Розділ іі. Основні структурні елементи системи права, їх характеристика

2.1. Поняття та класифікація правових норм як основного елемента системи права

Норма права — системи права, первинний компонент, із якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право та ін. — це галузі права.

Первинним ланцюжком системи права є норма права – загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що відображає державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису, такі:

• норми узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації

• вони розраховані на невизначену кількість суспільних відносин

• адресовані на персоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під задану ситуацію

• діють у часі та просторі безперервно

• чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб’єктами.

Правові норми можна групувати залежно від підстав на різні види. Залежно від суб’єктів, які прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути уведені:

• законодавчими,

• виконавчими,

• судовими,

• контрольно-наглядовими органами,

• громадськими об’єднаннями,

• трудовими колективами,

• всім населенням.

Залежно від галузі права розрізняють:

• конституційні,

• адміністративні,

• фінансові,

• цивільні,

• кримінальні та інші правові норми.

За характером диспозиції:

• уповноважуючи,

• зобов’язальні,

• заборонні.

за способом виразу правила в диспозиції:

• імперативні,

• диспозитивні.

За функціями у правовому регулюванні:

• матеріальні,

• процесуальні (процедурні).

За терміном дії в часі:

• постійні,

• тимчасові.

За терміном дії у просторі:

• загальнодержавні,

• місцеві.

За колом осіб, на яких норма поширює свою дію:

• загальні (що діють на всіх громадян),

• спеціальні (що діють на певне коло осіб),

• виняткові (усувають дію норм щодо певних суб’єктів).

У юридичній літературі можна знайти й інші підстави для класифікації норм права.

2.2. Поняття інституту та підгалузі права

Норми права, як первинні ланцюжки системи права, можуть об'єднуватися в інститути і галузі права. Є різні визначення інституту права. Його розглядають як:

- певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв'язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;

- сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права);

- сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

До ознак інституту права належать:

• наявність сукупності нормативних приписів;

• юридична однорідність названих приписів;

• об'єднання правових норм стійкими закономірностями і зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Отож, правовий інститут можна визначити як відокремлену групу взаємозв'язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

Залежно від підстав розрізняють групи правових інститутів: за галузями права (державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.); за роллю, яку вони виконують (предметні й функціональні); залежно від відносин, що ними регулюються (матеріальні, процесуальні); залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань (загальні та спеціальні).

Важливим є також питання об'єднання правових інститутів, розгляд комплексних інститутів.

Загальновизнано, що між галузями права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на винятково ізольовані. Правові інститути, як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання також називають правовими інститутами.

У теорії права розглядають загальні та предметні об'єднання інститутів права. Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожен простий інститут, як комплекс правових приписів, визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права. Предметне об'єднання - це об'єднання двох чи більше правових інститутів, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права - об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

Правовий інститут – це система взаємопов'язаних норм, які регулюють відносно самостійну сукупність суспільних відносин або їх компоненти. Наприклад, в сфері трудових відносин виділяються відносини, пов'язанні з укладенням трудового договору, встановленням і виплатою заробітної платні, притягненням порушників трудової та виробничої дисципліни до відповідальності. Відповідно в трудовому праві утворюються інститути трудового договору, заробітної платні, трудової дисципліни.

Подібним чином відокремлюються й інші правові інститути. Саме специфічність однієї групи суспільних відносин в порівнянні з іншими є причиною виникнення відповідних нормативно-правових інститутів. Поряд з цим є й інститути, які регулюють одне відокремлене специфічне суспільне відношення або навіть один з його елементів. Так, в кримінальному праві відомі інститути потерпілого, підозрюємого, звинуваченого, цивільного позивача, цивільного відповідача, що визначають правовий статус одного із суб'єктів кримінально-процесуальних відносин. В цивільному праві наявна низка інститутів, яка регламентує яку-небудь загальну для всіх цивільно-правових відносин окрему сторону. Це інститути представництва, позовної давності, захисту гідності і честі громадянина, що регламентують такі принципово важливі моменти всіх цивільно-правових відносин, як порядок призначення і права представників суб'єктів правовідносин, визначення строків позивної давності, порядок і способи захисту честі і гідності громадянина від будь-яких інформувань, які його кривдять.

Як правило правовий інститут – це відносно невелика спільність норм, специфіка і автономність якої не виходять за межи однієї галузі права. При цьому окремі так звані змішані інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей права. Наприклад, інститут, що встановлює відповідальність за вчинення дисциплінарних порушень, відноситься до сфери трудового права. В основі інституту лежать владні повноваження адміністрації підприємства, її повноваження накладати дисциплінарні стягнення на винуватих робітників. Однак трудові спори з питань накладення таких стягнень можуть розглядатися судовим органом за правилами цивільно-процесуального законодавства, тобто іншої галузі права. Наявність змішаних інститутів пояснюється тим, що однорідність відносин, які регулює галузь права, зовсім не є стерильною. В ній завжди присутня певна кількість відносин, які відрізняються за сутністю і формою, але близько пов'язані за своїм призначенням. Так, в цивільному праві завжди присутні норми конституційного, адміністративного, фінансового та інших галузей законодавства. В трудовому праві – норми конституційного, адміністративного, цивільного і цивільно-процесуального законодавства.

Інститути, як такі, що близько взаємопов'язані, утворюють новий компонент системи права – галузь права.

Отже, інститут права, об'єднання інститутів права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах галузі права.

Підгалузь права — система однорідних предметно пов’язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобов’язальне право, спадкове право, авторське право та ін.; фінансове право — банківське і податкове право; екологічне — лісове, гірниче, водне.