Угорщина

16 грудня 1991 року Угорщина підписала Європейську угоду про асоціацію з ЄС.

Резолюція Уряду № 2004/1995 про План дій у сфері гармонізації права з метою підготовки Угорщини до приєднання до ЄС пов’язала процес планування законодавства і програму правової гармонізації. Вона постановила, що програма гармонізації має бути розроблена для першої і другої п’ятирічної стадії Європейської угоди, і що має бути розроблена спеціальна програма з метою впровадження законодавства ЄС у сфері внутрішнього ринку.

Відповідно до цієї резолюції Міністерство юстиції розробило програму гармонізації для першої п’ятирічної стадії Європейської угоди до травня 1995 року. Програма ставила за мету виконання зобов’язань щодо гармонізації, які випливають з Угоди, і встановлення графіку їх виконання. Вона передбачала завдання з гармонізації у відповідних сферах законодавства. Таким чином, правовою основою наближення законодавства Угорщини до права ЄС стала Європейська угода. Програма перераховувала акти ЄС, до яких слід було наблизити право Угорщини.

Окрім цього були розроблені плани дій по виконанню програми з гармонізації щодо впровадження законодавства Співтовариства у сфері внутрішнього ринку. Міністр промисловості і торгівлі відповідав за координацію гармонізації цих норм, які переважно мали технічний характер.

Уряд регулярно звітував про хід виконання програм гармонізації, вказуючи:

• де є певні відставання і причини цього;

• де є необхідність перегрупувати завдання.

Резолюція уряду 2282/1996 про уніфіковану програму гармонізації права поєднала Програму гармонізації і програму гармонізації у сфері внутрішнього ринку. Окрім кількох винятків нова урядова резолюція передбачала заходи по гармонізації лише до кінця 1998 року. Ще однією рисою цієї нової програми було те, що вона спрямовувалася на виконання положень Європейської угоди щодо правого наближення і Білої Книги, і не поширювалася на виконання всіх правових завдань, необхідних для приєднання.

Нова програма була спрямована не лише на виконання зобов’язань за Європейською угодою та вимог внутрішнього ринку. Програма переважно базувалась на директивах ЄС. Однак Комісія наполягала на тому, що мають бути прийняті закони, ідентичні за змістом регламентам ЄС. Ті закони Угорщини, які можуть суперечити регламентам або зашкодити їх застосуванню, мають бути відмінені або змінені. Гармонізація у сфері регламентів могла також проводитися шляхом дерегуляції.

Окрім того, програма зазначала завдання щодо міжнародних угод, які є частиною права Співтовариства. Виходячи з міркувань доцільності, також приймались національні норми щодо необов’язкових елементів права ЄС.

Угорська Національна програма прийняття acquis вперше була представлена Європейській Комісії у 1998 році. Програма постійно поновлювалась відповідно до розвитку права в Угорщині в напрямку наближення. Оновлена програма 2000 року містила короткий опис ситуації у кожній сфері. Програма описувала заплановані кроки у сфері адаптації права і містила детальні графіки для впровадження кожного сектора acquis. Програма також передбачала заходи і часові рамки інституційної розбудови з метою створення адміністративного механізму застосування acquis, розвиток інфраструктури у сфері acquis та інвестування відповідних секторів. Програма містила детальні фінансові плани у розділах, які потребують ресурсних затрат, включаючи ресурси угорського бюджету, передбачувану допомогу ЄС та інші джерела фінансування. Національна програма прийняття acquis складалася з 41 розділу.

Міністерство юстиції Угорщини відповідає за:

• координацію і підготовку правової системи Угорщини до приєднання;

• складання програми наближення права;

• нагляд і сприяння виконанню програми прийняття acquis;

• забезпечення єдності теоретичного і методологічного підходу до правової гармонізації з боку міністерств;

• надання висновку щодо відповідності законів праву ЄС;

• переклад актів права ЄС на угорську мову.

Державний Секретаріат інтеграції Міністерства закордонних справ відповідає за підготовку, нагляд за виконанням заходів Національної програми прийняття acquis.

Аналіз досвіду співпраці країн, що були або є у даний час асоційованими членами, з Євросоюзом дозволяє виділити такі основні способи зближення національного права цих країн із правом ЄС [9].

Перший спосіб має на меті прийняття національних правових актів, які тією чи іншою мірою враховували б положення права ЄС.

Другий спосіб передбачає приєднання країни, що не є членом ЄС, до міжнародних угод, які зобов'язують Європейське Співтовариство та держав-членів цього об'єднання.

Третім способом виступає інкорпорація в національне право правових актів ЄС із гармонізації (директив).

Іще одним способом є взаємне визнання сторонами діючих у кожній з них стандартів.

Нарешті, як спосіб гармонізації може використовуватися паралельне ухвалення асоційованими країнами нормативних актів, що є ідентичними або схожими за своїм змістом з актами Євросоюзу.

Особливістю гармонізації, яка здійснюється в рамках правового співробітництва між ЄС та асоційованими країнами, є те, що вона стосується переважно вторинного права Євросоюзу, тобто правових норм, закріплених в актах інститутів європейських інтеграційних організацій. У сфері захисту права на інтелектуальну власність, у якій діє тільки невелика кількість актів Співтовариства, гармонізація національного законодавства третіх країн з правом Євросоюзу забезпечується шляхом приєднання до багатосторонніх міжнародних конвенцій.

Широке застосування гармонізації законодавства третіх країн із правом Євросоюзу віддзеркалює певною мірою особливо тісний характер співпраці, який існує в рамках асоціації. Як підкреслив Суд ЄС, угода про асоціацію створює спеціальні привілейовані відносини між ЄС та країною-нечленом, яка завдяки чому повинна певною мірою брати участь у системі Співтовариства [23]. Проте це не означає, що в разі укладення угоди про асоціацію з ЄС третя країна приєднується до Євросоюзу.

Загалом усі сучасні угоди про асоціацію третіх країн з ЄС містять положення щодо гармонізації законодавства асоційованих країн із правом Євросоюзу. Гармонізація в рамках асоціації здійснюється на міжнародному рівні та на рівні Співтовариства.