Розділ і. Сучасна українська мова.

§ 1. Загальні відомості.

1. Мова, суспільство, людина.

У процесі суспільної діяльності люди вступають у різні сто­сунки, обмінюються досвідом з усіх сфер життя, передають ін­формацію від покоління до покоління. Це спілкування відбува­ється за допомогою мови. І. Огієнко відзначав: «Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого органі­зування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... У мові наша стара й нова культура, озна­ка нашого національного визнання. Мова — це не тільки про­стий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культу­рі, у певній традиції. У такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І по­ки живе мова — житиме й народ» (Огієнко Іван. Українська культура. К., 1991. С. 239—240). Найхарактернішими рисами, притаманними людині, є су­спільна свідомість, суспільна трудова діяльність і мова. Жодна із цих рис не може існувати без двох інших. Особливо тісний зв'язок між мовою та суспільною свідомістю. Формами, у яких знаходять вираження всі витвори людської свідомості, є мовні знаки — слова, словосполучення й речення. Великий мовознавець О. Потебня писав: “Мова є засобом не виражати готову думку, а створювати її … вона не відображення світогляду, який уже склався, а діяльність, що його становить.”

Думка й мова завжди поруч як засоби самовираження особистості, як безперервний процес пізнання світу, його освоєння людиною. Мова належить до найважливіших ознак (і сутностей) людини, є засобом і матеріалом формування й становлення особистості людини, її інтелекту, волі почуттів та формою буття. Вона є засобом спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших.

Мова є однією з характерних ознак сучасної нації. Вона – акумулятор усіх змін у політичному й економічному житті суспільства, знаряддя розвитку мислення в процесі пізнання об’єктивного світу, отже – засіб творення духовної культури.

Національна мова входить до поняття національної культури, бо історія народу, природні умови, географічне положення, тенденції розвитку суспільної думки, науки, мистецтва знаходять відбиття в мові. Збагачення мови є однією зі сталих ознак її розвитку. Мова невмируща, бо в ній - безсмертя народу. Вона твориться народом, живе в ньому й із ним. Саме це засвідчує історія українського народу, його багата культура.

2. Українська мова серед інших мов світу.

Кілька мільярдів людей, що живуть на Землі, користуються 2500 мовами (за іншими підрахунками мов 5000). Мови відріз­няються одна від одної всі, але різною мірою. Схожість мов у граматиці, у звуковій системі, у коренях слів пояснюється спільністю їх походження, що дає змогу об'єднувати їх у так звані мовні сім'ї (індоєвропейську, угро-фінську, тюркську, китайсько-тибетську, семіто-хамітську тощо), кожна з яких ділиться на дві групи, об’єднуючи споріднені мови. До угро-фінської мовної сім’ї, зокрема, належать угорська, хантийська, мансій­ська, фінська, естонська, комі, мордовська, удмуртська, марій­ська мови; до тюркської – турецька, азербайджанська, казахська, узбецька, туркменська, киргизька, каракалпацька, чу­васька, якутська та інші.

Індоєвропейська сім'я мов виникла внаслідок розпаду індоєвро­пейської етнічної спільності. Індоєвропейська прамова стала основою, на якій розвинулися сучасні мови. До індоєвропейсь­кої мовної сім'ї входять такі групи: германська (німецька, анг­лійська, данська, шведська, норвезька й ін.), романська (іспан­ська, португальська, французька, італійська й ін.), індійська(гінді, урду, бенгалі й ін.), кельтська (ірландська, бретонська, валійська й ін.), слов'янська.

Слов'янська група мов виникла на основі спільнослов'янсь­кої (праслов'янської") мови — одного з відгалужень індоєвро­пейської прамови. Праслов'янська мова належала племенам, що заселяли територію од Вісли й Одри до Дону й Волги, від Карпат до Балтики. У ході історичного розвитку слов'янські племена відособлювались одне від одного, тому з'являлося дедалі більше слов'янських мов.