3. Правові засади міжнародних автомобільних перевезень, їх оформлення товаротранспортними документами та відповідальність перевізника.

Міжнародні автоперевезення здебільшого регулюються Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ), яка укладена у Женеві 19 травня 1956 p. із змінами, внесеними 5 липня 1978 р. Набула чинності 2 липня 1961 р. СРСР приєднався до неї в 1983 р.

У ст. 4 Конвенції зазначається, що кожен договір перевезення встановлюється накладною. Надається також перелік відомостей, які обов'язково зазначаються у накладній:

1. місце і дата її складання;

2. ім'я й адреса відправника;

3. ім'я й адреса транспортного агента;

4. місце і дата прийняття вантажу до перевезення і місце його доставки;

5. ім'я й адреса одержувача;

6. прийняте позначення характеру вантажу і тип його пакування, а у разі перевезення небезпечних вантажів - їх прийняте позначення;

7. кількість вантажних місць, їх особлива розмітка і номери;

8. маса вантажу брутто або виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;

9. пов'язані з перевезенням витрати, вартість перевезення, даткові витрати, мито і збори, а також інші витрати з моменту укла­дання договору до передання вантажу;

10. інструкції, необхідні для виконання митних процедур тощо;

11. зазначення, що перевезення здійснюється незалежно від будь-якого застереження, відповідно до вимог, встановлених Конвенцією.

У разі потреби накладна повинна також містити наступні дані:

1. заборона перевантаження вантажу;

2. витрати, що відправник бере на свій рахунок;

3. сума покладеного на вантаж платежу, що підлягає відшкоду­ванню при здаванні вантажу;

4. заявлена вартість вантажу і сума додаткової цінності його при доставці;

5. інструкція відправника перевізникові щодо страхування вантажу;

6. додатковий термін виконання перевезення;

7. перелік документів, переданих перевізникові.

Договірні сторони на власний розсуд можуть внести в накладну будь-яку іншу вказівку.

Крім накладної відправник зобов'язаний до доставки вантажу на­дати в розпорядження перевізника інші потрібні документи і повідо­мити необхідні відомості для виконання митних та інших процедур (ст. 11 Конвенції). Стаття 8 містить обов'язок перевізника перевіри­ти при прийнятті вантажу:

1. точність записів, зроблених у накладній щодо кількості ван­тажних місць, а також їх маркування і розмірів;

2. зовнішній стан вантажу та його упаковки.

Якщо перевізник не має можливості перевірити правильність за­писів, згаданих у п. 1 даної статті, він повинен вписати в накладну обґрунтовані застереження щодо зовнішнього стану вантажу та його упаковки. Ці застереження не мають обов'язкової сили для відправ­ника, якщо він навмисно не вказав у накладній, що він їх приймає. Відправник має право вимагати перевірки перевізником маси брут­то вантажу або його кількості, вираженої в інших одиницях вимірю­вання, а також перевірки вантажних місць. Перевізник може вимагати відшкодування витрат, пов'язаних з перевіркою. Результа­ти перевірок вносяться в накладну.

Розділ IV Конвенції містить положення які стосуються відпові­дальності перевізника:

- перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу чи його ушкодження, що відбулися у період між прий­няттям вантажу до перевезення та його здаванням, а також за запізнення доставки;

- перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження або запізнення відбулися з вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої, не спричиненого якою-небудь провиною перевізника, дефектом са­мого вантажу або обставинами, уникнути які перевізник не міг, і наслідку яких він не міг запобігти;

- перевізник не може посилатися для зняття із себе відповідаль­ності ні на дефекти транспортного засобу, яким він користується для здійснення перевезення, ні на провину особи, в якої було взя­то в оренду автомобіль, або її агентів.

Крім того, перевізник звільняється від відповідальності, коли втрата або ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією або кількома з наведених нижче обставин:

1. з використанням відкритих або критих транспортних засобів, якщо це було спеціально обговорено і зазначено в накладній;

2. з відсутністю або ушкодженням упаковки вантажів, за своєю природою здатних до псування й ушкодження без упаковки або не­задовільної їх упаковки;

3. з переміщенням, навантаженням, розміщенням, вивантажен­ням вантажу відправником чи одержувачем або особами, що діють від імені відправника чи вантажоодержувача;

4. із природою деяких вантажів, які внаслідок своїх властивос­тей піддаються повній або частковій загибелі чи ушкодженню, зок­рема поломці, іржавінню, раптовому гниттю, усушці, витокові, нор­мальній втраті або нападу паразитів і гризунів;

5. з недостатністю або незадовільністю маркування чи нумерації вантажних місць;

6. з перевезенням живих тварин.

