- •Передмова
- •1.1. Предмет історії держави і права україни
- •1.2. Принципи та методи пізнання історико-правових явищ
- •1. Історизм
- •2. Об'єктивність
- •3. Системність
- •4. Принцип розвитку
- •5. Плюралізм
- •1.3. Історіографія історії держави і права україни
- •2.1. Витоки української державності
- •2.2. Про назву "русь"
- •2.3. Про норманську теорію
- •2.4. Загальний історичний огляд подій та особистостей
- •2.5. Поширення християнства в українських землях
- •2.6. Суспільний лад
- •2.7. Державний лад
- •Великий князь
- •Боярська рада
- •Органи управління
- •2.8. Суд і процес
- •2.9. Правова система
- •Розділ 3. Галицько-волинське князівство - продовження традиції русько-української державності (перша пол. XIII - друга пол. XIV ст.)
- •3.1. Загальний історичний огляд
- •3.2. Монголо-татарська навала та її наслідки
- •3.3. Суспільний лад
- •Селянство
- •Залежні
- •Боярська рада
- •Руська правда
- •Князівське законодавство
- •Магдебурзьке право
- •Церковне законодавство
- •Кревська унія та її наслідки
- •4.2. Суспільний лад Пануючі верстви населення
- •Селянство
- •Міщанство
- •4.3. Магдебурзьке право
- •4.4. Виникнення українського козацтва
- •4.5. Державний лад
- •4.6. Церковне життя
- •4.7. Суд і процес
- •4.8. Правова система
- •Цивільне право
- •Спадкове право
- •Шлюбні та сімейні відносини
- •Кримінальне право
- •5.2. Суспільний лад
- •Духовенство
- •Селянство
- •Міщанство
- •5.3. Запорізьке козацтво – нова соціальна верства
- •5.4. Державний лад
- •"Артикули" Генріха Валуа 1573 р.
- •Місцеве управління
- •5.5. Відродження української державності
- •5.6. Суд і процес
- •5.7. Наступ католицизму. Берестейська церковна унія
- •5.8. Основні риси права
- •Розділ 6. Українська держава та право в роки визвольної війни 1648-1654 рр.
- •6.1. Загальний історичний огляд
- •Перші перемоги
- •Зборівський договір
- •Білоцерківський мирний договір 1651р.
- •6.2. Українсько-московський договір 1654 р.
- •6.4. Державний лад
- •Адміністративно-територіальна організація
- •Органи влади та управління
- •Генеральний уряд
- •Податки та фінанси
- •Військо та оборона
- •Зовнішня політика
- •6.5. Судова система та процес
- •6.6. Правова система
- •Розділ 7. Українська державність під іноземною зверхністю (друга пол. XVII-XVIII ст.)
- •7.1. Загальний історичний огляд
- •7.2. Суспільний лад
- •Українська шляхта
- •Духовенство
- •Козацтво
- •Міське населення
- •7.3. Державний лад
- •Центральні органи влади і управління
- •7.4. Конституція пилипа орлика
- •7.5. Зміни в правовому становищі запорізької січі
- •7.6. Формування політичного устрою південної україни
- •7.7. Суд і процес
- •7.8. Правова система
- •Цивільне право
- •Сімейне право
- •Спадкове право
- •Кримінальне право
- •Державні злочини
- •Розділ 8. Україна під імперською окупацією (XIX -початок XX ст.)
