5.3А видами:

» Сезонні - мита для регулювання торгівлі продукцією сезонного характеру;

• спеціальні - як захисний захід, якш;о товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів; як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі;

• антидемпінгові мита - у випадку, коли товари завозяться за нижчою (демпінговою) ціною від нормштьної ціни в країні експортері;

• компенсаційні мита наладається на імпорт товарів, при виробництві яких використовувалися субсидії; якщо імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.

6. За тппами'^^г^ок:

• постійні - які не змінюються залежно від обставин;

• змінні - ставки змінюються в установлених органами державної влади випадках, наприклад, при зміні рівня світових або внутрішніх цін.

221

Такі тарифи досить рідке явище і використовуються, наприклад, в ЄС в рамках єдиної сільськогосподарської політики.

7.3А способом обчислення мита бувають:

• Номінальне - тарифні ставки, вказані у митному тарифі

, Ефективне - мита на кінцеві товари, встановлені з врахуванням рівня мит на імортні вузли та деталі до цих товарів

II. Нетарифні методи регулювання міжнародної

ТОРГІВЛІ

1. Загальна характеристика та класифікація методів нетарифного регулювання. До поняття нетарифні обмеження включають цілу групу адміністративних, фінансових, кредитних, технічних та інших заходів, які обмежують імпорт та експорт товарів чи послуг. Це може бути система кількісних обмежень, ліцензування, квотування, створення

дискримінаційних стандартів якості імпортної продукції, бюрократичні перешкоди в митних процедурах, податках.

Як правило, всі держави використовують даний інструментарій обмеження зовнішньої торгівлі, але при цьому віддають перевагу певній групі інструментів, у Японії і в європейських країнах - це система ліцензування стосовно імпортерів, з обмеженням випуску ліцензій значно зменшується небажаний імпорт. У США час від часу вводяться санітарні стандарти, за якими забороняється ввезення аргентинської яловичини. Колумбія використовує «вимоги змішування», тобто імпортер сталі за кожну тонну ввезеної продукції зобов'язаний закупити таку саму кількість дорожчої вітчизняної сталі.

За оцінками економістів, майже 80% нетарифних обмежень припадає на частку промислових товарів і тільки 20% - на частку сільськогосподарської продукції.

Часто перед урядом тієї чи іншої країни постає питання: який інструмент - тарифний чи нетарифний використовувати в конкретній ситуації. Нетарифні методи, порівняно з тарифними мають такі переваги:

• вони не є додатковим податковим тягарем для населення;

• адміністративне застосування нетарифних методів значно простіше. Обмежити імпорт телевізорів до 100 тис. штук шляхом введення імпортної квоти простіше, ніж вирахувати ставку імпортного тарифу, яка дасть можливість знизити імпорт до бажаного обсягу.

Класифікація нетарифних інструментів. Найбільш поширеною є класифікація нетарифних обмежень, яку розроблено Секретаріатом ГАТТ. Вона включає п'ять груп регуляторів:

1) участь держави в зовнішньоторговельних заходах (субсидування виробництва і експорту товарів, система державних закупівель товарів, державна торгівля в країнах з ринковою економікою);

1. митні, адміністративні імпортні формальності (антидемпінгове мито, методи оцінки митної вартості товарів, митні і консульські формальності, товаросупровідні документи, товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності);

2. стандарти і вимоги, пов'язані з охороною здоров'я, промисловістю та технікою безпеки (у тому числі промислові стандарти, вимоги до упаковки і маркування товарів, санітарно-ветеринарні норми);

3. обмеження, які закладаються в механізм платежу (імпортні депозити, прикордонний податковий режим, ковзні збори);

4. кількісні обмеження імпорту і експорту.

з усіх різновидів нетарифних бар'єрів найбільшого поширення набули кількісні обмеження, тобто адміністративні форми нетарифного державного регулювання торгового обороту, що визначають кількість і номенклатуру товарів, які дозволені до експорту чи імпорту.

Кількісні обмеження включають:

• ембарго;

• квотування (контингентування);

• ліцензування;

• добровільне обмеження експорту (уоіипіагу ехрогі гезігаіпіз).

