Висновки до і розділу

Отже, кримінологічне прогнозування становить собою процес наукового пізнання майбутнього стану злочинності, факторів, що впливають на її зміни, і розробки кримінологічного прогнозу. Його мета: встановлення всіх параметрів злочинності в перспективі, виявлення на цій основі небажаних тенденцій та пошук засобів їх зміни у позитивному напрямі. Основні методи кримінологічного прогнозування: метод екстраполяції, метод моделювання та метод експертних оцінок

За об’єктом дослідження кримінологічні прогнози поділяються на: прогнозування розвитку науки кримінології; прогнозування злочинності; прогнозування індивідуальної злочинної поводження. За термінами кримінологічні прогнози поділяються на: надкороткострокові (доба, тиждень, місяць); короткострокові (1 місяць – до 1 року), середньострокові (до 1-5 років) і довгострокові (5 до 15 років). Чим довший термін прогнозу, тим менша його достовірність (так само, як і в метеорологічних прогнозах). За об’єктом прогнозування можна виділити прогнози: злочинності; особистості злочинця; факторів злочинності, наприклад, криміногенних явищ в економіці; наслідків злочинності, наприклад, числа жертв автотранспортних злочинів; заходів боротьби зі злочинністю, наприклад, змін у кримінальному законодавстві. За спрямованістю прогнозування виділяються прогнози: пошуковий, який ґрунтується на умовному продовженні в майбутньому стану об’єкта, наприклад, обсягу злочинності; нормативний, заснований на заздалегідь визначених цілях, нормах, ідеалах, наприклад, зниження злочинності, позитивні зміни в її структурі при здійсненні тих або інших заходів.

Розділ 2. Якісні показники начильницької злочинності

2.1.Географія насильницької злочинності

Насильницька злочинність проти життя і здоров’я — це сукупність навмисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті або тілесного ушкодження. Тілесні ушкодження і навіть смерть потерпілого від необережних злочинів не пов’язані з поняттям насильства, оскільки злочинець не мав на меті їх настання. Тому вони не входять до складу насильницьких злочинів¹.

І.М. Даньшин і В.В. Голіна зауважують, що крім убивств і тілесних ушкоджень до насильницької злочинності часто відносять і розглядають їх разом ще й хуліганство і зґвалтування. Безперечно, ці злочини мають деякі спільні кримінологічні риси, але водночас не можна не бачити істотних відмінностей в їх природі, мотивації, у різній патології особистості злочинців, чинниках, які обумовлюють цей специфічний вид злочинного насильства. Крім того, попередження таких злочинів також має свої особливості, тому їх слід розглядати самостійно². Ми згодні, що основна увага має бути зосереджена на найбільш небезпечних і поширених видах насильницької злочинності — вбивствах і тяжких тілесних ушкодженнях.

Результати вивчення навмисних убивств і тілесних ушкоджень свідчать як про певну стабільність їх основних структурних показників в Україні за багато років, так і про серйозні несприятливі тенденції, які відзначалися у розвитку даних злочинів. Це особливо виявлялося у 90-ті роки ХХ ст., коли частка таких злочинів, учинених з корисливих мотивів, з особливою жорстокістю значно зросла, і виникли нові різновиди злочинів (убивства на замовлення, що чиняться професійними вбивцями)¹.

Важливе значення має такий показник злочинності, як її територіальний розподіл по різних регіонах країни («географія» злочинності). Територіальні відмінності в обсязі, інтенсивності, структурі, динаміці, характері злочинності тісно пов’язані з рівнем соціально-економічного розвитку окремих регіонів країни, з національними традиціями, звичаями, рівнем культурно-виховної роботи, організацією побуту і дозвілля населення, якістю правоохоронної діяльності, з іншими факторами . Ці відмінності враховуються при визначенні завдань суспільства щодо протидії злочинності, найбільш важливих напрямів попереджувальної роботи. Показник територіального розподілу злочинності (R) розраховується за формулою²:

u_

R = U

де u - показник обсягу злочинності на одній з адміністративно відокремлених територій, що входять до складу держави; U - показник обсягу злочинності на території, до складу якої входить конкретна адміністративно відособлена територія.

Як бачимо, географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах³.