- •8.1. Загальний історичний огляд
- •8.2. Суспільний лад
- •Дворянство
- •Буржуазія
- •Духовенство
- •Міське населення (міські обивателі)
- •Селянство (сільські обивателі)
- •Кріпосні селяни
- •Державні селяни
- •Правове становище селян України після реформи 1861 року
- •Козацтво
- •8.3. Державний лад
- •8.4. Суд і процес
- •8.5. Правова система
- •Кодифікація права
- •Кримінальне законодавство
- •8.6. Суспільно-політичний лад і право в галичині, північній буковині і закарпатті
- •Національно-визвольний рух
- •Судова система
- •Правова система
- •8.7. Український націоналізм
- •9.1. Загальний історичний огляд
- •І Універсал
- •II Універсал
- •III Універсал
- •IV Універсал
- •9.2. Державний лад
- •Центральна рада
- •Місцева влада і місцеве самоврядування
- •9.3. Судова система
- •9.4. Правова система
- •Конституційне право
- •Рада Народних Міністрів
- •10.1. Загальний історичний огляд
- •10.2. Державний лад
- •10.3. Судова система і правоохоронні органи
- •10.4. Правова система
- •11.1. Загальний історичний огляд
- •11.2. Державний лад
- •Місцеве управління
- •11.3. Судова система
- •11.4. Правова система
- •Конституційне право
- •Розділ 12. Західноукраїнська народна республіка (1918-1923 рр.)
- •12.1. Загальний історичний огляд
- •12.2. Державний лад
- •Уряд зунр
- •Місцева влада та управління
- •12.3. Злука зунр і унр
- •Акт соборності
- •12.4. Судова система та інші правоохоронні органи
- •Розділ 13. Формування радянської державності в україні (1917-1920 рр.)
- •13.1. Загальний історичний огляд
- •13.2. Державний лад
- •13.4. Формування основ соціалістичного права
- •Цивільне право
- •Сімейне право
- •Земельне право
- •Трудове право
- •Кримінальне право
- •Розділ 14. Соціалістична державність і право в україні (1921-1929 рр.)
- •14.1. Загальний історичний огляд
- •14.2. Нова економічна політика в україні
- •14.3. Державний лад
- •Утворення Союзу pcp
- •Вищі органи влади і управління
- •Всеукраїнський з'їзд Рад
- •Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
- •14.4. Судова система та інші правоохоронні органи
- •14.5. Правова система
- •Цивільне право
- •Цивільний кодекс усрр 1922 року
- •Сімейне право
- •Трудове право
- •Земельне право
- •Кримінальне право
- •15.1. Загальний історичний огляд
- •15.2. Державний лад
- •Вищі органи влади й управління
- •Місцеві органи влади і управління
- •15.3. Централізація правоохоронної системи і посилення ролі позасудових репресивних органів
- •15.4. Правова система
- •Цивільне право
- •Сімейне право
- •Трудове право
- •Колгоспне і земельне право
- •Кримінальне право
- •Кримінально-процесуальне законодавство
- •15.5. Державність і право в західноукраїнських землях
- •Східна Галичина і Західна Волинь
- •Північна Буковина
- •Закарпатська Україна
- •Карпатська Україна
- •Еволюція українського націоналізму
- •Розділ 16. Держава і право україни в роки другої світової війни (1939-1945 рр.)
- •16.1. Загальний історичний огляд
- •16.2. Західноукраїнські землі на першому етапі другої світової війни Приєднання Західної України до Української pcp
- •Приєднання Південної Бессарабії і Північної Буковини до складу урср
- •16.3. Державний лад
- •Зміни в державному ладі урср
- •16.4. Правоохоронні органи
- •16.5. Правова система
- •Цивільне право
- •Сімейне право
- •Трудове право
- •Колгоспне і земельне законодавство
- •Кримінальне право
- •Розділ 17. Держава і право україни в перші повоєнні роки ів період десталшізації (1945 — перша пал. 1960-х рр.)
- •17.1. Загальний історичний огляд
- •Ліквідація угкц
- •Збройний опір загонів упа і підпілля оун
- •Ідеологічна реакція
- •17.2. Державний лад
- •Виші органи влади і управління
- •Перехід Криму до України
- •Місцеві органи влади і управління
- •17.3. Правоохоронні органи
- •17.4. Правова система
- •Цивільне право
- •Сімейне право
- •Трудове право
- •Колгоспне право
- •Кримінальне право
- •Процесуальне право
- •Розділ 18. Держава і право україни в період неототалітарного режиму (середина 1960-х - середина 1980-х рр.)