Ембарго. Ембарго - це заборона імпорту або експорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі.

Відкрита форма - це повна заборона торгівлі (застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН). Незважаючи на те, що ембарго, як правило, вводиться з політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними. Приклад ембарго: заборона арабськими країнами імпорту продуктів харчування з Данії.

Різновид ембарго - часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів здатних завдати шкоди різним сферам життя держави. Ввезення певних товарів часто забороняється з міркувань моралі (порнографія), охорони здоро'я людей (наркотики), захисту рослинного та тваринного світу (отруйні хімікати). Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм (санітарно-гігієнічних, інших, пов'язаних з якістю чи стандартизацією вимог і т.д.). Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз. Сезонні заборони діють стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонного продукту.

До заборон закритої форми належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США.

Квотування. Найбільш поширеною формою нетарифного регулювання є квоти або контингенти. Ці два поняття мають практично одне й те саме значення з тією різницею, що поняття контингенту використовується для позначення квот сезонного характеру. Квотування являє собою обмеження ввезення іноземних (вивезення національних) товарів, яке визначається кількістю, обсягом чи сумою на певний період.

За напрямком дії квоти поділяють на експортні та імпортні. Експортні квоти використовуються країною для запобігання вивезення дефіцитних для даної країни товарів, а також у випадку значної різниці між національними і світовими цінами. Імпортні квоти вводяться для захисту національного виробника, досягнення збалансованості платіжного балансу, регулювання попиту й пропозиції на національному ринку, а також як захід проти дискримінаційних дій інших держав.

За охопленням квоти поділяються на: 1. глобальні - контингенти (квоти), що встановлюються щодо товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується або з яких він імпортується. Мета використання даного виду квот - забезпечення необхідного рівня внутрішнього споживання; обсяг їх вираховується як різниця між внутрішнім виробництвом і споживанням товару; 2.групові - квоти, які встановлюються щодо товару з визначенням груп країн, куди товар експортується, або з яких він імпортується. Даний вид квот створено з метою стимулювання або, навпаки, зменшення товаропотоку з окремих країн та угруповань; 3. Індивідуальні - квоти, які встановлюються щодо товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись, або з якої він може імпортуватись. Такі квоти встановлюються на підставі двосторонніх угод, які дають основні переваги в експорті чи імпорті товару до певної країни.

Індивідуальні квоти можуть бути автономними і конвенційними:Автономні індивідуальні квоти встановлюються самостійно країною- імпортером без погодження з країною-екпортером, у цьому випадку країна- експортер не має можливості ефективно контролювати вибірку даної квоти.

Конвенційні індивідуальні квоти закріплюються в рамках торгової угоди між державами - імпортером та експортером; при цьому розмір квоти значною мірою визначається зустрічними зобов'язаннями держави-імпортера щодо імпорту квотованого товару, і держава-експортер має можливість зі свого боку контролювати використання виділеної для нього квоти, а в окремих випадках, якщо це передбачено угодою сторін, проводити перерозподіл кількісних значень квот серед товарів однієї товарної групи.

Ліцензування. Інщим видом кількісних обмежень є ліцензування. Під

ліцензією розуміють систему дозволів, які видаються державними органами на експорт чи на імпорт товарів у встановленій кількості за певний проміжок часу. Тобто ліцензійний порядок - це заборона вільного ввезення чи вивезення товарів.

Ліцензії поділяються на: 1.Відкриті (індивідуальні) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу; 2. Разові (індивідуальні) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктам ЗЕД на період не менщий, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції; 3.Генеральні - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного виду товару (або з певною країною чи групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару; 4. автоматична - дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера чи імпортера заявки натовар, як не може бути відхилена органом держвлади; 5. Добровільне обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, що грунтується на зобов'язанні одного з торговельних партнерів обмежити або не збільшувати обсяг експорту.

