ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ

Курсова робота

з дисципліни

ЗАГАЛЬНА СОЦІОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ

на тему:

«ОСОБЛИВОСТІ КОНСТРУЮВАННЯ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ»

Виконала

ст. групи ___3110-1-1______________________________М. Ю. Шмакова___

(шифр) (підпис і дата) (ПІБ)

Перевірив __доцент, к. соц. наук ____________________ Е. А. Гугнін_____

(посада) (підпис і дата) (ПІБ)

Запоріжжя

2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ 5

1.1. Уточнення основного поняття роботи: комунікативний простір 5

1.2. Історія вивчення комунікативного простору 8

1.3. Методологічні підходи і методи вивчення особливостей комунікативного простору 11

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ 16

2.1. Сутність і специфіка комунікативного простору 16

2.2. Рівні комунікативного простору 18

2.3. Особливості конструювання комунікативного простору в Україні 21

ВИСНОВКИ 26

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 29

ВСТУП

У сучасній теорії комунікації одне з центральних місць посідає проблема комунікативного простору.

Дана робота присвячена дослідженню комунікативного простору у цілому, а також аналізу особливостей конструювання комунікативного простору в Україні.

Актуальність дослідження: визначається тим, що комунікативний простір є невід’ємною складовою будь-якого суспільства, на якому б етапі свого розвитку воно не перебувало. Тому важливим є вивчення та висвітлення специфіки комунікативного простору, особливостей його конструювання.

Проблемна ситуація: полягає у тому, що дослідження комунікативного простору ще не завершено. Конструювання комунікативного простору – це складне процес, який потребує детального вивчення та аналізу.

Об’єкт дослідження: Соціальний простір як форма існування суспільного буття.

Предмет дослідження: Комунікативний простір як базовий елемент соціального простору.

Мета дослідження: Визначити особливості конструювання комунікативного простору.

Завдання дослідження:

• проаналізувати основне поняття роботи: комунікативний простір;

• з’ясувати історію вивчення комунікативного простору;

• визначити методологічні підходи і методи вивчення комунікативного простору;

• визначити сутність та специфіку комунікативного простору;

• дослідити рівні комунікативного простору;

• визначити особливості конструювання комунікативного простору в Україні.

Структура роботи: Включає в себе вступ, 2 розділи, 6 підрозділів, висновки та список літератури.

Розділ 1. Методологічні аспекти вивчення комунікативного простору

1.1. Уточнення основного поняття роботи: комунікативний простір

Комунікація має надзвичайно важливе значення в житті суспільства. Саме завдяки комунікації відбувається взаємодія між окремими людьми, групами людей, людьми та соціальними інститутами.

Термін «комунікація» (лат. communicatio «роблю загальним», «зв’язую») з’являється у науковій літературі на початку XX століття. У наш час він має, принаймні, три інтерпретації – розуміється як

а) засіб зв’язку будь-яких об’єктів матеріального та духовного світу;

б) спілкування – передача інформації від людини до людини;

в) передача та обмін інформацією у суспільстві з метою впливу на нього. [7, с. 4]

Комунікацією традиційно прийнято називати обмін значеннями (інформацією) між індивідами за допомогою загальної системи символів (знаків), язикових знаків, зокрема. Ця сфера знань і наукових інтересів, як і багато інших, почала формуватися ще у давні часи, тому визначень у комунікації приблизно стільки ж, скільки і авторів праць про неї. [5]

Деякі визначення поняття «комунікація»:

Один з основоположників американської соціології Чарльз Кулі вважав, що «комунікація – це механізм, за допомогою якого забезпечується існування і розвиток людських відносин, що включає в себе усі мисленневі символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі. Він включає в себе міміку. спілкування, жести, тон голосу, слова, писемність, а також найостанніші досягнення із завоювання простору і часу».

Конецька В. П. визначає комунікацію як «соціально обумовлений процес передачі і сприйняття інформації в умовах міжособистісного і масового спілкування по різним каналам за допомогою різноманітних комунікативних засобів». [10, с. 3]

У результаті аналізу комунікативного процесу Кремльова С. О. вважає, що «комунікація – це діяльність, яка має мету, необов’язково усвідомлювану, що передбачає одного чи більше учасників і полягає у відправленні і одержанні різного роду повідомлень, котрі використовують різноманітні канали, можуть спотворюватися під впливом шуму, справляють певний ефект на адресата та залишають можливості для зворотного зв’язку. [10, с. 3 - 4]

Кожна наука має свій категоріальний апарат, тобто сукупність категорій та дефініцій, які використовуються для позначення певних понять, явищ або процесів.

До числа базових категорій теорії комунікації відноситься категорія комунікативний простір.