- •18.1. Загальний історичний огляд
- •Суспільний лад
- •Боротьба з проявами національної самосвідомості
- •Розвиток державницьких ідей у програмах опозиційних організацій
- •"Самостійники"
- •18.2. Державний лад
- •Вищі органи влади і управління
- •Місцеві органи влади і управління
- •18.3. Судова система та інші правоохоронні органи
- •Судова система
- •Нотаріат
- •Органи прокуратури
- •Органи внутрішніх справ
- •Адвокатура
- •18.4. Основні риси правової системи
- •Конституційне законодавство срср
- •Конституційна реформа
- •Адміністративне законодавство
- •Цивільне право
- •Сімейне право
- •Житлове законодавство
- •Трудове право
- •Природноресурсове законодавство
- •Кримінальне право
- •Процесуальне право
- •Виправно-трудове право
- •Розділ 19. Держава і право україни періоду перебудови (1985-1991 pp.)
- •19.1. Загальний історичний огляд
- •Релігійні стосунки
- •Громадські організації та об'єднання
- •19.2. Державний лад
- •Вищі органи влади і управління урср
- •Місцеві органи влади і управління
- •19.3. Судова система та інші правоохоронні органи
- •19.4. Правова система
- •Конституційне право
- •Цивільне право
- •Трудове право
- •Земельне право
- •Кримінальне законодавство
- •Розділ 20. Держава і право україни на сучасному етапі (1991-2007 рр.)
- •20.1. Загальний історичний огляд
- •20.2. Державний лад
- •Місцева влада і місцеве самоврядування
- •20.3. Судова система та інші правоохоронні органи
- •Місцеві суди
- •Апеляційні суди
- •Вищі спеціалізовані суди
- •Верховний Суд України
- •Прокуратура України
- •20.4. Правова система
- •Конституційне право
- •Цивільне право
- •Сімейне право
- •Трудове право
- •Законодавство про охорону здоров'я і соціальний захист населення
- •Аграрне право
- •Кримінальне право
- •Процесуальне законодавство
- •Цивільно-процесуальне законодавство
- •Адміністративний процес
Рада Народних Міністрів
Рада Народних Міністрів формувалася, згідно з Конституцією, Головою парламенту, її склад і програма затверджувалися парламентом. Перед ним уряд відповідав за свою діяльність — як кожен міністр зокрема, так і уряд в цілому. У випадку вотуму недовіри вони були зобов'язані (як міністри, так і уряд) піти у відставку. Парламент більшістю у 2/3 голосів міг віддати їх під слідство і суд (ст. 58).
Депутати парламенту мали право депутатського запиту до уряду. Впродовж семи днів окремі міністри чи уряд повинні були дати відповідь на запит.
Найвищим судом республіки оголошувався Генеральний суд, який обирався Всенародними Зборами. Він виступав як касаційна інстанція для інших судів, не міг бути судом першої та другої інстанцій і мати функції адміністративної влади. На який термін обирався Генеральний суд та інші суди країни, як вони обиралися — Конституція не говорить. Це мало бути вирішено окремим законом про судоустрій. Зате у Конституції є інше важливе положення: "Судових вирішень не можуть змінити ні законодавчі, ні адміністраційні органи власти" (ст. 63).
Судочинство оголошувалося усним і гласним, усі громадяни, незалежно від посад, — рівними перед судом і перед законом.
Окремий розділ Конституції розглядав національні проблеми. "Кожна з населяючих Україну націй, — зазначалось у ст. 69, — має право в межах УНР на самостійне устроєння свого національного життя, що здійснюється через органи Національного союзу". Кожна національна меншина входить у свій Національний союз, обирає свої органи самоуправління. Кожен Національний союз видає законодавство, що не повинне суперечити Конституції та законодавству України (в іншому випадку створюються спільні "погоджувальні комісії"), встановлює свій бюджет тощо. Органи кожного Національного союзу були органами не громадськими, а державними, що надавало їм відповідний правовий статус і авторитет.
