2. Вплив спілкування з ровесником на психічний розвиток дошкільника

Спілкування з однолітками відіграє важливу роль у психічному розвитку дошкільника. Воно є необхідною умовою формування у нього суспільних якостей, прояву і розвитку елементів колективістських взаємин у групі дошкільного закладу.

Внесок спілкування і спільної діяльності з ровесником у розвиток дошкільника найбільш помітний у п'ятьох сферах особистості: етичній, пізнавальній, самосвідомості, творчих здіб­ностей, здатності до співпраці. Розглянемо вплив спілкування і спільної діяльності з ровесником на кожну з цих сфер.

1. В етичному розвитку відбувається формування моральних уявлень, гуманного ставлення до інших, позитивної емоційної спрямованості на оточуючих, навичок співпраці й взаємодії з партнером, взаєморозуміння, співпереживання (В.К. Котирло, Ю.О. Приходько).

2. Розвиток пізнавальної діяльності полягає:

а) у засвоєнні здатності до виділення різноманітних поглядів на певне явище чи об'єкт та узгодження цих поглядів між собою;

б) в оволодінні логічними операціями заперечення, доведення, аргументації, переконування.

3. У розвитку самосвідомості спілкування і спільна діяльність з ровесником становлять неодмінну умову виникнення чимдалі адекватніших оцінок одноліток, а згодом і самооцінки, її когнітивного, емоційного та вольового компонентів.

4. Розвиток творчості, самостійності, ініціативності відбувається за рахунок того, що діти самостійно налагоджують контакти між собою, визначають їх мету, організовують сюжетно-рольову гру, визначають сюжет та розподіляють ролі, підбирають замінники. Висувають власні ініціативи і приймають ініціативи інших. За відсутності заборон з боку дорослого діти мають можливість діяти на свій розсуд.

5. Навички спілкування і спільної діяльності полягають у роз­витку навичок соціальної перцепції, узгодження дітьми своїх думок і дій, розробки спільного плану, насамперед, у грі; здатності висловлювати співчуття, надавати взаємопідтримку, робити взаємооцінки; розподіляти іграшки.

ВИСНОВКИ про особливості спілкування дошкільника з ровесником:

• спілкування з дорослим виступає вирішальним, але недостатнім фактором повноцінного, гармонійного роз­витку особистості дошкільника;

• спілкування з однолітками є необхідною умовою формування готовності до навчання у школі;

• взаємовідносини дитини з ровесниками значно відрізняються за своїми функціями, змістом, енергетикою від спілкування дитини з дорослими;

• внесок спілкування і спільної діяльності з ровесником у розвиток дошкільника найбільш помітний в етичній, пізнавальній сферах особистості, у розвитку самосвідомості, творчих здібностей, здатності до співпраці.

3. Форми спілкування дошкільників з однолітками

Вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкільників полягає у зростанні змістовності, вибірковості, стабільності відносин; у розвитку потреби у спілкуванні й співпраці, їх інтенсивності та орієнтованості на інтереси ровесників. Колектив дослідників під керівництвом А.Г. Рузської вирізняє три форми спілкування з ровесниками у дошкільному віці.

Упродовж дошкільного дитинства розвиваються і змінюють одна одну:

• емоційно-практична,

• ситуативно-ділова,

• позаситуативно-ділова та позаситуативно-особистісна форми спілкування дошкільника з однолітками.

1. Емоційно-практична форма спілкування характерна для дітей раннього віку і зберігається до 4-х років, на 4-му у спілкуванні починає переважати мовлення.

З 3-х місяців життя закладається основа як спілкування, так і спільної діяльності з ровесниками.

Спочатку контакти дітей з ровесниками виникають на задово­лення потреб в активності та нових враженнях. Під впливом організовуючих впливів дорослого, на основі інших потреб дитини відбувається первинне оформлення потреби дітей у спілкуванні з ровесниками.

У немовляти спільність з ровесниками має виразний суб'єктивний характер, обмежуючись безпосередніми емоційними зв'язками. Позитивні емоційні реакції дитини виникають при сприй­манні ровесника як цікавого об'єкта пізнання; дитина чутливо реагує на настрій однолітка, проявляється ефект зараження емоціями.

