Міністерство охорони здоров'я україни національний фармацевтичний університет

Кафедра соціальної фармації

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для самостійної підготовки студентів

з дисципліни

«Екстремальна медицина»

Харків - 2011

Л.А.Карпенко, А.В.Івченко. Методичні рекомендації для самостійної підготовки студентів заочного відділення з дисципліни «Екстремальна медицина» / Під. ред. А.А.Котвіцької

У методичних рекомендаціях представлений теоретичний матеріал по основних питаннях організації медичного та фармацевтичного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

Рекомендації призначені для самостійної підготовки студентів до практичних занять та заліку з дисципліни «Екстремальна медицина».

ЗМІСТ

Тема 1	Соціально-правові основи і реалізація державної політики в сфері захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій. Система лікувально-евакуаційного забезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій………………….	4
Тема 2	Види медичної допомоги потерпілим при виникненні надзвичайних ситуацій. Медичне сортування й евакуація потерпілих ……………………………………...........................	12
Тема 3	Характеристика і класифікація медичного майна. Табельне оснащення лікувальних закладів і медичних формувань…….	16
Тема 4	Організація медичного і лікарського постачання в умовах надзвичайних ситуацій. Медичні склади при формуваннях й закладах ДСМК …………………...........................................	20
Тема 5	Визначення потреби в лікарських засобах й у медичному майні на період ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій………………………………………………………….	37
Тема 6	Організація роботи щодо утримання запасів лікарських засобів і медичного майна в складі матеріальних резервів для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій……………..
Тема 7	Порядок розгортання й організації роботи аптечних закладів у пристосованих приміщеннях. Забезпечення якості лікарських засобів при зберіганні й транспортуванні в умовах надзвичайних ситуацій………………...........................	40
Тема 8	Система забезпечення якості при виготовленні лікарських засобів в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.	44
Тема 9		45
Література…………………………..………………………………………….....

Тема 1: «Соціально-правові основи і реалізація державної політики в сфері захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій. Система лікувально-евакуаційного забезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій»

Державна служба медицини катастроф (ДСМК) створена Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. N 343. В наш час діє «Положення про Державну службу медицини катастроф», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. N 827.

1. Державна служба медицини катастроф (далі - Служба) є особливим видом державної аварійно-рятувальної служби, основним завданням якої є надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (далі - надзвичайні ситуації), рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

2. Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами МОЗ України, а також цим Положенням.

3. Організаційно-методичне керівництво Службою здійснює МОЗ України.

4. Координацію діяльності Служби у разі виникнення надзвичайних ситуацій здійснюють центральна і територіальні координаційні комісії Служби, що утворюються згідно із законодавством.

5. Служба утворюється:

• на центральному рівні - МОЗ України;

• на територіальному рівні - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

6. До складу Служби входять медичні сили, засоби та лікувально-профілактичні заклади центрального і територіального рівня незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначені МОЗ України за погодженням з МНС, Міноборони, МВС, Мінтрансом, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

7. До медичних сил, засобів та лікувально-профілактичних закладів Служби належать Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який є головним науково-практичним закладом Служби, територіальні центри екстреної медичної допомоги, науково-дослідні медичні установи, лікувально-профілактичні заклади, які утворюють і утримують медичні формування та розгортають додатковий ліжковий фонд для надання екстреної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

8. Територіальні центри екстреної медичної допомоги утворюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Територіальні центри екстреної медичної допомоги мають статус юридичних осіб і підпорядковуються відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям.

Керівники територіальних центрів екстреної медичної допомоги призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями за погодженням з МОЗ України.

9. До медичних формувань Служби належать мобільні госпіталі, мобільні загони, медичні бригади постійної готовності першої черги (бригади швидкої медичної допомоги), спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги, положення про які затверджуються МОЗ України.