Цікавим був останній розділ Конституції, де йшлося про можливість тимчасового (не більше ніж на три місяці) зупинення дії громадянських прав і свобод — у випадку війни чи внутрішніх заворушень. Таке рішення приймали Всенародні Збори, а у виняткових, термінових випадках — Рала Народних Міністрів.
Нічого у Конституції не було записано про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади та управління, органи прокуратури, судову систему тощо. Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період — період становлення української державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була міцною правовою підвалиною держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.
Відповідно до своєї Конституції УНР мала б стати класичною парламентською республікою. Водночас деякі історики, найперше Д. Дорошенко, вказують на те, що у свій останній день Центральна рада обрала також першого Президента УНР. Ним став М. Грушевський. Певною мірою це можна пояснити тим, що Центральна рада приймала Конституцію як перспективний документ, як своєрідний заповіт, бо добре усвідомлювала свою приреченість; однак, сподіваючись на краще, прагнула зміцнити свої позиції. Саме для цього і був потрібен Президент, адже Центральна рада виявилась абсолютно нездатною для оперативного управління країною, і тому дедалі очевиднішою ставала нагальна необхідність кардинальної реформи всього державного механізму УНР. Проте і з цим Центральна рада також запізнилась.
Найбільш важливим у галузі державного будівництва був Закон "Про вибори до установчих зборів Української Народної Республіки", який затверджувався в два етапи. Закон складався з двох розділів, 13 глав, 183 статей. 11 листопада 1917 року Центральна рада приймає перший розділ Закону, який складався з десяти глав: загальні статті; про виборче право; про установи, котрі завідують проведенням виборів до Українських Установчих зборів; про виборчі списки; про кандидатські списки; про подання і підрахунок виборчих карток; про встановлення результату виборів; про порядок вступання на місце членів, які виступають з Українських Установчих зборів; про забезпечення вільності і правильності виборів; про трати на вибори до Українських Установчих зборів.
16 листопада Центральна рада затверджує другий розділ Закону. Додатково затверджуються "Правила про спільну з цивільним населенням участь у виборах частин армії і флоту".
Закон про вибори встановлював пропорційну систему виборів. У виборах мали право брати участь громадяни, "котрим до дня виборів вийде 20 років". Позбавлялися виборчих прав засуджені, признані судовим рішенням банкрутами, дезертири, а також члени царської родини. Закон встановлював систему покарань за ті чи інші порушення під час організації і проведення виборів. Спочатку Установчі збори планувалося відкрити 9 січня 1918 року, та війна відсунула вибори на другий план. 11 квітня 1918 року Мала рала приймає рішення, за яким Установчі збори мали відкритися 12 травня 1918 року.
Неоднакову реакцію в суспільстві викликав Закон про національно-персональну автономію від 9 січня 1918 року, де йшлося про право національних меншин на своє національне життя. Закон передбачав створення "національних кадастрів", куди б заносилися поіменно представники тієї чи іншої національності. До Закону негативно поставилися "зросійщені" українці, які не бажали поривати з російською культурою і в той же час не хотіли відносити себе до національної меншини.
2—4 березня 1918 року приймається Закон "Про громадянство Української Народної Республіки". Згідно з ним, громадянином УНР визнавався той, "хто народився на території України і зв'язаний з нею постійним перебуванням". Згодом цей Закон було визнано як "складений поспіхом, сповнений помилками, промахами й недоліками".
Незабаром з'являються два проекти нового закону про громадянство, автори яких фактично схилялися до "нульового" варіанта — громадянами УНР визнавалися всі без винятку піддані колишньої Російської імперії, що народилися на території України, або на час опублікування закону постійно проживали на її території. Ні один з цих проектів Центральною радою не розглядався.
