Українські землі у складі Румунії

У 1918–1928 рр. Підрумунська Україна була в стані облоги (воєнний стан). Уряд ліквідував місцеве самоврядування. Громадами стали керувати примарі, а повітами – префекти (службовці Міністерства внутрішніх справ). Українські назви міст і сіл було змінено на румунські, українська мова заборонялась в державних і муніципальних органах. Було закрито всі україномовні освітні установи. Закон 1929 р. дозволив українську мову в 8 годин у нижчих класах, 6 годин – у вищих, в тих школах, де переважали учні-українці. У 1934 р. цей закон було скасовано.

В економіці підрумунської України переважало дрібне виробництво, засноване на ручній і напівручній праці. Розвивалася харчова промисловість, ткацтво, миловаріння, виробництво олії, хутряна справа. За аграрною реформою 1919 р. парцеляції підлягало тільки 16,8 % земель.

У 1924 р. в Бессарабії в районі Татарбунар пройшло повстання (6 тис чол..). За «процесом 500» (1925 р.) було ув’язнено 85 чоловік.

Українські землі у складі Чехо-Словаччини

На Закарпатті засновувались чеські школи. У 1925 р. адміністративний суд ЧСР визнав українську мову «чужою» для Закарпаття. 80 % урядовців були чехами. Українські землі розглядалися як джерело сировини. Утім, за земельною реформою було парцельовано багато землі. Уряд будував дороги, мости, проводив електрифікацію.

Українські суспільно-політичні рухи

Польща:

У Галичині діяли легальні партії, підпільні партії (націоналістичні й комуністичні).

У 1923 р. Українська Соціал-Демократична партія (виникла в 1899 р.) перейшла на бік комуністів.

Комуністична партія Східної Галичини в 1919 р. була перейменована на Комуністичну Партію Західної України (КПЗУ, лідери К. Саврич та Йосип Васильків-Крілик). КПЗУ призивала до воз’єднання з УСРР. У 1923 р. КПЗУ стала автономією КП Польщі. Легальним прикриттям КПЗУ було Українське селянсько-робітниче соціалістичне об’єднання («Сельроб»). Всі комуністичні партії керувались Комінтерном, який діяв за вказівками ЦК ВКП(б). У 1938 р. Комінтерн розпустив КПП і КПЗУ.

У 1925 р. виникло Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО, лідер Дмитро Левицький, серед членів Кость Левицький, Володимир Бачинський, Степан Баран). Програмою було досягнення незалежності України легальним шляхом. У другій половині 1930-х рр.. уряд Юзефа Пілсудського дозволив викладання у школах українською мовою, припинив переслідувати православне духовенство, став надавати позики українським кооперативам (політика «санації»). Враховуючі все це УНДО уклало з урядом угоду під назвою «Нормалізація», якою відмовилася вести антиурядову боротьбу. Деякі ундисти зайняли місця в польському сеймі. Василь Мудрий став віце-маршалком польського сейму.

З 1926 р. діяла Галицька радикальна партія (голова - Лев Бачинський, з 1930 р. – Іван Марчук). Радикали закликали до аграрної реформи, обмеження приватної власності, незалежності України. У 1931 УСРП вступила до ІІ Соціалістичного Інтернаціоналу.

Український союз хліборобів-державників (виник у 1920 р., голова В’ячеслав Липинський) виступав за конституційну монархію й суверенітет України.

У 1930-1939 рр. діяла Українська католицька народна партія (з 1931 р. — Українська народна обнова, лідери – уніатські єпископи Г. Комишин та О. Назарук). УНО добивалася автономії України в складі Польщі, злиття греко-католицької церкви з католицькою. Така ж мета була й у Волинського об’єднання (ВУО, лідер – П. Певний). У 1931-1939 рр. працював Український католицький союз (А. Шептицький), мета – захист національних прав українського народу, за незалежність греко-католицької церкви.

Румунія:

На Буковині з 1927 р. діяла Українська національна партія (УНП, лідер – В. Залозецький, активіст – Ю. Сербинюк). Програмою було поліпшення життя українців через компроміс із урядом Румунії. У 1926-1938 рр. діяла Буковинська крайова організація комуністичної партії Румунії (з 1929 р. – легальна організація «Визволення», В. Гаврилюк, Г. Галицький, Ю. Гуцуляк). Також була Українська секція соціал-демократичної партії Румунії (1921-1931 рр., І Стасюк, Ю. Мірош, В. Готинчан). Ці дві партії виступали за соціалізм. У 1931 р. на її базі виникла Українська комуністична партія (1931-1933, С. Галицький).

У 1934-1938 рр. працював ОУН Українських південно-західних земель (О. Забачинський, І. Григорович, Д. Квітковський, Л. Гузар).

У 1938 р. політичні партії в Румунії були заборонені.

Чехо-Словаччина:

У політичному русі Закарпаття виділялися русини, народовці (українофіли, лідер – Августин Волошин), русофіли (А. Бродій), мадярофіли (лідер – І. Куртяк, «карпатороси», «мадяророси», вважали русинів окремою нацією, яка має бути в складі Угорщини). З 1918 р. діяла "Група комуністів Руської країни", з 1920 р. Міжнародна соціалістична партія Підкарпатської Русі (МСП). Також були філії чеських партій (Аграрної, Комуністичної, Людової, Соціал-Демократичної).