6. Поняття захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів, тут же идёт и 7 вопрос!

Охорону можна розглядати як вид діяльності, спрямованої на проведення профілактичних заходів щодо укріплення правово­го стану носія суб´єктивного цивільного права (укласти договір охорони квартири, поставити ґрати на вікна, найняти особис­того охоронця тощо). Іншими словами, охорона - це сукупність заходів, спрямованих на недопущення порушень суб´єктивного цивільного права.

Охорону можна розуміти і більш широко, а саме - це сукуп­ність правових засобів, спрямованих на профілактику порушень суб´єктивних цивільних прав, а у разі їх порушення - на захист цих прав. У такому розумінні захист буде складовою частиною охорони.

Захист суб´єктивного цивільного права може здійснюватися:

-  безпосередньо носієм порушеного права;

-  уповноваженими державними органами чи посадовими осо­бами.

Захисні дії двох цих груп суб´єктів носять протилежний ха­рактер.

У першому випадку уповноважені особи можуть самостійно захищати порушене суб´єктивне право без звернення до ком­петентних державних органів з вимогою про його захист. Під захистом суб´єктивного цивільного права з таких позицій слід розуміти добровільне вчинення або невчинення уповноваженою особою відповідних дій, спрямованих на використання можли­востей, закладених у суб´єктивному праві на захист, з метою припинення порушення та відновлення чи визнання порушеного або оспорюваного суб´єктивного цивільного права.

Носій порушеного суб´єктивного цивільного права може без­посередньо захищати це право шляхом самозахисту.

Самозахист цивільного права - це самостійне вчинення упов­новаженою особою відповідних дій, спрямованих на припинення порушення і поновлення порушеного суб´єктивного цивільного права, без звернення до компетентних державних органів з ви­могою про його захист.

У переважній більшості випадків самозахист використо­вується для захисту особистих немайнових прав, речових та зобов´язальних прав.

З аналізу чинного законодавства можна зробити висновок, згідно з яким самозахист включає у себе:

1. Вчинення уповноваженою особою дозволених законом дій фактичного характеру, спрямованих на захист її суб´єктивних цивільних прав.

2. Застосування уповноваженою особою по відношенню до правопорушника заходів оперативного впливу.

До першої групи входять дії фактичного характеру, тобто дії, що не регламентовані нормою права. Такі дії та порядок їх вчи­нення у межах, встановлених суб´єктивним цивільним правом, визначаються самою уповноваженою особою.

Так, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами за­хисту цивільних прав та інтересів судом може бути:

1)   визнання права;

2)   визнання правочину недійсним;

3)   припинення дії, яка порушує право;

4)   відновлення становища, яке існувало до порушення;

5)   примусове виконання обов´язку в натурі;

6)   зміна правовідношення;

7)   припинення правовідношення;

8)   відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9)  відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10)   визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим спосо­бом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визна­чених Конституцією України.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та ін­тересу до органу державної влади, органу влади Автономної Рес­публіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.