За В.Лунеєвим, географія злочинності — це просторово-часовий розподіл кримінальне-караних діянь (за рівнем, структурою, динамікою), що пов’язане зі специфікою різних регіонів світу, країн чи адміністративно-територіальних одиниць однієї країни, з чисельністю, структурою та розселенням населення на досліджуваних територіях, зі своєрідними формами організації життя людей, умовами їх праці, побуту, відпочинку, культури, національних традицій тощо¹.

С. Мінченко пише, що у перекладі з грецької: географія — це землеопис. Тобто, якщо йдеться про географію злочинності, то, на мою думку, її необхідно розуміти як опис чи фіксацію злочинності на певній території. Географія злочинності — кількісно-якісний статистичний показник, який відображений в первинному обліку злочинів правоохоронними органами за місцем їх вчинення, що містить відомості про злочинця та потерпілого, дані про моральні та матеріальні втрати внаслідок вчинення злочинів, а також характеризує його структуру як співвідношення між групами та видами злочинів, вчиненими різними категоріями правопорушників у окремо взятих адміністративно-територіальних одиницях².

Геогра­фія злочинності звичайно визначається за допомогою таких показників, як питома вага злочинності регіону у загальній кількості зло­чинів, вчинених у країні, а також регіональні коефіцієнти злочинності³.

Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерів­номірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочин­ності пояснюється:

• конкретними соціальними умовами певного регіону;

• економічною його характеристикою;

• національним складом і структурою населення;

• послабленням соціального контролю за поведінкою людей;

• рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення;

• рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо⁴.

Рівень правопорушень тісно пов’язаний з урбанізацією населення. Існує пряма залежність злочинності від ступеня урбанізації території. Так, у найменш урбанізованих західних областях злочинність в розрахунку на 100 тис. осіб (600-800) приблизно в два рази менша, ніж в цілому в Україні. В найурбанізованіших областях південного сходу цей показник досягає 1600-1800¹.

М.В.Корнієнко також зазначає, що в Україні за місцем вчинення переважають злочинні прояви в містах та селищах міського типу: 1996 р. — 75,8 % загальної кількості за­реєстрованих злочинів, 1997 р. — 74,9 %, 1998 та 1999 рр. — 74,9 %. Разом з тим, рівень сільської злочинності поступово збільшується².

Вченими на теперішній час вже сформульовано низку основних кримінологічних аспектів великого промислового міста:

1) підвищена густина населення, що призводить до часткового погіршення умов життя, до ускладнення взаємовідносин між людьми, що в кінцевому рахунку часто приводить до вчинення правопорушень, існує прямий зв’язок між показниками густоти населення та рівнем злочинності;

2) міграція населення, з якою пов’язана проблема адаптації нових мешканців, можливість соціального контролю над нею; з іншого боку – еміграція за кордон найбільш правослухняного прошарку населення³.

З маятниковою міграцією пов’язані:

1) збільшення психологічного навантаження;

2) додаткові матеріальні витрати на переїзд у громадському транспорті;

3) безробіття;

4) підвищена  концентрація маргінальних прошарків (бродяг, жебраків та інших), злочинців, що переховуються;

5) зростання нервових навантажень на людину, збільшення стресових, конфліктних ситуацій;

6) промисловий і транспортний травматизм;

7) послаблення родинних та сусідських зв’язків;

8) підвищене екологічне навантаження на людину, яке створює реальну загрозу біологічним основам життя, здоров’ю та розвитку людини¹.

Географію умисних вбивств та замахів у 2011 році можна охарактеризувати таким чином: більше половини (52,8 %) вбивств припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Одеську, Харківську області та Автономну Республіку Крим. У порівнянні з 2010 роком у 2011 році найбільшу позитивну динаміку продемонстрували: Кіровоградська обл. 39,3%; Івано-Франківська область 39,1%; м.Севастополь 27,3%; Миколаївська 24,6 %; Сумська обл. 21,7%. Натомість суттєве зменшення продемонстрували у 2011 році Волинська – 52,3 %; Рівненська – 37,9%; Чернівецька обл. – 30,8%; Запорізька – 23,8 %; Закарпатська – 22,9%.

Дослідження свідчать про те, що поширення насильницьких злочинів у містах і сільській місцевості має відмінність, але незначну. Влітку їх реєструється більше, ніж узимку².