Кременчуцькі підкорювачі «смерчів»

Багато хто знає про місто Кременчук, що на Полтавщині, завдяки відомим вантажним автомобілям КрАЗ. Однак райцентр на березі Дніпра вирізняє й інша особливість: в Автозаводському районі міста розташований 107-й реактивний артилерійський полк, на озброєнні якого перебувають одні з найпотужніших реактивних систем залпового вогню у світі — «Смерч». Окрім того, ця частина — єдина у гарнізоні, не враховуючи військкомат. Тож реактивників знають практично всі мешканці району.

Від Карелії до Сібіу

107-й Кременчуцький реактивний артилерійський Ленінградський ордена Кутузова ІІ ступеня полк (такою є повна назва частини) свою прописку не змінює з кінця 60-х, а саме з 1967 року, коли до міста передислокували 107-му ракетну бригаду, оснащену найновітнішими, на той час секретними, оперативно-тактичними ракетними комплексами «Скад», — правонаступницю уславленої 67-ї гаубичної артилерійської бригади, якій і належали згадані вище нагороди і титули. «Ленінградською» артбригада стала завдяки своїй участі у прориві гітлерівської оборони на Карельському перешийку влітку 44-го. А за звільнення угорських міст Егер і Сиксо частину нагороджено орденом Кутузова ІІ ступеня. Загалом, у буремні роки Великої Вітчизняної особовий склад бригади за мужність та героїзм одержав понад 2,5 тисяч різних нагород.

Після закінчення війни бригаду розквартирували у румунському місті Сібіу. Згодом її ще декілька разів передислоковували. Спочатку до Дніпропетровська, потім до Білої Церкви та Києва. І на початку 60-х її взагалі розформували. Однак з розвитком військової техніки та прийняттям на озброєння нових ракетних комплексів розпочалося створення нових ракетних бригад. А для продовження бойових традицій та виховання нової генерації захисників на подвигах фронтовиків новоутвореним з’єднанням присвоювали регалії фронтових артилерійських частин. За радянських часів бригада одинадцять разів виконувала бойові пуски ракет на полігонах країни, з них чотири — на «відмінно».

Згодом застарілі «Скади» замінили новіші комплекси «Точки». А у 2005 році на зміну ракетам прийшла реактивна артилерія, і бригаду переформатували у полк та озброїли потужними системами залпового вогню «Смерч». Підкорився ж «Смерч» кутузовцям у серпні 2008 року на кримському полігоні, коли 1-й дивізіон полку, після кількасоткілометрового маршу своїм ходом здійснив вдалі бойові пуски реактивних снарядів. Хоч із того часу змінилось не одне покоління солдатів і офіцерів, у частині гідно тримають марку. З цього часу кременчуцькі артилеристи живуть зі своїми «смертоносними вітрами» душа в душу, підкоривши їх раз і назавжди. Проте, через обмежене фінансування, «смерчам» не часто дають розгулятись полігонами нашої країни. Але, як запевняють у частині, вона готова будь-коли вдарити своїми залпами по противнику.

Фактор промисловості — не завада

Повертаючись до реалій сьогодення, зазначу, що частина більше ніж на половину укомплектована військовослужбовцями служби за контрактом. Переважно це уродженці району. Проте, аналізуючи чисельність контрактників треба враховувати і промислову особливість регіону, в якому розташований полк. Насамперед зауважу, що поруч із частиною розташований «АвтоКрАЗ» — один із найбільших у Європі виробників великих вантажних автомобілів. По-друге, у місті працюють інші виробництва, серед яких: Крюківський вагонобудівний завод, сталеварний завод, Кременчуцький нафтопереробний завод, заводи дорожніх машин, технічного вуглецю та інші. Така концентрація виробництв дозволяє місту, не говорячи про весь район, давати понад 50% валового прибутку області. А отже і рівень безробіття у місті незначний.

За даними міського районного центру зайнятості, нині у місті з населенням чверть мільйона роботу шукають лише близько 3 тисяч осіб. При цьому, за даними міськради, середня зарплата минулого року становила близько трьох тисяч гривень, що на двісті гривень більше від загальнодержавного показника та на шістсот гривень більше ніж в обласному центрі — у Полтаві.

Здавалося б, така ситуація має негативно впливати на кількість контрактників у частині, при тому, що їхня зарплатня менша ніж дві тисячі гривень. Однак полк майже на 60 відсотків укомплектований саме контрактниками. Аналізуючи плинність кадрів, можна дійти висновку, що військо все ж таки приваблює молодь, яка охоче долучається до великої армійської родини через територіальні центри комплектування. Наприклад, солдат військової служби за контрактом Олександр Сугак служить у полку на посаді механіка-водія. Півтора року тому він вирішив спробувати себе у якості військового і не шкодує про свій вибір. До приходу у військкомат він встиг закінчити місцевий виш та отримати диплом спеціаліста з автомобільного господарства.

