1.Будди́зм  — одна зі світових релігій^[1], яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії^[1]. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті^[1]. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма(Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті^[1].

Виникнення

Буддизм виник на північному сході Індії, на території держав Маґадга, Кошала і Вайшалі, де проповідував історичний будда Сіддгартха Ґаутама^[2]. Час появи цієї релігії пов'язується із датою смерті Ґаутами, яких в буддистській традиції існує дві— 544 до Р.Х. і 486 до Р.Х.^[3]. Перша дата була прийнята ЮНЕСКО як дата заснування буддизму. Проте вона заперечується буддологами^[3], які вважають, що будда помер близько 400 до Р.Х., до походів Александра Македонського в Індію. Відповідно, появу буддизму слід датувати початком 4 століття до Р.Х., серединою «осьового часу»^[3].

Причиною виникнення буддизму називають кризу традиційного ведичного брахманізму в середині 1 тисячоліття до Р.Х.^[3]. Місце зародження буддизму — північно-східна Індія — була форпостом альтернативних релігійно-філософських рухів, які підтримувалися станом воїнів-кшатріїв для боротьби за владу із жрецями-брахманами^[4]. Відповідно, соціальною опорою буддизму в Індії стали воїни, а точніше їхні лідери — правителі раджі^[2]. Сам будда Ґаутама також походив зі стану воїнів^[4].

Основи вчення

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох істинах шляхетних ^[5]:

1. життя неминуче пов'язане зі стражданнями;

2. причиною страждання є жадоба чуттєвих насолод;

3. щоб уникнути страждань, треба звільнитися від цієї жадоби

4. і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани).

Хоча існує багато напрямів і шкіл буддизму, існують його головні філософські засади, що поділяють всі буддисти, Трилакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

1. Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.

2. Анатман, відсутність віри в індивідуальну «душу».

3. Дукха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі).

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження.

Спільним для всіх буддистських деномінацій є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається великим гріхом — основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.

Етика у буддизмі

Буддійська етика побудована на засадах незавдання шкоди та помірності. Виховання при цьому спрямоване на розвиток моральності (сіла), зосередженості (самадхі) та мудрості (пання). За допомогою медитації буддисти пізнають механізми роботи розуму та причинно-наслідкові зв'язки між тілесними та психічними процесами.

Благородний шлях до спасіння включає 8 кроків:

1. Правильне розуміння сутності вчення.

2. Правильне прагнення до спасіння.

3. Правильна думка.

4. Правильна мова, позбавлена образи.

5. Правильна дія.

6. Правильний спосіб життя.

7. Правильне зусилля.

8. Правильна концентрація.

В буддистській етиці існує 10 невмілих вчинків, які приводять до страждань, як самого буддиста так і оточуючих його осіб. Їх розділено на три категорії: тілесні, словесні та духовні невмілі вчинки. До тілесних відносяться: вбивство, крадіжка та помилкові сексуальні відносини (подружня зрада, педофілія та інше). Словесні невмілі дії: брехня, сіяння розбрату (розмови, які ведуть до сварок), образливі слова та безглузда розмова. Духовними невмілими діями є: користолюбство, недоброзичливе ставлення до інших та невірні погляди.

Виникнення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму — Трипітаки^[6]; це слово означає мовою палі «три кошики». Трипітаку було кодифіковано в 1 ст. до н. е. Тексти Трипітаки розділено на три частини — пітаки: Віная-пітака, Сутта-пітака й Абхідхамма-пітака. Віная-пітака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих общинах. Центральну і найбільшу частину Трипітаки складає Сутта-пітака. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його висловів. У третьому «кошику» — Абхідхамма-пітака — містяться головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми.

• «Абгідгармакоша» — філософський трактат Васубандгу

Течії та школи

Існує кілька десятків течій буддизму, які можна загалом згрупувати у три типи: Нікая, Махаяна та Ваджраяна. З шкіл Нікая до наших часів збереглася лише школа Тхеравада. Кожна з гілок буддизму вважає, що вона представляє справжнє вчення Будди; разом з тим в деяких школах вважається, що гнучкий характер буддизму дозволяє йому змінювати формулювання, термінологію та підходи згідно з сучасними обставинами.

Школа Тхеравада, що означає «Вчення cтарійшин», будує вчення та практику винятково на Палійському каноні. Він вважається найстарішим з існуючих буддійських канонів, його тексти сприймаються як автентичні в усіх гілках буддизму. Практика Тхеравади спирається на розвиток «ґрунтовної уваги», що призводить до розвитку вмілих якостей. Буддизм Нікая, і в тому числі Тхераваду, іноді називають Хінаяною («Ницою колісницею»), хоча це взагалі вважається неввічливим. Тхераваду сьогодні сповідують в Шрі Ланці, М'янмі, Лаосі, Тайланді, частково у В'єтнамі та Малайзії; загалом у світі близько 124^[7] мільйонів людей. В Україні є окремі послідовники Тхеравади^[8], проводяться семінари з Віпассани ^[9].