Дуже цікавим був Закон про державну символіку від 12 березня 1918 року.
Ще в листопаді 19 І 7 року під головуванням М. Грушевського відбулася нарада, яка розглянула питання про державний герб України. Серед варіантів гербів були традиційні. Грушевський звертає увагу натри основні символи: "гарно стилізований геральдичний знак неясного значення, щось вроді тризубця ще з часів Київської Русі", "пізніший київський герб, як його бачимо на печатках київського магістрату XVII — XVIII вв. — лук або арбалет, самостріл", і, нарешті, "козак з мушкетом і шаблею" як герб козацького війська. Однак тоді вони не "пройшли", бо, на думку Грушевського, в умовах творення нового ладу, нових державних форм новим має бути й герб, щоб не виникло "підозріння в замислах відроджування старого".
Комісія розглянула ці нові проекти, які або брали за зразок символіки США — золоті зірки за кількістю земель у складі України на синьому тлі, або фактично відтворювали герб Франції — "золота буква У (Україна) або У.Н.Р. (Українська Народна Республіка) на синьому тлі" (на французькому гербі зображені літери К.Е).
Сам Грушевський вважав, що гербом України міг би стати "як символ творчої мирної праці золоти й плуг на синім тлі" (як на зразок він посилався на герб Ліберії). Навколо плуга голова Центральної ради пропонував розмістити "знак старої Київської держави Володимира Великого", герби Галицько-Волинського князівства та Гетьманщини ("козак з мушкетом"). Внизу, під плугом, мали бути розмішені герби Києва і Львова, а вгорі - голуб з оливковою гілкою (з печатки "Великого князівства Руського", яке намагався створити гетьман Виговський). Герб планувалося також обплести оливковою гілкою. Грушевський писав: "А якби хотіли натомість поставити якихось щитоносців, то я рал би бачити символ трудящого народу —жінку з серпом і робітника з молотом. Взагалі хотів би я в атрибутах нашого герба бачити як найбільше підчеркнений культурний, творчий, об'єднавчий характер нашої нової республіки".
12 березня 1918 року Мала рада затвердила "Володимирів тризуб" державним гербом УНР, хоча деякі фахівці, зокрема видатний художник Г. Нарбут, палко відстоювали ідею "козака з мушкетом".
Фінансове право
Органом центрального управління у сфері фінансів було Генеральне секретарство фінансових справ (згодом Міністерство фінансів).
Найважливішими в цій галузі були питання про випуск державних кредитних білетів, про оподаткування, про державний бюджет.
Закон про випуск державних кредитних білетів УНР від 6 січня 1917 року встановлював, що "кредитові білети У.Н.Р. випускаються Державним банком У.Н.Р. в розмірі строго обмеженому дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, майном республіки: нетрями, лісами, залізницями і прибутками У.Н.Р. від монополій, після одержання на відповідну суму зобов'язань Державної скарбниці Республіки", причому, відповідно до ст. 4 закону, "кредитові білети У.Н.Р. випускаються в карбованцях, при цьому один карбованець містить 17,424 долі щирого золота і ділиться на 200 шагів".
13 квітня 1918 року приймається Закон про випуск зобов'язань державної скарбниці УНР на забезпечення грошових знаків в сумі 500 мли карбованців і Закон про випуск розмінних марок державної скарбниці. Ці марки ходили паралельно з металевою розмінною монетою.
Єдиного акта, який би регламентував податки, не було. Згідно із Законом від 9 грудня 1917 року "всі державні податки і прибутки, які на підставі існуючих законів" збиралися на території УНР, "визнавалися прибутками державного скарбу УНР".