Ознакою перших проявів потреби у спілкуванні з ровесником (Г.В. Пантюхіна, К.Л. Печора, Е.Л. Фрухт) вважають перші контакти між дітьми, що виникають з 3 місяців. Змістом цього контакту є інтерес та задоволення при спостереженні за ровесником. Подальший розвиток спілкування з ровесником пов'язаний із виникненням у немовляти комплексу пожвавлення у контексті його спілкування з дорослим. Комплекс пожвавлення стосовно ровесника спостерігається приблизно з 5 місяців. Розвиток здатності дитини маніпулювати предметами приводить до того, що починається розвиток спільної дії дошкільника з однолітком. У другому півріччі першого року життя вплив ровесника знаходить відображення у діях дитини, яка наслідує їх за ровесником, епізодично включається в його дію: одна дитина тримає у руці іграшку, інша торкається до неї, намагається повернути. Тобто складаються ділові контакти між дітьми у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій.

До кінця немовлячого віку формується виразне пізнавальне ставлення до ровесника: малюк торкається його обличчя, смикає одяг, волосся, «куштує на смак» його пальчики — ставиться як до фізичного об'єкта. Водночас малюк посміхається іншій дитині, несе їй іграшки, подібно до того, що він робить у спілкуванні з дорослим.

Прагнення до спілкування з однолітками носить ситуативний і невиразний характер. Діти звертають увагу на ровесників, якщо вони опиняються у полі їх сприймання, але ініціативи до пошуку партнера серед однолітків не виявляють. З цим пов'язана думка більшості психологів, що спілкування між однолітками до року у власному розумінні цього поняття відсутнє. На цьому етапі створюється фундамент для появи власне спілкування з ровесниками у ранньому віці.

Перша форма спілкування з ровесниками — емоційно-практична — виникає до 2-х років. При цьому потреба у спілкуванні з ровесником виражена все ще слабо — вона є четвертою за значенням після потреб в активному функціонуванні, у спілкуванні з дорослими, у нових враженнях.

Перший зміст потреби у спілкуванні з ровесником полягає у прагненні дитини до співучасті у розвагах і забавах, де виникає можливість самовираження. У групах дітей виникає спільний емоційний фон: вони разом сміються, бігають, кричать.

Характерні окремі епізоди спілкування, нечасті контакти між однолітками. Діти захоплено граються насамоті з іграшками, не потребуючи спілкування з ровесниками.

У ранньому віці виникає передспівробітництво з ровесниками (Коломінський Я.Л.), характерною є гра поряд, але не разом. Зростає роль мовлення.

Внесок цієї форми спілкування з ровесником у розвиток полягає у засвоєнні дитиною способів і мотивів пізнавальної діяльності, у сприянні виявленню ініціативи, у розширенні спектра емоцій.

2. Ситуативно-ділова форма спілкування з однолітками домінує у 4—6-річному віці.

Взаємодія з ними на цьому етапі життя є особливо актуальною, що зумовлено підвищенням ролі у їхньому житті сюжетно-рольової гри та інших видів колективної діяльності. Дошкільники намагаються налагодити ділове співробітництво, узгодити свої дії задля досягнення мети, що породжує потребу у спілкуванні. Прагнення до спільної діяльності настільки сильне, що діти все частіше погоджуються на компроміс, поступаючись одне одному іграшками, найпривабливішою роллю у грі тощо.

У дошкільників виникає інтерес до вчинків, способів дій своїх товаришів, що проявляється у запитаннях до них, різного змісту репліках, часто — насмішках. У цей період усе помітнішими стають схильність до конкуренції, змагальність, непримиренність до висловлювань, оцінок товаришів. На 5-му році життя діти цікавляться успіхами товаришів, помічають їхні невдачі, стараються привернути до себе увагу, потребують визнання власних досягнень, намагаються приховати промахи.