10. Особовий склад (медичні та інші працівники) медичних формувань Служби повинен мати відповідний рівень підготовки для надання екстреної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій і бути здатний за станом здоров'я виконувати роботи в екстремальних умовах. Усі медичні формування та їх особовий склад підлягають обов'язковій атестації. Порядок атестації медичних формувань, їх особового складу визначається МОЗ України.

Атестовані медичні формування вносяться до спеціального реєстру аварійно-рятувальних служб. На атестований особовий склад медичних формувань, внесених до реєстру, поширюються положення про права, обов'язки, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників згідно із Законом України "Про аварійно-рятувальні служби".

11. Завдання функціональної підсистеми Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій у МОЗ України покладаються на Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Територіальні центри екстреної медичної допомоги входять до складу територіальних підсистем Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій.

12. Основними завданнями Служби є:

• надання безоплатної медичної допомоги на догоспітальному і госпітальному етапах постраждалим від надзвичайних ситуацій, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

• ліквідація медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій;

• участь в організації комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у районах надзвичайних ситуацій, які здійснює санепідемслужба МОЗ України;

• організація взаємодії медичних сил, засобів та лікувальних закладів відповідно на центральному і територіальному рівні у сфері медичного захисту населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій; координація роботи із забезпечення готовності органів охорони здоров'я, систем зв'язку та оповіщення до дій у надзвичайних ситуаціях;

• прогнозування медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій та розроблення рекомендацій щодо здійснення заходів з метою зниження негативного впливу таких ситуацій;

• проведення збору та аналізу інформації про медико-соціальні наслідки надзвичайних ситуацій в межах Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій;

• створення і раціональне використання резерву матеріально-технічних ресурсів для здійснення заходів Служби на центральному і територіальному рівні;

• участь у підготовці та атестації медичних формувань та їх особового складу;

• проведення науково-дослідних робіт, пов'язаних з удосконаленням форм і методів організації надання екстреної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

13. Служба організовує свою діяльність за планами медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях або у разі загрози їх виникнення.

План медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях або у разі загрози їх виникнення на центральному рівні розробляється МОЗ України, розглядається Центральною координаційною комісією Служби і затверджується МОЗ України за погодженням з МНС.

Плани медико-санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях або у разі загрози їх виникнення на територіальному рівні розробляються МОЗ Автономної Республіки Крим, управліннями охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, розглядаються територіальними координаційними комісіями Служби і затверджуються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Основним принципом планування заходів з попередження і ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій є максимальне залучення і використання медичних сил і засобів, які мають конкретну адміністративну територію після мобілізації усіх ресурсів системи охорони здоров'я.

Основні завдання планування :

• підвищення готовності органів управління, сил і засобів системи охорони здоров'я до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

• забезпечення постійності управління силами і засобами в період підготовки і під час ліквідації медико-санітарних наслідків природних і техногенних катастроф;

• забезпечення доцільного використання медичних сил і засобів, їх маневреність в швидкоплинних ситуаціях, які можуть виникнути у вогнищі катастрофи, а також санітарно-протиепідемічних заходів у вогнищі катастрофи, на шляхах медичної евакуації і в місцях розселення евакуйованих;

• обгрунтування створення запасів майна для оснащення медичних формувань і установ територіальної системи охорони здоров'я, забезпечення його організованого постачання в короткі терміни;

• забезпечення підготовки фахівців охорони здоров'я для роботи за умов надзвичайних ситуацій.

Планування заходів по медичному забезпеченню населення за умов ЧС здійснюється на п'яти рівнях:

I рівень - медична установа;

II рівень - адміністративний район, місто без районного розподілу;

III рівень - місто з районним розподілом;

IV рівень - Автономна Республіка Крим, області, міста Київ, Севастополь;

V рівень - загальнодержавний.

Плани першого рівня розробляються фахівцями медичної установи, узгоджуються з органом управління охороною здоров'я, якій він підпорядкований, затверджуються керівниками медичних установ.

