«Плеяда». Ронсар
Маніфест «Плеяди». Розвиток французької літератури другої половини XVI ст. характеризується розквітом гуманістичної поезії. Ще в 40-ві роки нові тенденції в поетичній творчості проявилися у поетів ліонської школи (Моріса Сева, Луїзи Лабе та ін.), які наслідували досвід Петрарки та італійських поетів неоплатонізму XV ст., оспівували ідеальну любов, зображували жінку як втілення найвищих доброчесностей. Ліонським поетам не властивий демократизм раннього французького гуманізму. Вони наповнювали свої твори інтелектуалізмом, надавали великого значення естетичності форми, відстоювали високий ідеальний зміст поезії.
Ліонська школа дала певний поштовх до інтенсивного розвитку гуманістичної поезії в другій половині XVI ст. Найвищим її досягненням була творчість поетів паризької літературної групи «Плеяда» Жоашена дю Белле, Жана Дора, Жана Антуана де Баїфа, Етьена Жоделя, Понтюса де Тіара, Ремі Белло і особливо її глави - П'єра де Ронсара. Утворилася ця група у 1547 р. під назвою «Бригада». Спочатку вона складалася з чотирьох членів: Ронсара, де Баїфа, дю Белле - учнів колежа і їхнього учителя і керівника колежа, філолога-еллініста Жана Дора. Згодом, на початку 50-х років, розширився склад «Бригади» - до семи чоловік - і відповідно змінилась назва - тепер група іменувалась «Плеяда». Всіх її учасників об'єднували дружба, єдність переконань і мети.
П'єр де Ронсар (1524-1585) походить з дворянської родини. В 12 років він став пажем принців, згодом ввійшов до почту членів королівської фамілії і почту дипломатичної місії; побував у Шотландії, Англії, Фландрії, Голандії, Німеччині, Італії. У цей час Ронсар багато читав, вивчав європейські мови, робив спроби писати вірші. Він сподівався висунутися на королівській службі, але через тяжку хворобу, яка спіткала його в сімнадцять років і призвела до втрати слуху, йому довелося змінити свої наміри. Ронсар твердо вирішив серйозно зайнятися поетичною творчістю. В 40-ві роки він навчався у Парижі, де оволодівав грецькою мовою, вивчав античну літературу. Обдарованість, захопленість навчанням і поезією робили його особу надзвичайно привабливою, і невдовзі навколо нього створився поетичний гурток «Бригада», який згодом розширився і був перейменований у «Плеяду». Ронсар наполегливо готував себе до поетичної діяльності й відразу поставив перед собою значимі, високі цілі. Він хотів прославити французьку мову та поезію, принести користь своїй країні, не розважати, а вчити читача, прилучати його до скарбниці поетичного мистецтва. Без сумніву, «Захист і звеличення французької мови» було написано під його впливом. Перші публікації окремих поезій Ронсара з'явилися у 1547 р. У 1550 р. вийшла у світ перша збірка «Чотири книги од», а в 1552 р.- нова збірка «Любовні вірші до Кассандри». Ними відкрився найбільш значний і плідний період творчості Ронсара, який продовжувався до 1560 р. Ці поезії написані цілком у дусі принципів «Захисту».
Перша збірка об'єднує великі оди, написані за взірцем Піндарових творів, і оди, створені в «гораціанському» стилі. На думку Ронсара, призначення творів цього жанру - уславлення величних дій історичних осіб, поетичних творів, краси природи, чеснот близьких і милих йому людей. Піндаричні оди в основному вихваляють високих осіб, а також друзів поета - Баїфа, Дора й ін. Для них характерні «вченість», урочистість, ідеалізація зображуваного. Поет широко вводить у твори міфологічні образи, вдається до прийомів ораторського мистецтва, прикрашає свій стиль різноманітними тропами. Наслідування форми і образної системи древнього автора зумовило штучність піндаричних од Ронсара. І все ж слід визнати їхню цінність як першої спроби створення у Франції героїчної, патетичної поезії.
В окремих віршах цієї збірки Ронсар славить інтелектуальні насолоди.
Я хочу сам три дні читати «Іліаду»,
Тож двері замикай, Корідоне тямкий,
А як порушить хто й мій тихий супокій,
Помщусь я на тобі, як за найгіршу зраду.
Служниці накажи, хай не наводить ладу,
Ви не потрібні теж - ні ти, ні хлопчик твій,
Я хочу сам три дні пожить в полоні мрій,
А там на тиждень знов порину в безум чаду.
(Переклад Ф. Скляра)
З любов'ю змальовував поет картини природи. Це звичайно конкретні місця його рідної землі -ліс, [264] річка. В зображенні природи уже в цій збірці звучить мотив, який пройде через усю поезію Ронсара - природа, даючи відчуття краси життя та її скороминучості, закликає людину насолоджуватися миттю щастя і молодістю. Характерним є вірш, надрукований у другому, поширеному виданні збірки (1553).
Ходім поглянемо, кохана,
Ми на троянду, пишну зрана,
Убрану в пурпур осяйний,
Яка у сутінь вечорову
Втрачає одіж пурпурову
й рум'янець гожий, як і твій.
О, як же мало їй простору
Судьбою дано для убору!
Краса так скоро відцвіла!
Безжальна мачуха природа:
Це дар її - непевна врода,
Що лиш до вечора жила.
Поки ще почуття тендітне,
Поки ще юність буйно квітне,
Віддай належну їй ясу: І
Рви квіти молодості, люба,
Бо старість, як троянду, грубо
Твою понівечить красу.
(Переклад Ф. Скляра)
Тоді, розбуджена музичною строфою,
Служниця відкладе роботу в напівсні.
Назве моє ім'я, зітхнувши по мені,
І вас благословить безсмертною хвалою.
В могилі буду я, примарливий фантом,
В тіні зелених мирт покоїтимусь сном;
Присівши при вогні у вечори холодні,
Погордливу себе ви станете корить.
Живіть, поки живі! Ловіть прекрасну мить,