Особливості тренінгів:
потребують чітко визначеної групи учасників (зазвичай 10–15 осіб);
вирізняються єдністю часу, місця та дії: все відбувається й обговорюється тут і тепер, на особистому досвіді учасників і тренера, без домашніх завдань або попередньої підготовки;
переважає активність учасників групи та їхній особистий досвід, а не інформація, отримана від тренера;
заняття спрямовані не лише на формування знань, а й на розширення практичного досвіду учасників і групи в цілому.
Тренінгова форма навчання має такі переваги: активність групи; поєднання інформації й емоційного ставлення до неї; підвищення рівня мотивації; здатність групи до колективного мислення та прийняття рішень; практична перевірка та закріплення отриманих знань.
Недоліки тренінгу: непридатний для подання великого обсягу суто теоретичного матеріалу (формул, історичних відомостей тощо); заняття з невеликою групою; теоретична підготовка членів групи має бути однакова; потрібна більша майстерність викладача, оскільки слухачі можуть по-різному усвідомлювати тренінгові вправи.
Умови ефективності тренінгової роботи:
Матеріал має бути зручним і доступним, бо тренер організовує заняття, а учасники самостійно здобувають знання, опановують навички.
Належна мотивація проблеми, яка обговорюється, має відповідати нагальним потребам.
Тренінг має бути цікавим, спиратись на емоції і в кінці доречні запитання «Що ви відчували під час заняття?», «Чого ви навчились?»
Методи повинні передбачати дискутування з обміну досвідом.
Передбачити аналіз конкретних ситуацій з метою теоретичних узагальнень.
Переконатись, чи всі правильно зрозуміли завдання і зміст роботи або тему дискусії.
Теоретичний виклад матеріалу не повинен тривати більше 15-20хв.
Пропонувати учасникам робити тільки те, що сам тренер може виконати.
Внести у тренінгову роботу елементи самооцінки.
Вулична робота з дітьми – це форма соціально-виховної роботи, спрямована на профілактично-діагностичну, консультативну роботу, організацію продуктивного дозвілля та пропаганду здорового способу життя серед дітей і підлітків, які більшість свого часу проводять на вулиці; надання необхідної комплексної соціально-педагогічної, психологічної, юридичної допомоги безпритульним і бездоглядним дітям.
Завдання вуличної соціальної роботи:
– організація продуктивного дозвілля дітей та молоді, які більшість свого часу перебувають на вулиці;
– сприяння в усвідомленні таі прийнятті позитивних стереотипів соціальної поведінки;
– консультування з питань, важливих для даної категорії, враховуючи принцип конфіденційності;
– надання інформації про шляхи збереження здоров’я, сприяння формуванню здорового способу життя;
– здійснення профілактичної роботи щодо попередження правопорушень і злочинності серед дітей і молоді.
Різновиди вуличної соціально-виховної роботи: ігротеки, дискотеки, вуличний театр, мітинг, вулична хода, робота виїзного пункту соціальної підтримки (консультування), рейди тощо
Напрями вуличної соціально-виховної роботи (Т.Семигіна, І.Мигович):
забезпечення регулярним гарячим харчуванням, організація роботи виїзних кухонь;
створення банків одягу і взуття, забезпечення ними дітей-бродяг;
впорядкування місць для ночівлі, влаштування туди дітей;
надання медичної допомоги стаціонарними та мобільними (виїзними) амбулаторіями;
проведення ігор та екскурсій;
проведення виховних бесід, спрямованих на посилення мотивації дітей до соціально прийнятної поведінки;
надання моральної та психологічної допомоги;
проведення просвітницької роботи щодо ризику різних захворювань і засобів їх профілактики, прав дитини та організацій, які їм можуть допомогти в цьому;
„Аутріч-робота” (залучення безпритульних і бездоглядних дітей до соціального закладу, де їм нададуть допомогу).
Масові форми організації соціально-виховної роботи дозволяють охопити від 40 і більше осіб. Нині, крім звичних для нас свят, концертів, тематичних днів, фестивалів, мітингів, особливої популярності набуває флешмоб-акції. Явище флешмоба почалося після того, як у жовтні 2002 року вийшла книга соціолога Говарда Рейнгольда (Howard Rheingold) «Розумний натовп: наступна соціальна революція» (англ. «Smart Mobs: The Next Social Revolution»), у якій автор пророкував, що люди для самоорганізації будуть використовувати нові комунікаційні технології (Інтернет, мобільні телефони). У червні 2003року Роб Зазуета з Сан-Франциско, прочитавши Рейнгольда, створив сайт «flocksmart.com», на якому перші мобери (ті, хто бере участь у флешмобах) стали домовлятися про збори. Перший флешмоб пройшов 17 червня 2003 року в Нью-Йорку (США): приблизно двісті чоловіків зібралися навколо одного дорогого килима в універмазі і почали розповідати продавцям, що живуть усі разом на складі на околиці Нью-Йорку, і прийшли купувати «Килимок Кохання».
Флешмо́б (також флеш моб і флеш-моб, з англ. flash mob — «спалахуючий натовп») — це заздалегідь спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій), і потім швидко розходяться.
Метою такого заходу вважається порушення повсякденного ходу життя, вплив на оточуючих, відчуття причетності до спільної справи, самоствердження (випробувати себе: «Чи зможу я це зробити на людях?»), спроба одержати гострі відчуття. Ідеологія класичного флешмоба полягає у дотриманні девізу «Флешмоб поза релігією, поза політикою, поза економікою».