За своє доросле життя Олександр встиг попрацювати і на цивільній ниві — охоронцем у мережі супермаркетів побутової техніки. Однак така працевлаштованість не дає жодних гарантій, на відміну від військової служби, яка відкриває чимало перспектив для хлопця з Полтавщини. Сьогодні у його підпорядкуванні не відеокамери спостереження, радіостанції та низка ключів, а МАЗ-543, на шасі якого змонтовано реактивну систему залпового вогню з дальністю стрільби 90 кілометрів. Погодьтесь, військо — серйозніша справа, ніж комерція. Не секрет, що на користь військового вибору молодих хлопців та дівчат впливає перспектива та стабільність. З цієї точки зору виходить і Олександр, який не планує обмежитись посадою водія. Обраному життєвому курсу сприяє і народження сина півтора місяці тому. Тепер, щоб забезпечувати свою родину, йому необхідно швидко рухатись уперед. Сьогодні Олександр уже замислюється над вступом до військового вишу та отриманням у майбутньому офіцерських зірок.

В єднанні — сила!

Життя контрактників та офіцерів полку ускладнює і житлова проблема. На своє болюче питання захисники Вітчизни знаходять типову для людей у погонах відповідь — піднайом. Але високі зарплати у районі диктують і ціни на оренду житла. Приміром, за однокімнатну квартиру з прийнятними умовами, потрібно щомісяця сплачувати до тисячі гривень. За двокімнатну — півтори. З огляду на зарплатню контрактника приблизно 1600 гривень та командира дивізіону — понад 3 тисячі гривень, це великі гроші. Але військові полку не залишені сам на сам зі своїми проблемами.

— На жаль, за частиною не закріплено гуртожитки, а фонд службового житла у гарнізоні, який нараховує лише тринадцять квартир, повністю заповнений. Однак можна забезпечити новоприбулого офіцера чи контрактника кімнатою у гуртожитку Кременчуцького педагогічного училища, з яким ми досягли необхідних домовленостей, — розповідає голова житлової комісії полку, заступник командира частини з тилу підполковник Олег Цонда. — Що стосується квартирної черги, то сьогодні у Кременчуцькому гарнізоні на обліку перебувають понад сто чоловік, з них 70 — представники реактивного полку. Це майже 40 офіцерів, 15 прапорщиків, решта — контрактники. Перебувають на черзі і понад двадцять військових пенсіонерів. Проте, попри обмежене фінансування, майже щороку в гарнізоні з’являються щасливі новосели. Хоча останніми роками їх поменшало. Так, з 1999-го по 2011-й гарнізон отримав 273 квартири. Найбільше їх виділили у 2000 та 2004 роках — 65 та 58 відповідно. Найменше — 2009-го — 3 квартири, торік — 2.

Однак свій квартирний вузол командування частини намагається розв’язати разом з органами місцевої влади, які охоче йдуть назустріч захисникам Вітчизни та вишукують будь-яку можливість побудувати для них житло. І така співпраця вже дала результати. Найближчим часом у місті планується введення в експлуатацію нового будинку, у якому близько тридцяти квартир нададуть гарнізону. Скільки з них отримають реактивники — не відомо, адже у місті є і представники інших силових відомств, ветерани військової служби. Проте зрозуміло, невдовзі гарнізонна черга зменшиться майже на третину, що не може не тішити.

Однак діалог командування частини не обмежується одними житловими аспектами. Оскільки полк — єдина військова частина, на його плечі лягає тягар проведення усіх урочистих та інших заходів. Командир полку — начальник Кременчуцького гарнізону, тому без його підлеглих не обходиться жодне святкування. Відповідно, місто не залишає без уваги культурні заходи на території частини. А у 2008 році особовий склад полку долучився до міського проекту «Пам’ять про війну єднає»...

— Задля збереження пам’яті про війну та вивчення історії визволення міста від фашистських загарбників у межах цього проекту вісім шкіл Автозаводського району почали вивчення бойового шляху 8-ох військових частин, котрим за визволення Кременчука було присвоєно почесні найменування «Кременчуцьких». У школах були створені пошукові загони та музеї бойової слави, — розповідає заступник голови районної ради міста Віталій Добрунов. — Юні дослідники налагодили зв’язки з пошуковими загонами та ветеранськими організаціями тих міст, переважно російських, де проходило формування цих військових частин. А в парку Миру було відкрито Музей військової техніки просто неба, де кожен експонат символізує одну з частин, що визволяли Кременчук. Танк — танкову бригаду, гармата — стрілецьку дивізію, літак — бомбардувальний авіаційний полк тощо. І реактивники дуже допомогли в облаштуванні парку.

Також у 2008 році за поданням міської ради, враховуючи місце дислокації частини, полку присвоєно почесне найменування «Кременчуцький». Своєю чергою, міська влада не забуває і про шефську роботу. Мерією розроблено спеціальний план заходів шефської роботи на період 2012 — 2016 років. Згідно з ним місцева влад, разом з військовими, опікуватиметься вихованням молоді, популяризацією служби у ЗС України, підготовкою юнаків до строкової служби, проведенням військово-спортивних ігор тощо. Тим більше, на території частини для цього є всі умови: спеціальний тир, клуб та навіть відкритий літній басейн. Не забуватимуть і про осіб, які звільнятимуться з військової служби, для яких передбачені спеціальні програми адаптації. А для дітей військовослужбовців — першочергове надання місць у дитячих садках, школах та дитячих оздоровчих таборах. Такий діалог війська з населенням неодмінно принесе позитивні результати. Тим більше, цього року 107-й реактивний артилерійський полк відзначатиме 70-ту річницю. З цих сімдесяти років 45 він не змінює своєї кременчуцької адреси.