В Махаяні («Великій колісниці») підкреслюється співчуття до всіх та самовідданий ідеал Бодхісаттви. В доповнення до текстів шкіл Нікая, школи Махаяни визнають загалом або частково ряд текстів, записанних біля першого сторіччя нашої ери. Ці пізніші тексти написані на санскриті, та присвячені досягненню стану Будди через слідування шляхом Бодхісаттви протягом незліченних віків. В зв'язку з такими величезними відрізками часу, в деяких школах Махаяни приймається ідея досягнення переродження в «Чистій землі», що не є саме по собі Пробудженням, але як середовище максимально сприяє досягненню Пробудження. Буддизм Махаяни сповідують сьогодні у Китаї, Японії, Кореї та більшій частині В'єтнаму; загалом у світі близько 185[1] мільйонів людей. В Україні Махаяна представлена послідовниками японської школи Нітірен-Сю (Ніппондзан Мьоходзі) Дзен[2].

Ваджраяна («Діамантова колісниця») поділяє багато з основних концепцій Махаяни, але разом з тим використовує велику кількість технік, призначених для вдосконалення буддійської практики. Одна з складових Ваджраяни — використання психофізичної енергії як засобу досягнення глибоких станів зосередження та усвідомлення. Ці глибокі стани в свою чергу використовуються як шлях до стану Будди. Стверджується, що за допомогою цих технік можна досягти стану Будди всього за одне життя. В доповнення до текстів Тхеравади та Махаяни, буддисти Ваджраяни визнають велику кількість текстів, в тому числі буддійські Тантри. Ваджраяну сьогодні сповідують в основному в Тібеті, Непалі, Бутані, Монголії, Калмикії, північній Індії, частково в Китаї та Японії; загалом у світі близько 20[3] мільйонів людей. Найвідомішим духовним лідером Ваджраяни є Далай-лама. В Україні Ваджраяна представлена громадами Карма Каґ'ю (Й. С. Г'ялва Кармапи Тхає Дордже, Шамара Рінпоче та Оле Нідала [4], Лами Пунцога, а також Й. С. 17 Кармапи Ург'єна Тринле Дордже та Чог'яма Трунгпи), громадами Нінгма таДзогчен.

• Нікая (школи раннього буддизму),Стхавіравада,Вібхадж'явада,Тхеравада,Махіщасака,Кащ'япія,Саутрантіка

• Махасангхіка, Екав'явіхаріка,Локоттаравада,Голуліка

  • Чайтіка,Апара Щаіла,Уттара Щаіла

• Мадх'яміка:Мадх'яміка-прасангіка,Мадх'яміка-сватантріка

• Йогачара:Татхагатагарбха,Дашабхуміка

  • Японські школи Дзен,Ріндзай-сю,Сото-сю

Нині у світі є близько 360 млн. мирян, які сповідують буддизм і близько 1 млн. ченців та черниць. Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації — Всесвітнє Братерство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) та Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія). В Україні за державною статистикою^[12] налічується 42 буддійські громади та 2 центри, є 35 служителів цієї релігії. Працює інтернет-форум «Буддизм в Україні»^[

^2. Христия́нство (від грец. Χριστός — «помазанник», «мессія») — один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьохсвітових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і проявБога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства іслам і іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього.

Християнство зародилося на Сході Римської імперії (території сучасного Ізраїлю)(в Палестині) в I ст. н. е. Засновником вважається Ісус Христос. В наш час християнство є одним з найпоширеніших у світі віровчень — його притримуються більше чверті людства. Християнство займає перше місце в світі за географічним розповсюдженням, тобто майже в кожній країні світу є хоча б одна християнська громада.

Виникнення християнства

Виникнення християнства взято за основу сучасного літочислення, нової ери в історії людства, яка почалася понад 2000 років тому.

Християнство зародилось в I столітті на Близькому Сході, на іудейських землях (провінція Іудея) Римської імперії, серед месіанських рухів тодішнього єврейського єдинобожжя. Вже в часиНерона християнство було відоме у багатьох провінціях Римської імперії.