Оскільки комунікативний простір є невід’ємною складовою частиною соціального простору, то спочатку слід розглянути саме поняття «соціального простору».

П’єр Бурдьє визначає соціальний простір як систематизовані перетини зв’язків між соціальними позиціями, що мають силовий вплив на людей, котрі займають дану соціальну позицію. [2, с. 40] Соціальний простір може також сприйматися у формі структури розподілення різноманітних видів капіталу, яка функціонує одночасно як інструменти та цілі боротьби у різноманітних полях. Реалізований фізично соціальний простір являє собою розподілення у фізичному просторі різноманітних видів благ та послуг, а також індивідуальних агентів та груп, що локалізовані фізично та мають можливості присвоєння цих більш чи менш значимих благ та послуг. Соціальний простір є об’єктивним щодо кожного з агентів соціальної дії. [2, с 42 - 43]

На думку П. Сорокіна, соціальний простір – це система суспільних відносин, у якій людина займає своє особливе місце у відповідності з системою координат соціального простору, за аналогією до системи координат у математиці. У якості таких соціальних координат П. А. Сорокін розглядав стать, вік, расу, громадянство, релігійну приналежність, майнове положення і т. п., тобто соціальний простір багатомірний. Соціальний простір – це система внутрішньогрупових і міжгрупових відносин індивідів.

Ю. Л. Качанов підкреслює, що соціальний простір будується на принципах єдності, реляціонізму та локальності (індивід, група чи позиція змістовно розкриваються через зв’язки саме з «достатньо близькими» індивідами, групами чи соціальними позиціями). [8, с. 86] Соціальний простір, на думку Качанова, являє собою місця й процеси здійснення активних властивостей агентів: «Простір не зовнішній момент соціальних явищ: він впливає на формування й оформлення змісту соціальних відносин і практик» [там же, с. 91]

Поняття комунікативного простору:

Поняття комунікативний простір у лінгвістиці не має стійкого і однозначного визначення. У загальній теорії комунікації цей термін може трактуватися гранично широко як «територія, середовище, у межах якого відбувається взаємодія». [22]

Нерідко поняття комунікативний простір фактично прирівнюється до поняття дискурс. При цьому типологізація дискурсу може мати різні підстави: діалогічний або монологічний характер комунікаціі (комунікативний простір розмовної мови; спосіб комунікації в залежності від типу «технічного» носія інформації (віртуальний комунікативний простір, комунікативний простір Інтернету); стилістичні та функціональні параметри дискурсу (ігровий комунікативний простір) та ін.

У більш вузькому сенсі комунікативний простір може бути інтерпретований як проксемічний простір (актуальний комунікативний простір) між учасниками спілкування; як простір окремого тексту (комунікативний простір статті). [6, c. 11]

Н.В. Муравйова під комунікативним простором людини розуміє рівень її комунікативної компетенції: знання та уявлення про те, як прийнято спілкуватися в тій чи іншій ситуації. [там же, с. 11]

У комунікативному просторі реалізуються усі комунікативні взаємодії. Однак не слід розуміти (як деякі комунікативісти) під комунікативним простором якесь протяжне середовище, у якому відбуваються взаємодії. Комунікативний простір не є чиста протяжність, відділена від комунікації сутність. Навпаки, само воно існує постільки, поскільки здійснюються комунікативні взаємодії; воно виникає там і тоді, де і коли виникають комунікативні зв’язки. Тому комунікативний простір можна визначити як систему багатоманітних комунікативних зв’язків, що виникають між різноманітними агентами комунікації. Суспільство створює свій комунікативний простір – соціальний комунікативний простір, агентами якого виступають окремі люди, групи людей (великі та малі), соціальні інститути. [3, с. 29 - 30]

Багаточисельні зв’язки, які виникають між окремими людьми, людьми та групами, групами та інститутами, людьми та інститутами і т.д., формують соціальний комунікативний простір. Його основними параметрами є щільність та протяжність. Щільність означає, що цей простір неоднорідний, його щільність у різних місцях неоднакова й залежить від інтенсивності та кількості взаємодій. Протяжністю комунікативного простору є комунікативна дистанція. Близька дистанція означає безпосередній контакт, що виникає в умовах міжособистісної комунікації чи комунікації у малих групах. Навпаки, велика дистанція характерна для масової комунікації, де зазвичай безпосереднього контакту між джерелом та одержувачем інформації не існує, а їхній зв’язок опосередкований спеціальними технічними засобами комунікації. Безсумнівно, комунікативна дистанція справляє великий вплив на вибір стратегії та засобів комунікативної взаємодії. [3, с. 29 - 30]