У тих випадках, коли, відповідно до цієї статті, перевізник не не­се відповідальності за деякі обставини, що спричинили збиток, його відповідальність обмежується лише тією мірою, якою він відповідає згідно із статтею за ці обставини.

Розділ V Конвенції регулює правила подання позовів, терміни їх подання та зазначає інстанції, куди можна з позовом звернутись. Так, з приводу будь-яких спорів, пов'язаних із перевезеннями, що виконуються відповідно до Конвенції, позивач може звертатися, крім компетентних судів країн, що беруть участь у Конвенції, заз­начених за загальною згодою сторін, до суду країни, на території якої розташовані:

а) місце проживання відповідача, його головна контора або відділення чи агентство, за допомогою яких було укладено договір перевезення;

б) місце прийняття вантажу до перевезення або місце його доставки.

Подання позовів, пов'язаних з перевезеннями, відповідно до Кон­венції може відбуватися протягом одного року, але у разі злочинного вчинку або провини, що, відповідно до закону, застосованого судом, який розглядає справу, прирівнюється до злочинного вчинку, вста­новлюється термін три роки.

Термін обчислюється:

1. у разі часткової втрати вантажу, ушкодження його або прост­рочення в доставці - з дня здавання вантажу;

2. втрати усього вантажу - з 30-го дня після закінчення вста­новленого для перевезення терміну або, якщо такого не було вста­новлено, з 60-го дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

3. в усіх інших випадках після закінчення тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День, зазначений вище як момент відліку терміну подання позо­ву, не береться в розрахунок при встановленні його терміну.

Після закінчення зазначеного терміну позов не може бути пред'явлений навіть у формі зустрічного позову або повернення.

Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП. Укладена в Женеві 15 січня 1959 р. Нова редакція Конвенції від 14 листо­пада 1975р. набула чинності 20 березня 1978 р. Україна як одна з дер­жав - правонаступниць колишнього СРСР бере участь у Конвенції відповідно до Закону України від 15 липня 1994 р. № 117/94-ВР. Конвенція вважається чинною для України з 8 грудня 1982 р.

Конвенція стосується перевезення вантажів без їх проміжного пе­ревантаження у дорожніх транспортних засобах, сполученнях транс­портних засобів або контейнерах, з перетинанням одного або декіль­кох кордонів від митниці місця відправлення однієї з договірних сторін до митниці місця призначення іншої договірної сторони або тієї самої договірної сторони за умови, що визначена частина опе­рації МДП між її початком і закінченням здійснюється автомобіль­ним транспортом (ст. 2).

Відповідно до ст. 4 вантажі, перевезені з дотриманням процеду­ри МДП, звільняються від сплати або депозиту ввізних чи вивізних податків і зборів у проміжних митницях. Крім того, вантажі, переве­зені з дотриманням процедури МДП у запломбованих дорожніх транспортних засобах, запломбованих сполученнях транспортних засобів або запломбованих контейнерах, як правило, звільняються від митного огляду на проміжних митницях. Проте з метою за­побігання зловживанням митні органи можуть у виняткових випад­ках, зокрема за наявності підозри в порушеннях, здійснювати на цих митницях огляд вантажів (ст. 5).

Конвенція про дорожній рух та Протокол про дорожні знаки і сигнали (Protocol on Road Signs and Signals). Укладені в Женеві 19 вересня 1949 p. В даний час діють Конвенція про дорожній рух та Конвенція про дорожні знаки і сигнали, які підписані від імені України у Відні 8 листопада 1968 p. і набули чинності для України з 21 травня 1977 р. та 06.06. 1978 р.

Європейська угода, що доповнює Конвенцію про дорожній рух укладена в Женеві 1 травня 1971 p.

Угода про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, та про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень, яка поширюється й на інші, крім автомобільного, види транспорту. Укладена в Женеві 15 січня 1962 p., а також Угода про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, та про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень від 01.09.1970 р., яка стала чинною 21.11. 1976 р. До угоди приєднались Європейські країни і колишній СРСР.

Європейська угода про роботу екіпажів транспортних засобів, що виконують міжнародні автомобільні перевезення. Укладена 1 липня 1970 р. Зазначає, що під час будь-якого міжнародного автомобільного перевезення, до якого застосовується ця Угода, підприємство і члени екіпажу по­винні дотримуватися стосовно тривалості відпочинку і керування, а також складу екіпажу розпоряджень, встановлених національним законодавством у тому районі держави, де член екіпажу переважно займається своєю виробничою діяльністю, а також чинними в даному районі арбітражними рішеннями і колективними догово­рами. Тривалість відпочинку і керування визначається відповідно до цього законодавства арбітражними рішеннями або колективни­ми договорами.