Плани другого і третього рівнів розробляються органом управління охороною здоров'я цього рівня, узгоджуються з відповідним органом управління вищого рівня (МОЗ Автономної Республіки Крим, обласні управління охорони здоров'я), затверджуються начальником управління (відділу) охорони здоров'я адміністративного району або міста.

Плани четвертого рівня складаються МОЗ Автономної Республіки Крим, обласними управліннями охорони здоров'я і Київським і Севастопольським міськими управліннями охорони здоров'я, затверджується їх керівниками.

План п'ятого рівня розробляється МОЗ України, узгоджується на засіданні Центральної координаційної комісії, затверджується МОЗ України.

План медико-санітарного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій може включати такі основні розділи:

1. Коротка характеристика сил і засобів системи охорони здоров'я.

2. Прогноз медико-санітарної обстановки на території забезпечення у разі виникнення надзвичайної ситуації.

3. Заходи по ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайної ситуації :

3.1. Організація медичної розвідки.

3.2. Організація лікувально-евакуаційних заходів.

3.3. Організація санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

3.4. Організація матеріально-технічного забезпечення.

4. Організація управління, зв'язки і сповіщення за умов надзвичайних ситуацій.

5. Доповнення.

У першому розділі плану наводиться характеристика мережі медичних установ на відповідній адміністративній території, кількість лікарів (загальна і по окремих спеціальностях), кількість середнього медичного персоналу і структура його спеціалізації, загальна кількість і профільний розподіл житлофонду.

У другому розділі плану дається прогноз медико-санітарної обстановки, яка може виникнути у разі найбільш можливих на цій адміністративній території катастроф природного і техногенного характеру.

Третій розділ плану - логічне продовження двох попередніх. У цьому розділі зазначено хто, якими силами і де здійснює медичну розвідку, осередки катастрофи, куди передається інформація і з якою періодичністю; приведений перелік оснащення розвідувальних груп з вказівкою системи захисту їх особового складу від вражаючих чинників, які діють в осередку катастрофи. Визначається порядок організації і проведення заходів по захисту особового складу медичних установ і формувань, які згідно з прогнозом, потрапляють в осередок природної або техногенної катастрофи.

Основою для планування лікувально-евакуаційного забезпечення є розміри і структура санітарних втрат, які у свою чергу визначаються :

• характером вражаючих чинників;

• наявністю і можливістю використання засобів індивідуального і колективного захисту;

• своєчасністю сповіщення населення про характер НС;

• оперативністю і адекватністю реагування аварійно-рятувальних служб;

• своєчасністю і ефективністю реалізації лікувально-евакуаційних і санітарно-протиепідемічних заходів.

Суть планування лікувально-евакуаційного забезпечення потерпілих полягає в розробці організації своєчасних, адекватних і послідовних заходів за поданням меддопомоги потерпілим на етапах медичної евакуації з обов'язковим їх транспортуванням з вогнища до лікувальних установ залежно від медичних свідчень.

У цей підрозділ плану необхідно включити відомості про сили і засоби, призначені для надання першої медичної, долікарської, першої лікарської, кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги.

Основою для розробки підрозділу плану по організації санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів є інформація про санітарно-епідемічний стан в зонах прогнозованих надзвичайних ситуацій. Цей стан оцінюється шляхом обліку рівня інфекційної захворюваності, наявності засобів життєзабезпечення населення, санітарного стану території і епідемічно важливих об'єктів. Санітарно-гігієнічний стан території може визначитися як благополучне, нестійке, неблагополучне і надзвичайне.

Складаючи план заходів медичного забезпечення при НС значну увагу необхідно приділити питанням матеріально-технічного забезпечення. Основною метою цього підрозділу є:

• забезпечення готовності формувань і установ, як ДСМК, так і усієї системи охорони здоров'я, до роботи в умовах надзвичайних ситуацій;

• найбільш раціональне накопичення, збереження і розподіл засобів з метою надання медичної допомоги потерпілим;

• здійснення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у вогнищах природних і техногенних катастроф, на шляхах медичної евакуації і серед населення, евакуйованого із зони катастрофи.

