3.3. Поглиблення спеціалізації виробництва на базі різних форм господарювання та раціональне використання оборотних фондів у рослинництві для зниження собівартості

Спеціалізація сільськогосподарських підприємств визначається з урахуванням науково обґрунтованого розміщення сільського господарства на території країни. При встановленні спеціалізації господарств зважають насамперед на виконання договірних зобов'язань з продажу сільськогосподарських продуктів. На спеціалізацію виробництва в сільськогосподарських підприємствах впливає комплекс економічних і природних факторів. Серед них одним з основних є попит і рівень цін на сільськогосподарську продукцію, які можуть значно стимулювати виробництво тих чи інших видів продукції або стримувати розширення певних галузей.

До економічних факторів спеціалізації належать розвиток і розміщення промисловості. З одного боку, зростання міст, розвиток промислових центрів вимагають збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, а з другого — науково-технічний прогрес зміцнює матеріально-технічну базу сільськогосподарського виробництва. Тому необхідно забезпечувати високі темпи розвитку промисловості, особливо галузей, які постачають сільському господарству техніку, електроенергію, прискорюють хімізацію, сприяють подальшій інтенсифікації виробництва в сільськогосподарських підприємствах тощо. Збільшення випуску тракторів, комбайнів, автомобілів, різних сільськогосподарських машин сприяє підвищенню рівня фондооснащеності господарств.

Результатом поглиблення спеціалізації є розвиток різних форм кооперування та інтеграції. У практиці сільськогосподарського виробництва в сучасний період можна виділити три види інтеграції: горизонтальну, вертикальну і змішану. Горизонтальна інтеграція характеризується об'єднанням зусиль сільськогосподарських підприємств для спільного виробництва певної продукції або виконання робіт одного цільового призначення (дорожнє будівництво, меліорація земель та ін.). Вертикальна інтеграція полягає в об'єднанні зусиль господарств і підприємств різних галузей для здійснення кругообороту товарної продукції, який об'єднує її виробництво, заготівлю, транспортування, промислову переробку і реалізацію. Змішана інтеграція виявляється в об'єднанні підприємств різних галузей, між якими немає технічного і технологічного зв'язку з виробництва і реалізації продукції (виробництво будівельних матеріалів у сільськогосподарських підприємствах, створення підсобних підприємств з виробництва сільськогосподарської продукції у складі промислових підприємств чи об'єднань).

Горизонтальна інтеграція здійснюється у межах галузі сільського господарства і тому має внутрішньогалузевий характер; вертикальна і змішана вирішують питання міжгалузевого характеру. Прикладом горизонтальної інтеграції є створення міжгосподарських підприємств і об'єднань (з виробництва продукції тваринництва, рослинництва та ін.); вертикальної — організація різних агропромислових формувань (агропромислових комбінатів, агрофірм, агропромислових об'єднань тощо).

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі суспільного і територіального поділу праці. Суспільний поділ праці представляє собою процес постійного розмежування виробництва, виділення і самостійного функціонування окремих галузей. Кожна галузь займається вирощуванням певних сільськогосподарських культур. У складі рослинництва функціонують така галузі як: зернове господарство, вирощування технічних культур, овочів, картоплі, кормових, плодів і ягід. Тваринництво теж охоплює цілий ряд галузей: скотарство (молочне і м'ясне), свинарство, вівчарство та інші галузі. Всі вони ув'язані між собою і ні одна із них не може існувати самостійно.

Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З - розвитком та поглибленням спеціалізації - зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша його структура. Спеціалізація — це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі. Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його.

Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання. Отже, спеціалізація обумовлює об'єктиві у необхідність товарного обміну між членами суспільства.

Які переваги забезпечує спеціалізація виробництв: По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це пов'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безперервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання технологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати головну продуктивну силу — людину на основі врахування її індивідуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають достатніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.

По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.

По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.

По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості. Наприклад, в Україні у сільському господарстві немає потреби виробляти товарну продукцію за її видами в усіх регіонах країни.

Отже, географічна спеціалізація виробництва має важливе значення для забезпечення ефективного використання такого важливого ресурсу, як сільськогосподарські землі.