Європейська угода про міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів - АБК. Укладена в Женеві 30 вересня 1957 p. Україна приєдналася до цієї угоди відповідно до Закону від 2 березня 2000 р. № 1511-ІП, прийнятого Вер­ховною Радою України (Офіційний вісник України. - 2000. - № 10).

Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення пасажирів і багажу - СУК. Укладена в Же­неві 1 березня 1973 р. Застосовується до будь-якого договору авто­мобільного перевезення пасажирів та (у відповідних випадках) їхнього багажу транспортними засобами, коли в договорі зазначено, що перевезення здійснюється територією принаймні двох держав і що пункт відправлення і пункт призначення розташовані на те­риторії однієї з договірних держав. Застосування Конвенції не зале­жить від місця проживання і громадянства сторін, що укладають до­говір (ст. 1).

Глава IV Конвенції передбачає відповідальність перевізника за шко­ду, заподіяну як особі, так і багажу. Перевізник відповідає за збиток, пов'язаний зі смертю, тілесними ушкодженнями або нанесенням будь-якої іншої шкоди фізичному або психічному здоров'ю пасажира внаслідок події, пов'язаної з перевезенням, що має місце під час перебування пасажира в транспортному засобі, під час його посадки чи висадки або у зв'язку з навантаженням чи вивантаженням багажу (ст. 11). Якщо головна контора перевізника розташована в такій державі або в дер­жаві, що не є договірною стороною, законодавство якої передбачає вищу межу або не встановлює ніякої межі, для визначення загальної суми застосовується законодавство цієї держави, за винятком норм, що належать до колізійного права (ст. 13).

Перевізник несе відповідальність за збиток, пов'язаний з пов­ною або частковою втратою багажу та з його ушкодженням. За ба­гаж, зданий перевізникові, останній відповідає з моменту прий­няття його до перевезення до моменту доставки. За будь-який інший багаж перевізник відповідає протягом часу його перебування в транспортному засобі, але уразі крадіжки або втрати, не пов'яза­них з дорожньо-транспортним випадком, тільки якщо він був зданий під нагляд перевізника. До цього іншого багажу прирівню­ються особисті речі та предмети, що пасажир має при собі або із собою.

Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажу країн СНД. Укладена 9 жовтня 1997 р., ратифікована За­коном України № 581-ХІУ від 08. 04. 1999 р. Конвенція поши­рюється на перевізників сторін, які виконують перевезення паса­жирів у міжнародному сполученні автобусами, незалежно від країни їх реєстрації, та має для них обов'язкову силу, а також на перевезен­ня пасажирів та їх багажу автобусами, якщо в договорі перевезення зазначено, що воно здійснюється територіями не менш як двох сторін і пункт відправлення або пункт призначення розташовані на території однієї із сторін. Конвенція регламентує умови та правила перевезень, відповідальність перевізників, порядок подання пре­тензій та позовів.

Угода про порядок транзиту через території держав - учасниць СНД. Укладена 4 червня 1999 р., ратифікована із застереженнями За­коном № 2283-Ш від 22 лютого 2001 р. Відповідно до Угоди сторони не обкладають митом і податками транспортні засоби і товари:

- що ввозяться з держав, які не беруть участі в цій Угоді, на митну те­риторію сторони транзитом через митні території інших сторін;

- що вивозяться з митної території сторони в держави, які не бе­руть участі в цій угоді, транзитом через митні території інших сторін;

- що переміщуються між сторонами транзитом через митні тери­торії інших сторін.

До зазначених товарів і транспортних засобів, що їх перевозять, не застосовуються заходи економічної політики (обмеження на ввезення і вивезення товарів, які передбачають квотування, ліцензування, встановлення максимальних і мінімальних цін, а також інші заходи регулювання взаємодії національної економіки зі світовим господа­рством).

Угода про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засо­бах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів. Підписана 20.03. 1958 р. у Женеві з поп­равками 1995 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду Законом від 10 лютого 2000 р. № 1448-Ш (ВВР України. - 2000. - №10).

Крім конвенцій міжнародні автомобільні перевезення регулюються двосторонніми угодами між Україною та іноземними державами (наприклад, 18 травня 1992 р. у Варшаві було укладено Угоду між Урядом України і Урядом Республіки Польща про міжнародні авто­мобільні перевезення).

Таким чином, міжнародні залізничні та автомобільні перевезення відіграють важливу, роль в міжнародних економічних, торгових відносинах, оскільки займають певну частку від загального обсягу перевезень.