Останній п'ятий розділ плану включає механізм організації управління системою охорони здоров'я відповідного рівня за умов НС, організації зв'язку як складової частини процесу сповіщення органів управління, особового складу Державної служби медицини катастроф і медичних установ про факт катастрофи і виникнення НС.

14. Режими функціонування Служби встановлюються залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла.

15. Фінансування витрат, пов'язаних з функціонуванням Служби, здійснюється в межах асигнувань, що передбачаються у Державному бюджеті України, республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах на охорону здоров'я, за рахунок благодійних внесків юридичних і фізичних осіб, а також інших не заборонених законодавством джерел фінансування.

16. Лікувально-профілактичні заклади, що входять до складу Служби, формують і накопичують оперативний резерв медикаментів, медичних засобів тощо для забезпечення робіт під час ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій за рахунок і в межах коштів, передбачених на їх утримання.

Лікувально-евакуаційне забезпечення у процесі ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій організовується на основі системи етапного лікування постраждалих, яка передбачає надання медичної допомоги в зоні надзвичайних ситуацій і на етапах медичної евакуації, а також евакуацію до лікувального закладу, де постраждалий отримує лікування адекватно ураженню. На етапах медичної евакуації медичні формування Служби, що розгортаються на шляхах евакуації постраждалих, забезпечують їх прийом, надання певного регламентованого для даного етапу рівня медичної допомоги та підготовку до подальшої евакуації.

Система лікувально-евакуаційного забезпечення населення при надзвичайних ситуаціях включає комплекс науково-обгрунтованих принципів, організаційно-практичних заходів по наданню ураженому населенню меддопомоги і лікування, з подальшою евакуацією за межі зони катастрофи і використанням призначених для цього сил і засобів Служби.

Роботу по наданню меддопомоги в осередках масових поразок умовно слід розділити на три фази (періоди) :

1. Фаза ізоляції починається з моменту виникнення НС до початку організованого проведення рятувальних робіт. Тривалість цієї фази може бути від декількох хвилин до декількох годин. Тому усе населення повинне знати правила поведінки в НС і методи надання само- і взаємодопомоги, яка набуває особливо важливого значення.

2. Фаза порятунку триває від початку рятувальних робіт до завершення евакуації потерпілих за межі вогнища катастрофи. Вона починається з моменту прибуття в осередок ураження учасників рятувальних робіт, аварійно-пошукових формувань, а також лінійних бригад СМП, бригад постійної готовності першої черги, медичних загонів та ін. В цій фазі проводиться надання невідкладної меддопомоги за життєвими свідченнями і підготовка потерпілих до евакуації до лікувально-профілактичних установ за межі катастрофи.

3. Фаза відновлення характеризується проведенням планового лікування уражених і їх реабілітації до лікувально-профілактичних установ за межами осередку катастрофи.

Етап медичної евакуації - це сили і засоби медичної служби, розгорнуті на напрямах медичної евакуації для прийому, реєстрації, медичного сортування уражених і хворих, надання їм меддопомоги, лікування і підготовки до подальшої евакуації.

Кожному етапу медичної евакуації відповідає певний вид меддопомоги залежно від обстановки, професійних можливостей і матеріального оснащення.

Основними видами меддопомоги на першому (догоспітальному) етапі в осередку катастрофи або на його межі є перша медична, долікарська і перша лікарська допомога.

На другому (госпітальному) етапі медичної евакуації триває надання вже вказаних видів допомоги, а також надається кваліфікована і спеціалізована меддопомога, лікування уражених до кінцевого результату і їх реабілітація.

