Взаємодія вода–донні відклади

Донні відклади водойм є активними накопичувачами різних забруднюючих речовин, в т.ч. і важких металів. Сорбційна здатність ДВ визначається як характером частинок, які входять до їхнього складу, так і фізико-хімічним станом металів у водному середовищі. Такі метали як залізо, манган, свинець і ін.. мають достатньо сильну спорідненість до твердої поверхні, тому мігрують в основному у складі завислих частинок. В той же час інші метали як мідь, цинк, хром знаходяться частіше всього в розчиненому стані.

Накопичення забруднюючих речовин в ДВ з одного боку розглядають як позитивний чинник, тому що воно сприяє самоочищенню водного середовища. З іншого боку, ДВ можуть слугувати також джерелом вторинного забруднення водного середовища. Це призводить до погіршення якості води .

Поведінка речовин в системі вода–донні відклади залежить від багатьох абіотичних і біотичних чинників, причому ступінь впливу багатьох з них не завжди вдається врахувати внаслідок сумісного і одночасного їх прояву.

Між водною товщею і ДВ у водоймах уповільненого водообміну (водосховища, озера, лимани) встановлюється своєрідна рівновага, яка характеризує розподіл речовин між зазначеними абіотичними компонентами. Від тривалості рівноваги залежить їхній стан. Порушення рівноважного стану на межі розділу твердої і рідкої фаз призводить до обміну речовинами між ДВ і водою. Інтенсивність і направленість обміну залежить від ступеня і тривалості дії того чи іншого чинника.

Вторинне забруднення водного середовища хімічними речовинами як правило відбувається :

1.За дефіциту розчиненого кисню;

2. зниження значення рН водного середовища

3. зниження окисно-відновного потенціалу;

4. підвищення концентрації розчинених органічних речовин;

5. Підвищення мінералізації води.

За умов вторинного забруднення водного середовища в ньому суттєво підвищується концентрація органічних і біогенних речовин, сполук металів, а також хімічних речовин антропогенного походження. Якщо більшість органічних речовин окислюються розчиненим у воді киснем з наступною їхньою деструкцією, то по відношенню до металів цього сказати не можна. Вони не підлягають таким перетворенням і тому не виводяться з водної екосистеми чи її окремих компонентів.

Важливою ланкою в процесі обміну забруднюючими речовинами між ДВ і водною масою є порові розчини. В них відбувається накопичення речовин. Подальше надходження їх у водну фазу можливе як за рахунок змучування (турбулентної дифузії), так і за рахунок молекулярної дифузії.

Порові розчини – порові води, що наділені розчинною здатністю і утримують тверді, рідкі і газоподібні мінеральні і органічні сполуки в розчинному стані.

Ґрунтові розчини – порові розчини ґрунтового шару.

Розчин поровий (рос. раствор поровый, англ. porous solution, нім. Porenlösung f) – рідка фаза йонно-сольового комплексу гірських порід, яку одержують шляхом механічного стиснення. Використовується для лабораторних досліджень гірських порід.