11 квітня 1918 року Центральна рада ухвалила Закон про тимчасові розписки видатків на 1918 рік, в якому зазначалося, що до ухвалення першого бюджету УНР "державні видатки переводяться на підставі тимчасових розписів, які складаються відповідними міністерствами на кожні чотири місяці 1918 року і подаються через Міністерство фінансів на затвердження Центральної ради". Але державний бюджет Центральна рала так і не спромоглася прийняти.
Трудове право
Прообразом українського кодексу законів про працю став Закон про восьмигодинний робочий день від 25 січня 1918 року.
Цей Закон поширювався на всі підприємства з найманою працею, "незалежно як від розміру цих підприємств, так і від того, кому вони належать". (ст. 1).
Тривалість робочого часу становила 48 годин на тиждень (ст. 3). Закон регламентував особливості найму і праці жінок і неповнолітніх (ст. 10,16, 19); нічні і понаднормові роботи (ст. 6—9, 18, 19); працю на шкідливому для здоров'я виробництві (ст. 15). Ст. 11 встановлювала святкові й неробочі дні. Ст. 4 Закону передбачала створення в майбутньому Головної Ради праці, як реалізатора державної політики в цій галузі.
Земельне право
ІІІ Універсал скасував право при ватної власності на землю. IV Універсал проголоси. в необхідність прийняття земельного закону і передачу землі трудовому народові без викупу якого. Наприкінці січня 1918 року Центральна рала ухвалила Земельний закон, основою стало скасування права власності на землю. Встановлювалося, що "землі відводяться земельними комітетами в приватнотрудове користування сільським громадам та добровільно складеним товариствам". Незважаючи нате, що закон дозволяв "перехід права користування в спадщину", основна проблема — людини, землі й волі—так і лишилася неврегульованою що, зрозуміло, врешті-решт призвело до фатальних наслідків. Засвідченням В. Винниченка, "сільський пролетаріат в обіцянки і закони про землю не вірив, більше вірячи реальним фактам", а з іншого боку, ідея "соціалізації землі" викликала обурення заможного селянства, "яке лаяло Центральну раду й агітувало на всі боки проти неї". Щоб якось виправдатись перед заможнім селянством Центральна рада 29 квітня 1918 року прийняла поправку до Земельного закону, за якого ділянки розміром до 30 десятин не підлягали переділу.
У галузі цивільного права суди продовжували використовувати том 10 Зводу законів Російської імперії.
Зокрема, М. Грушевський був противником поняття "непорушність права власності". В нормативних актах Центральної ради не використовується термін "право володіння". Натомість часто зустрічається "право порядкування", "право користування", що говорить про негативне ставлення до приватної власності. Особливо це проявилося стосовно права приватної власності на землю. М. Грушевський навіть вважав, що настане час, коли "власність на землю, торгування землею" вважатимуться таким же ненормальним явищем, як і "власність на людину-раба".
У галузі кримінального права в Україні діяли майже у повному обсязі Кримінальне уложення 1903 року, Тюремний статут та різні додаткові інструкції до них. Діяла постанова Тимчасового уряду від 6 липня 1917 року, яка передбачала позбавлення волі до трьох років за публічні заклики до вбивств, грабунків, погромів та інших тяжких злочинів, що вели до насильства над населенням. Діяла також постанова Тимчасового уряду від 2 серпня 1917 року про притягнення до відповідальності осіб, які своїми діями чи бездіяльністю чинили перепони щодо їх ув'язнення. Особи, винні у насильницьких посяганнях на державний лад УНР, карались безстроковою каторгою.
5 березня 1918 року Центральна рада ухвалила Закон про покарання учасників воєн і повстань проти Української держави. В ньому вказувалося, що коли яка-небудь особа після 22 січня 1918 року (після прийняття IV Універсалу) брала участь у війнах чи повстаннях проти України, вона втрачала право неукраїнське громадянство і каралась висланням за межі України. У випадку несанкціонованого повернення така особа ув'язнювалась на термін до п'яти років.
Слід відзначити скасування III Універсалом смертної кари, а також Закон про амністію від 19 листопада 1917 року, яким звільнялися всі засуджені за політичні злочини.
