Тема 3. Соціально-трудові відносини як система. Соціальне партнерство

1. Сутність соціально-трудових відносин.

2. Предмет і принципи соціально-трудових відносин.

3. Суб’єкти і сторони соціально-трудових відносин.

4. Сутність соціального партнерства.

1. Сутність соціально-трудових відносин.

Необхідним ключовим елементом будь-якої економічної системи є со­ціально-трудові відносини, оскільки економічно активне населення не може виробляти чи надавати послуги, не об’єднуючись за допомогою пев­них організаційних форм для спільної діяльності та взаємного обміну результатами своєї праці.

Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між їх сторонами — найманими працівниками і роботодавцями, державою (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевим самоврядуванням, що пов’язані з найманням, використанням, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення високої рівня та якості життя особистості, колективів і суспільства в цілому.

Ці відносини охоплюють широке коло питань — від соціально-еконо­мічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економіч­них і правових інституцій, що пов’язані з колективними та індивідуаль­ними переговорами, укладенням договорів та угод, визначенням умов і розмірів оплати праці, вирішенням трудових конфліктів, участю найма­них працівників в управлінні виробництвом тощо.

Соціально-трудові відносини є провідною складовою всієї системи від­носин суспільства, утворюючи своєрідне „ядро” соціально-економічного розвитку. Вони, зрештою, визначають спосіб життя людей, структуру пов’язаних з ним процесів і відносин. Рівень розвитку соціально-трудо­вих відносин характеризує ступінь демократизації суспільства, соціальну орієнтованість його економічної системи, досконалість суспільних відно­син у цілому.

Система соціально-трудових відносин поєднує наступні елементи:

1. Предмет соціально-трудових відносин.

2. Принципи соціально-трудових відносин.

3. Рівні соціально-трудових відносин.

4. Суб’єкти соціально-трудових відносин.

5. Сторони соціально-трудових відносин.

6. Типи соціально-трудових відносин.

2. Предмет і принципи соціально-трудових відносин.

В системі соціально-трудових відносин, залежно від особливо­стей суб’єктів та характеристик соціально-економічного простору, виділяються такі їх рівні:

• індивідуальний (працівник — роботодавець, працівник — працівник, роботодавець — роботодавець);

• мікроекономічний (рівень підприємства), відносини на яко­му можуть мати як індивідуальний (працівник — роботодавець, працівник — працівник), так і комбінований характер (об’єднан­ня працівників — роботодавець);

• мезоекономічний рівень (рівень окремих адміністративних територій і галузей). На цьому рівні соціально-трудові відносини мають переважно груповий характер (об’єднання працівників — об’єднання роботодавців), однак можливі й відносини комбінова­ного характеру (окремий працівник або роботодавець — орга­ни місцевої влади);

• макроекономічний (національний) рівень, на якому, крім держави (її представляє уряд), діють багато об’єднань найманих працівників і об’єднань роботодавців. І на цьому рівні можливі відносини комбінованого характеру (окремий працівник або робо­тодавець — органи центральної влади), але виникають вони тоді, коли певна проблема не вирішується на нижчих рівнях;

• мегаекономічний (глобальний, міжнародний) рівень, значен­ня якого зростає в міру глобалізації економіки та суспільного жит­тя загалом. Однак відносини на цьому рівні ще лише формуються, зокрема, під егідою Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізо­ваної установи — Міжнародної організації праці.

Для кожного рівня соціально-трудових відносин характерні свої специфічні предмети цих відносин і взаємозв’язки між ними.

Предметом соціально-трудових відносин на індивідуальному рівні є конкретні аспекти трудового життя людини, зміст яких за­лежить як від її індивідуальних характеристик (рівень освіти та професіоналізму, стать, стан здоров’я тощо), так і від специфіки етапів життєвого циклу працівника (професійне становлення, ак­тивне трудове життя — професійний розвиток, перехід на пенсію). Відповідно предметом соціально-трудових відносин можуть висту­пати: трудове самовизначення; профорієнтація; освіта; професій­на підготовка на підприємстві; процедури наймання і звільнення; професійний розвиток і кар’єрне просування; умови праці; оціню­вання праці; трудова винагорода; система пільг і компенсацій; міра продуктивної зайнятості та ін.

На мікроекономічному рівні предметом соціально-трудових відносин може бути кадрова політика підприємства загалом або її окремі елементи: організація праці, форми й системи її оплати, га­рантії зайнятості, компенсаційна система, розвиток персоналу, участь працівників в управлінні та у власності та ін.

На територіальному рівні предметом соціально-трудових відно­син є спільні для економічно активного населення адміністратив­ної одиниці трудові проблеми, як-от: створення нових робочих місць, підтримка місцевих виробників, рівень професійної підго­товки працівників, стан соціальної інфраструктури регіону, покра­щання екологічної ситуації та ін.

Предметом соціально-трудових відносин на галузевому рівні є питання, специфічні для конкретної галузі. Це може бути норму­вання праці, встановлення для підприємств галузі мінімальних га­рантій заробітної плати відповідно до кваліфікації та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі; встанов­лення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості; умови і охорона праці; житлово-побутове, ме­дичне, культурне обслуговування та ін.

Предметом соціально-трудових відносин на не діональному (макроекономічному) рівні є основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості; держав­ного протекціонізму на ринку праці; сприятливих умов підприєм­ницької діяльності; підтримки національного виробника; міні­мальних гарантій оплати праці та доходів населення; розміру інших мінімальних соціальних гарантій; соціального страхуван­ня; режиму праці й відпочинку; умов та охорони праці, збережен­ня навколишнього природного середовища тощо.

На міжнародному рівні предметом соціально-трудових відно­син є гарантії та захист прав людини (як працівника, так і робото­давця) у сфері праці, сприяння колективно-договірному процесу, відвернення соціальних потрясінь, встановлення і збереження соці­альної злагоди.

Складовою системи соціально-трудових відносин с принципи, за яки­ми вона мас функціонувати. Термін «принцип» має латинське походження означає основу. Стосовно соціально-трудової сфери принцип — це першооснова певних наукових поглядів та практичних заходів щодо реалізації політики у цій сфері. Принципи визначають механізм реаліза­ції соціально-трудових відносин.

Розрізняють такі принципи функціонування системи соціально-трудо­вих відносин:

• повне державна регламентація,

• соціальний консенсус, забезпечення балансу в реалізації інтересів суб’єктів,

• спільна відповідальність, що ґрунтується на особистій відповідальності,

• самореалізація та самозабезпечення,

• непримиренність, непоступливість,

• довільне, необґрунтоване обмеження прав і можливостей суб’єктів.