Вони ще не вміють побачити істинну суть, спрямованість інтересів, бажань своїх товаришів, не розуміють мотивів їхньої поведінки, хоча часто і пильно цікавляться всім, що роблять їх ровесники. Потреба дошкільника у спілкуванні зумовлена прагненням до визнання і поваги, а у характері спілкування домінує емоційний аспект.

Потреба у спілкуванні з ровесником стає значно інтенсивнішою, виходячи на перший план. Так, Є. А. Аркін наводить приклад, коли хлопчик 5-й років на пропозицію бабусі погратися з нею відповів: «Мені потрібно дітей». Це пов'язано із тим, що спілкування з ровесником є необхідною умовою організації сюжетно-рольової гри, яка має колективний характер.

Головним змістом потреби дітей у спілкуванні з ровесниками полягає у прагненні налагодити ділову співпрацю, узгодити свої дії з партнером по діяльності. Співпраця відрізняється від співучасті більш тісною взаємодією дітей, кооперативним характером їх діяльності. Співпраця дітей носить переважно ігровий характер та зосереджена не на результаті діяльності, а на її процесі.

Прагнення діяти спільно настільки сильно виражене, що діти йдуть на компроміс, поступаючись один одному іграшками, найпривабливішою роллю в грі тощо.

«Гаразд, ти будеш капітан, а я твій помічник», — погоджується Роман М. (5 р. 10 міс.).

«Ти бери ведмедика, а я, так і бути, візьму зайця», — заявляє Таня Д. (5 р.).

«Сашко, давай спочатку ти мене підкотиш, а потім я тебе», — пропонує Дмитро Д. (6 р. 11 міс.).

Виникають перші спільні ігрові дії. Гра на однаковий сюжет об'єднує різноспрямовані, недостатньо узгоджені дії. Наприклад, у розігруванні сюжету «Сім'я» «мама» йде на роботу, а «батько» готує «дитину» до сну. «Мама» вдома погодувала «дитину», а «вихователь»— знову дає їй сніданок. Виникає інтерес до дій партнера, їх порівняння з власними, що виступає у питаннях, глузливих репліках, оцінках дій іншого.

Наприклад, Оленка 3. (4 р. 7 міс.) готує ліжечко, щоб покласти свою «доньку» (ляльку) спати. Діана Р. (5 р.) на відстані спосте­рігає за діями Оленки. Коли побачила, що замість ковдри Оленка приготувала листок паперу, рішуче підбігає.

Діана: А твоя лялька замерзне. Хіба така ковдра їй потрібна?

Оленка: А в мене зараз літо.

Діана: Ну й що! Все одно ця ковдра не годиться.

Оленка: Ось своїй ляльці дасиш кращу, а моїй ця подобається.

Як відзначають М.І. Лісіна, А.Г. Рузська, О.О. Смірнова, дітям властива особлива манера поведінки, в якій яскраво виявляються схильність до конкуренції й змагання. Це вказує на те, що у змісті потреби у спілкуванні з ровесником на другому місці після прагнення до співдії знаходиться такий компонент, як бажання поваги і визнання. Діти вимагають визнати їх власні досягнення, а дії товаришів оцінюють прискіпливо, виразніше підкреслюючи власні якості.

Діти використовують такі засоби спілкування, як виразні, зображувальні, знакові. Діти багато й захоплено розмовляють між собою, але мовлення залишається ситуативним. О. О. Смірнова здійснила контент-аналіз висловлень у ситуаціях вільної взаємодії дітей 3—7 років, виявивши такі основні теми: Я-висловлення про себе; Ти-висловлення про іншу дитину; світ — висловлення про предмети й явища, що виходять за межі ситуації; гра— висловлення дітей під час їх гри.

ВИСНОВКИ: Ситуативно-ділове спілкування з ровесниками сприяє розвиткові основ особистості та самосвідомості, а також допитливості, сміливості, оптимізму, активності, творчого й самобутнього ядра особистості. При відставанні у розвитку цієї форми спілкування з ровесниками у дітей спостерігається пасивність, замкненість, не­доброзичливість.