Кожен етап медичної евакуації при розгортанні поблизу осередку ураження, катастрофи повинен мати такі функціональні підрозділи:

• сортувально-евакуаційне;

• підрозділи для надання меддопомоги і лікування потерпілих;

• підрозділи для проведення санітарної і спеціальної обробки;

• підрозділи для ізоляції потерпілих;

• підрозділи забезпечення (аптека, столова та ін.)

До роботи на першому етапі притягуються бригади швидкої меддопомоги, медичні пункти і формування об'єктів народного господарства, спеціалізовані медичні бригади постійної готовності першої черги лікувальних закладів охорони здоров'я і мобільні медичні загони, які входять до складу територіального рівня Державної служби медицини катастроф, а також ЛПЗ, які залишилися в осередку ураження.

Другий етап медичної евакуації формується за рахунок лікувальних установ, які входять до складу ДСМК, а по потребі, перепрофільованих шляхом посилення спеціалізованими бригадами постійної готовності інших лікувальних установ адміністративної території.

У районах катастроф і стихійних лих, місцях тимчасового розселення евакуйованого населення і розміщення рятувальників може виникати неблагополучна санітарно-гігієнічна і епідемічна обстановка, яка сприяє виникненню і поширенню серед різноманітних контингентів населення групових і навіть масових інфекційних захворювань (епідемій).

Епідеміологія - наука про теоретичні, організаційно-методичні і практичні основи попередження інфекційних захворювань у людей, про методи їх лікування, організацію заходів по ліквідації осередків інфекційної захворюваності.

Протиепідемічні заходи - це науково обгрунтовані рекомендації, виконання яких дозволяє успішно попереджати інфекційні захворювання серед окремих груп населення, ліквідовувати або істотним чином зменшити інфекційну захворюваність.

Санітарно-епідемічний стан району надзвичайної ситуації може бути оцінений як сприятливий, нестійкий, несприятливий і надзвичайний. Сприятливий стан - серед населення відсутні інфекційні захворювання або мають місце одиничні випадки захворювань, не пов'язані між собою. Нестійкий стан - серед населення з'являються окремі незареєстровані раніше інфекційні захворювання, виникають групові захворювання без подальшого поширення, тобто без ознак епідемії. Несприятливий стан - виникають групові інфекційні захворювання з тенденцією до подальшого їх поширення або відзначаються одиничні випадки захворювання особливо небезпечними інфекціями (чумою, холерою, сибірською виразкою та ін.). Надзвичайний стан - серед населення виникла епідемія інфекційного захворювання або групові захворювання особливо небезпечними інфекціями.

Відразу після встановлення факту бактеріологічного зараження одночасно з розвідкою в осередку бактеріологічного зараження встановлюється карантин.

Карантином називається комплекс суворих ізоляційних і протиепідемічних заходів, спрямованих на локалізацію і ліквідацію осередків інфекційної захворюваності.

Термін дії карантину залежить від виду застосованих засобів. Якщо встановлюється застосування супротивником збудників особливо небезпечних інфекцій (чума, віспа, холера), то карантинні заходи проводяться до повної ліквідації осередка і усунення можливості виникнення захворювань. Якщо індикація виявляє застосування супротивником збудників інших інфекцій (туляремія, бруцильоз, орнітоз та ін.), то карантин знімається і замінюється обсервацією.

Обсервацією називається комплекс обмежувальних заходів і посиленого медичного спостереження, спрямований на попередження поширення інфекційних хвороб.

Основним завданням обсервації є своєчасне виявлення випадків появи інфекційних захворювань з метою вживання екстрених заходів по їх локалізації і усуненню причин, які роблять вплив на їх поширення.

Обсервацією передбачаються:

• виставляння регулювальних постів на зовнішній межі зони обсервації, основних маршрутах з метою обмеження в'їзду, виїзду і транзитного проїзду;

• посилення медичного контролю за станом території, організацією живлення, водопостачання, правилами торгівлі;

• опитування і термометрія населення з метою активного і своєчасного виявлення інфекційних хворих;

• проведення вакцинації;

• посилення санітарно-освітньої роботи.