Умови набуття і припинення громадянства

Філіація - набуття громадянства по народженню. Воно можливе на основі “права крові" та "права ґрунту”. Право крові означає, що громадянство дитини встановлюється по громадянству його батьків. Право фунту - по місцю народження дитини. "Право фунту" і "право крові" по різному поєднуються в різних державах. В Європі домінує “право крові”, а в американських країнах –“право фунту”.

З країни в яких правила філіації дуже суворі. Для набуття громадянства необхідна наявність "права крові" і "права фунту" - Великобританія.

Натуралізація - це акт який здійснює держава по заяві особи і цим актом вона включає цю особу в число своїх громадян пр наявності певних умов:

• повноліття особи

• її дієздатність

• встановлений законом термін проживання на території держави

• знання державної мови

• наявність коштів (Норвегія)

• примірна поведінка (Греція, Канада. Скандинавські країни)

- хороший стан здоров'я (Франція).

Оптація (вибір громадянства) - набуття громадянства при розширенні даної держави, коли за жителями регіону що приєднується зберігається їх колишнє громадянство чи надається можливість набути нове.

Репатріація - поновлення в громадянстві особи яка колись мала громадянство даної держави але втратила його.

Підстави втрати громадянства:

• відмова від громадянства (Експатріація)

• позбавлення громадянства в примусовому порядку:

1. денатуралізація (примусове позбавлення громадянства набутого в результаті натуралізації)

2. денаціоналізація (примусове позбавлення громадянства осіб які набули його за правом народження) .

Права, свободи і обов'язки особи та їх класифікація

Юридичний статус особи виявляється в правах і свободах якими людина реально користується а також в тих обов'язках і заборонах, які накладаються на неї.

Право - це можливість особи здійснити конкретну юридичну значиму дію (право участі у виборах).

Свобода - це можливість здійснювати всі види юридичне значимої поведінки, за тими винятками і обмеженнями, які обумовлені законом. Різниця між цими поняттями досить умовна.

Наука державного права знає багато класифікацій прав і свобод:

1. по способу здійснення і захисту права і свободи поділяються на:

• фундаментальні - складають основу конституційного ладу, їх захист незалежно від політичних та інших обставин (право на життя, особисту недоторканість, презумпція невинності, право власності, свобода слова, виборче право, свобода зборів та асоціацій).

• змінні

2. по складу суб'єктів того або іншого права чи свободи можна їх поділити на права людини та права громадянина:

• права людини визначаються на території даної держави за всіма особами незалежно від громадянства.

Права громадянина визначаються лише за громадянами, вони як правило оформлюють участь особи в політиці та управлінні державою (виборче право).

3. по способу здійснення права і свободи можна класифікувати на:

• колективні (цими правами може користуватися тільки група людей)

• індивідуальні (ними можуть користуватись спільно декілька осіб або кожен окремо)

4. в кожній країні еволюція людської свободи та її правове оформлення проходить декілька основних стадій. Відповідно до цих стадій права і свободи поділяються на покоління

Права першого покоління - це право на життя, свобода від зовнішньої, в першу чергу державної свободи та насильства, право власності.

Порушенням цих прав держава ризикує перш за все. Всі найдавніші конституційні акти починаючи з Великої Хартії вольностей 1215р. наголошували саме на цих правах і свободах.

Однак реалізація прав першого покоління досить сумнівна, якщо в цьому покладатися лише на державу і не контролювати її. Тому, з часом, конституції починають кваліфікувати права і свободи, які дають людині можливість легальне брати участь в захисті та поширенні свободи. Ці права складають друге покоління - виборче право, право на справедливий суд, свобода об'єднань (асоціацій), друку та зборів, а також деякі інші закріплені на той час за політичне активною частиною суспільства.

Трете покоління прав пов'язане із застосуванням суспільного багатства, розширенням можливостей держави. До тих пір доки матеріальний добробут малодоступний і вважається привілегією, питання про право на нього не стоїть. Але, коли окремих соціальних верств стає занадто помітним то претензії матеріального та майнового характеру стають досить вірогідними. Свобода профспілок, право на справедливу винагороду, право на житло, свобода від експлуатації (примусової праці), соціальне забезпечення - ось права третього покоління.

Слід мати на увазі, що деякі права і свободи не вписуються в жодне із поколінь - свобода совісті.

5. права розрізняють по сферах, в яких вони застосовуються

Особисті права і свободи - вони визначають становище особи в суспільстві. Право на життя; свобода і особиста недоторканість, фізична і

психічна гідність особи, заборона катування, жорстокості, приниження, тощо; свобода совісті та недоторканості житла, телеграфних та телефонних повідомлень (факс, телефонна пошта); свобода пересування та вибору місця

проживання; свобода петицій (якщо в петиціях висуваються політичні вимоги - це право може стати політичним); право на еміграцію, а для громадян - повернення в свою країну.

Політичні права пов'язані з участю в суспільно-політичному житті, с формуванням органів держави, з організованим тиском на державну владу. Ці права належать, як правило, лише громадянам: свобода думки, слова, друку; свобода інформації (якщо це стосується політичного життя); свобода об'єднання в політичні партії, профспілкові організації тощо; свобод зборів, мітингів та демонстрацій; право пікетування; право доступу до державної служби; виборче право.

Соціально-економічні права. Вони пов'язані із захистом життєвих потреб людей, їх життєзабезпеченням. Більшість людей не може покладатись виключно на власні сили, але вони не повинні бути і утриманцями у держави. Жодне суспільство цього не витримає. Тому, надаючи соціально-економічні права, держава співвідносить їх реалізацію з наявними можливостями. Ці права не можуть захищатися ( в тому числі) в суді, посиланнями на конституцію , а лише на закон який прийнятий на підставі конституції. В деяких випадках держава гарантує соціально-економічні права лише частково. Тому в багатьох конституціях (особливо прийнятих до другої світової війни) соціально-економічні права не згадуються. В деяких країнах положення про соціально-економічні права включені до розділу про директивні принципи політики держави.

їх розглядають не як суб'єктивні права, які захищені судом, а лише як орієнтир для діяльності уряду (Іспанія, Індія, Нігерія, Філіппіни).

Право власності та її спадкування (положення про право власності переважно у всіх конституціях); право інтелектуальної власності (сучасні конституції); право на працю; свободу праці; право на відпочинок; право на страйк; право на охорону здоров'я; право на здоров'я оточуючих; право на працівників; право працівників на участь в управлінні підприємством через своїх працівників (сучасні конституції); право на освіту і свободу освіти; право на соціальне забезпечення та пенсії; право на житло; свобода творчості.