Висновки

З-поміж продукції основних галузей визначення собівартості починають саме з продукції рослинництва, оскільки вона значною мірою споживається тваринництвом. Об’єктами розрахунку собівартості в рослинництві є різні види продукції, які одержують від кожної сільськогосподарської культури. Крім того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається із собівартості сільськогосподарських робіт і вартості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинництва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року.

В даній курсовій роботі ми переконалися, що аналіз собівартості продукції є дуже важливим кроком у дослідженні ефективності та взагалі діяльності підприємства.

Ми визначили, що рослинництво даного ТОВ знаходиться у процесі становлення. Уже зроблені перші кроки у напрямку підвищення ефективності та інтенсифікації виробництва :

1. Зростання врожайності культур (зернові – на 23 %, соняшник – на 9 %, соя – на 252 %)

2. Зменшення витрат та затрат праці на виробництво продукції

3. Зростання площі під культурами (на 3 % порівняно з 2006 роком)

4. Підвищення товарності продукції (зростання у 2008 році становить 14 %)

5. зростання виручки та рентабельності виробництва (до 12,7 % у 2007 році )

6. зменшення собівартості виробництва сої та ріпаку – на 29 %

Також спостерігалося тенденції негативного напрямку і зниження рівня інтенсифікації :

1. Зростання собівартості (зернові – на 60 %, соняшник – 56 %, цукрові буряки – 43%)

2. зростання виробничих витрат

За даним аналізом ми виявили, що галузь підприємства знаходиться у розвитку і цей розвиток проходить досить успішно ефективно, приносячи господарству непогані прибутки.

Список використаних джерел

1. Бланк І.О. Фінансовий механізм управління ефективністю операційних витрат підприємства // Фінанси України, 2005. - №8. - С. 18-30.

2. Бутинець Т. А. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. для студ. вузів / Т. А.

3. Бутинець, Л. В. Чижевська, С. Л. Береза. — Житомир: ЖІТІ, 2000. —672 с..

4. Бычкова СМ., Лебедева Н.В. Новый подход к калькуляции и себестоимости: опыт развитых стран // Бухгалтерский учет. - 2004.- №5 - С.67-70.. Бюргер А. Содержание и методы управления расходами // Бухгалтерский учет. - 2004.- №5.- С.64-66..

5. Вержец Ю. Аналіз собівартості продукції та підвищення ефективності виробництва на прикладі взуттєвого виробництва // Економіст, 2005. №5 С.64-71..

6. Гнилицкая Л. Анализ себестоимости продукции в условиях рынка // Бизнес информ, 2006. - №3. - С. 24-25.. Голованов Л.А. Контролировать издержки производства // Экономика сельскохозяйственных и перерабатываемых предприятий. - 2004. - №8. - С. 26-28.

7. Дерій В.А. Облік у селянських (фермерських) господарствах потребує спрощених реєстрів // Світ бухгалтерського обліку. – 1998. – №4. – С. 13-20.

8. Ковальов О.Н., Волкова О.Н. Аналіз господарської діяль¬ності підприємства. - М.: ПРОЮЛ М.П.Захаров, 2001. 424с.

9. Ковач С. Собівартість: склад та проблемні аспекти визначення // Наукові записки. 2004. - №7.

10. Костенко Т.Д., Підгора Є.О. Рижиков В.С., Панков В.А., Герасимов А.А., Ровенська В.В. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури. 2005. - 400 с.

11. Лактіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання. Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. – 387с.

12. Лобанів О. Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації та прибутку // Вісник податкової служби. 2005. - №24. - С. 23-25.

13. Меланченко Н.Л. Використання методу грошових потоків в управлінні витратами підприємства // Економіка, фінанси і право. 2005. №10 С.3-6

14. Облік у селянському (фермерському) господарстві / За ред. М.Я. Деем’яненка. – К.: ІАЕ, 2001. – 403с.

15. Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 488 с.

16. Радченко О.Д. Особливості бухгалтерського обліку в селянських (фермерських) господарствах // Економіка АПК. – 2001. – №8. – С.90–96.

17. Рижиков В.С, Панків В.А., Ровенська В.В. та ін. Економіка підприємства. — К.: Видавничий Дім „слово", 2004. — 272 с.

33