Оцінюючи законодавчу діяльність Центральної ради в цілому, слід підкреслити досить плідний здобуток влади в галузі право-творення. Негативним було те, що на законодавчій діяльності досить відчутно відбилися політичні пристрасті, відсутність професіоналізму, непослідовність і нерішучість у реформуванні суспільства.
Загальні висновки
Утворення Центральної ради слід вважати вихідною точкою процесу відродження української державності у XX ст.
День 29 квітня 1918 року став останнім у діяльності Центральної ради, яка віддала владу, не поступившись своїми політичними принципами і не втративши гідності. На останньому засідання вона приймає Конституцію УНР, і обирає Президента. Україна проголошується незалежною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція гарантувала широкі громадянські свободи.
З поваленням Центральної ради закінчився перший етап відродження української державності, який охопив шлях від вимоги національно-територіальної автономії до проголошення повної незалежності України.
Виступаючи через рік, 22 березня 1918 року, на урочистому засіданні, присвяченому першим роковинам Центральної ради, Михайло Гру шевський відзначав: "Сьогодні засідання присвячено роковинам заснування Центральної ради. Це звучить трохи парадоксально, коли глянути в минуле Центральної ради, як вона з чисто національно-політичної організації перетворилась у найвищій державний законодавчий орган, де представлені усі народи території України. З початку це представництво українського народу було зложене з київської інтелігенції, потім пере-вибране на Національному з'їзді, незабаром реорганізувалося представництвами Ради робітників і Ради військових депутатів та представників усіх "меншостей ". І так згодом сталося, Центральна рада була представником від усієї демократії України, її завданням було довести демократію до Українських установчих зборів... Більшовицький наступ з півночі перешкодив цій творчій роботі нашої демократії, і ми знову стоїмо перед дилемою: скликати Установчі збори або перейти прямо до виборів українського Парламенту... Нині, коли пройдений у завзятій боротьбі шлях за нами, спокійно можемо оглянутися на ті здобутки, які на протязі одного року осягнула Центральна рада. Уже сам факт, що вона як революційний орган продержалася один рік, являється тим унікумом , якого не можна ніде побачити у всесвітній історії..."
Доба Центральної ради продемонструвала сильні і слабкі сторони державотворення.
До перших слід віднести рішучість, з якою будувалася держава, вплив на цей процес національного відродження, орієнтацію на соціальну політику.
До других — відсутність необхідного досвіду державного будівництва, утопічно-соціалістичну організацію керівництва Центральної ради, заперечення необхідності формування українських збройних сил, непослідовність ре-а'юрмування системи місцевого самоврядування, відсутність зворотного зв'язку з широкими народними масами.
М. Грушевський і його соратники не змогли знайти правильного шляху розвитку, що врешті-решт визначило і їхню особисту долю, і долю української державності.
Рекомендована література
1. Великий українець. Матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського. — К., 1992.
2. Винниченко В. Відродження нації: УЗ ч. — К., 1990.
3. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина. — К., 1996.-4.2.
4. Кивалов СВ., Орзих М.Ф., Музыченко П.П. и др. Парламентское право Украины и Азербайджана: достижения и просчеты. 1917—1920. — О., 2000.
5. Копиленко О.Л. "Сто днів" Центральної ради. — К., 1992.
6. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917—1920. — К., 1997.
7. Кульчицький В.С., Настюк М.І., ТищикБ.Й. Історія держави і права України. -Л., 1996.
8. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917—1918 рр. — К., 1995.
9. СлюсаренкоА.Г., ТоменкоМ.В. Історія української конституції. — К., 1993. 10. Українська Центральна рада: Документи і матеріали: У 2 т. — К., 1996.
Розділ 10. УКРАЇНСЬКА ГЕТЬМАНСЬКА ДЕРЖАВА (квітень — листопад 1918 р.)