Представники цього напряму вважають, що в основі розвитку хвороб лежать порушення функціональних зв'язків між окремими елементами організму. Основоположниками функціонального напряму є Ф.Мажанді і К. Бернар. У другій половині XIX століття в Росії успішно розвивалася концепція нервізму, що визнавала провідну роль нервової системи в регулюванні процесів життєдіяльності організму і розвиткові хвороб. Яскравими представниками нервізму були І. М. Сєченов, І. П. Павлов, М.Є. Введенський, О. О. Ухтомський, Л. А. Орбелі, О. Д. Сперанський.

Термінальні стани. Припинення життя відбувається поступово, навіть у разі, здавалося б, миттєвої смерті. Термінальний стан — це оборотний стан згасання функцій організму, який передує біологічній смерті і в якому можна виділити кілька станів: преагональний, агонію, клінічну смерть. Преагональний стан (преагонія) — термінальний стан, що передує агонії, характеризується різною тривалістю (години, доби), задишкою, зниженням артеріального тиску до 7,8 кПа (60 мм рт. ст.) і нижче, тахікардією, розвитком гальмування у вищих відділах центральної нервової системи. У людини спостерігається затьмарення свідомості. Преагонія переходить в агонію. Агонія (від грец. аgоnіа — боротьба) — термінальний стан, що передує на­станню смерті; характеризується поступовим глибоким порушенням функцій організму, особливо кори півкуль великого мозку, з одночасним збудженням довгастого мозку і надзвичайним напруженням захисних пристосувань, що вже втрачають свою доцільність (судоми, термінальне дихання). Тривалість агонії становить 2—4 хв, інколи більше. Клінічна смерть — термінальний стан, що настає після припинення ди­хання і роботи серця до необоротних змін у вищих відділах ЦНС. На цьому етапі ще триває обмін речовин, і життя може бути відновлене. Саме тому стадія клінічної смерті привертає особливу увагу клініцистів та експеримен­таторів. Біологічна смерть характеризується необоротним припиненням жит­тєдіяльності організму, є неминучою завершальною стадією його індивіду­ального існування.

Реанімація, або оживлення організму, охоплює заходи, які спря­мовані насамперед на відновлення кровообігу і дихання: масаж серця, штучна вентиляція легень, дефібриляція серця. Дуже важливим є питання про строки, протягом яких можлива і доцільна реанімація. Адже оживлення виправдане лише в разі відновлення нормальної психічної діяльності. Багато дослідників стверджують, що позитивний результат можливий не пізніше як через 5 - 6 хв після початку клінічної смерті. Якщо процес умирання триває довго, призводячи до виснаження резервів креатинфосфату й АТФ, то період клінічної смерті ще коротший. Навпаки, при гіпотермії оживлення можливе навіть через годину після настання клінічної смерті. Дія низької температури на організм може призвести до зниження температури тіла і розвитку патологічного процесу - гіпотермії.