прийнятий у рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

Слід зауважити, що даний інструмент зовнішньоторговельної політики досить часто використовується економічно розвинутими країнами стосовно своїх конкурентів. Так, у різні роки, на різні терміни і в різних обсягах Японія була змушена встановити добровільне обмеження свого експорту легкових автомобілів (до США), самоскидів (до ЄС), верстатів (до США та ЄС), напівпровідників і тканин (до США), тканин з поліестеру (до Канади), тканин з синтетичного волокна і бавовняних тканин (до ЄС), металевого посуду і столових приборів (до багатьох країн світу), гончарних виробів (до США, Велику Британію і Канаду). Країни СС добровільно обмежують свій експорт труб і тюбінгів до Сполучених Штатів Америки.

Кожна країна здійснює власну політику стосовно аграрного сектора, оскільки сільське господарство є особливим сектором, який суттєво залежить від природно-кліматичних умов, різних у різних країнах. СОТ виключила сільськогосподарські продукти зі стандартних об'єктів міжнародної торгівлі. У торгівлі сільськогосподарською продукцією демпінг, експортні субсидії, імпортні квоти, дискримінація та міжнародні картелі не заборонені, тоді як такі ж заходи СОТ рішуче забороняє у т оргівлііншими товарами.

3. Фінансові методи торговельної політики. Для стимулювання експорту у практиці міжнародної торгівлі використовуються фінансові методи, значна частина яких базується на прямому чи непрямому субсидуванні та кредитуванні урядом національних експортерів.

Фінансування експорту може здійснюватися, як за рахунок державного бюджету, так і за рахунок недержавних установ (банків, фондів, спілок), а також за допомогою приватного сектору, самих експортерів. Фінансування експорту як метод торговельної політики передбачає дискримінацію іноземних компаній на користь національних виробників та експортерів.

Найпоширенішими фінансовими методами торговельної політики є:

227

• субсидування;

• експортне кредитування;

• демпінг.

Субсидування. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі.

Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом. Прямі субсидії являють собою дотації виробнику за умови виходу на зовнішній ринок. Однак прямі субсидії забороняються правилами СОТ, крім того, їх застосування занадто очевидне для торгових партнерів, які можуть використати суворі міри у відповідь.

Непрямі субсидії - є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо.

Субсидії можуть надаватись, як виробникам товарів, конкуруючих з імпортом, так і виробникам товарів, які експортуються.

Внутрішні субсидії - різні форми субсидування виробників товарів, конкуруючих з імпортом. Це найбільш замасковане субсидування.

Експортні субсидії - це бюджетні виплати національним експортерам, що дозволяють продавати товар іноземним покупцям за ціною, нижчою, ніж на внутрішньому ринку і збільшувати тим самим експорт.

Субсидування затрат - це дотування використаних матеріалів, затрат на зарплату, проведення досліджень, створення та використання інфраструктури.

Субсидування товару (продукту) - прямі чи непрямі субсидії, які надаються залежно від обсягу виробництва чи експорту.

Субсидування споживання - наприклад, субсидування використання відходів або місцевої сировини та компонентів.

Субсидування перебудови структурного виробництва - наприклад, субсидії на скорочення площ під тією чи іншою сільськогосподарською культурою.

Субсидування окремих регіонів - наприклад, субсидії найбільш відсталим в економічному та соціальному відношенні регіонам.

Експортне кредитування - це фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва.

Одним із методів експортного кредитування є демпінг.

у комерційній практиці існує декілька різновидів демпінгу:

• постійний демпінг - постійний експорт товарів за ціною, нижчою від нормальної ціни;

• випадковий демпінг - тимчасовий епізодичний продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами у зв'язку з накопиченням у експортерів великих запасів товарів;

• розбійницький (умисний) демпінг - тимчасове зниження експортних цін (нижче цін свого внутрішнього ринку і навіть нижче витрат виробництва) з метою витіснення конкурентів з ринку і подальше підвищення цін (іноді навіть до більш високого рівня, ніж до зниження цін). Це означає встановлення монопольних цін;

• зворотній демпінг - продаж товару всередині країни за цінами, нижчими від експортних; використовується у випадку непередбачуваних різких коливань курсів валют;

• взаємний (зустрічний) демпінг - взаємні (зустрічні) поставки одного і того ж товару між двома країнами за заниженими, демпінговими