Корені християнського віровчення пов'язані з дохристиянським єдинобожжям стародавніх євреїв та вченням Старого Завіту (Закон, Пророки і Писання — Танах). Згідно із Новим Завітом, Ісус (Йешуа) народився, виховувався і навчався у єврейській вірі, дотримувався Закону (Тори), відвідував зібрання (синагогу) у день відпочинку (євр. шабат або суботу), святкував єврейські релігійні свята згідно з Торою. Перші послідовники Ісуса (Йешуа) і посланці (апостоли), які несли його благовістя були іудеї. Через 20 років після заснування християнської спільноти, християнство стало проповідуватися серед інших народів. (ru.wikipedia.org, Христианство; Макс Даймонт. Євреї, Бог та історія (рос.)

Християнство і язичництво

В сучасному світі деякі люди схильні трактувати християнство як вчення, завданням якого було повністю знищити стародавню язичницьку культуру, культуру язиків (племен, народів) світу. Насправді таке бачення взаємодії християнства і язичництва відповідає дійсності лише наполовину. По-перше, традиційне християнство (зокрема православ'я) розглядає себе як істинне вчення, вчення про істину, одним з найважливіших завдань якого є поширення істинного знання серед людства, незалежно від його походження (оскільки воно в будь-якому випадку походить від Бога). Зокрема в традиційному християнстві визнається, що в язичницькі часи також існували люди (праведники), які пізнавали істину і жили згідно її законів. В цьому контексті завдання християнства полягало в тому, щоб взяти від язичництва все те краще і істинне, що було присутнє в ньому і відкинути неправду і брехню. В якомусь сенсі християнство це подальший розвиток язичницької культури, культури народів світу на новому, вищому, істинному рівні. Серед речей, які запозичило християнство з часів язичництва — символ хреста (вічного Дерева життя), сільськогосподарський календар, в якому свята на честь богів були замінені на свята на честь святих і мучеників і т. д.

Згідно Святого Писання, а також інших джерел того часу, перші спільноти християн (коло віруючих, християнська Церква) виникли в 1 столітті у східних провінціях Римської імперії в Палестині, місці народження Христа, Святій Землі унаслідок проповіді учнів Христа, святих апостолів та їх послідовників.

Як фактично єдина географічно-адміністративна спільнота проіснувала приблизно до 484 року. Хоча вже з кінця I століття в ній виникали різні секти, протистояння. Остаточний розкол Християнської Церкви на Східну (Православ'я) та Західну (Католицизм) відбувся 1054 року. У 1517 виникПротестантизм. Це три основні розгалуження в християнстві.

На чолі Католицької Церкви стоїть римський єпископ — Папа Римський.

Православ'я спершу мало 5 патріархів: римського, константинопольського, єрусалимського, антіохійського, александрійського. Згодом відбувся розкол з римською церквою, а також виділились нові патріархати (грузинський, київський, московський, сербський, румунський та болгарський) та інші помісні церкви, що очолюються митрополитами або архієпископами (кіпрська, елладська, албанська, польська тощо). Усі помісні православні церкви, що утворюють Вселенську православну церкву, є рівними між собою, відрізняються лише за честю. У наш час першим серед рівних вважаєтьсяКонстантинопольський патріархат. Окрім канонічного Православ'я, існує ряд невизнаних православних церков, наприклад Українська Православна Церква Київського Патріархату, Македонська Православна Церква, старообрядці, Істинно-Руська Православна Церква (катакомбники)тощо.

Від Православ'я потрібно відрізняти дохалкідонські церкви (Коптська, Вірменська, Ефіопська тощо), які не визнали рішень Халкідонського собору. Хоч у перекладі їх назв і використовується слово «Православна», але вони не належать до Вселенської Православної Церкви. Ці церкви довгий час вважалися монофізитськими (тобто єретичними стосовно Православ'я), але на сьогоднішній день вони практично повністю відійшли від монофізитства. Дохалкідонські церкви іноді звуть «східним християнством».

Як єдиної Протестантської Церкви не існує. Ця течія представлена сотнями, тисячами Церков, з чисельністю від сотні членів до багатомільйонних спільнот. В цьому напрямі є безліч течій, зокрема: П'ятидесятники та Харизмати близько 400—500 млн. чол, Баптисти близько 120 млн. чол., Англікани, Кальвіністи різних напрямів, Лютерани, Адвентисти та багато інших.

Деякі релігійні течії, які вийшли з протестантизму і ідентифікують себе як християнські — Мормони, Муністи, Свідки Єгови, не визнаються за такі конфесіями християнського світу через розбіжність у розумінні основоположних християнських доктрин (догмат Трійці, іншу христологію).

Серед різних протестантських спільнот існують доктринальні розбіжності по ряду питань, наприклад щодо догмату приречення існують протилежні теологічні системи: кальвінізм іармініанство.