4.2.3. Теорія Таннебаума-Шмідта
Результати теоретичних досліджень МакГрегора знайшли відображення і отримали розвиток у моделі автократично-демократичного континуума стилів керування Танненбаума-Шмідта (див. рис.4.1)
Ліберальний стиль керування. Ліберальне керівництво характеризується мінімальною участю керівника. Підлеглі при цьому мають майже повну свободу визначати цілі, приймати рішення та контролювати свою роботу.
Порівняння ліберального стилю з автократичним, які проводив К. Левін, дозволили йому зробити такі висновки:
1) автократичне керування порівняно з ліберальним домагалося виконання більших обсягів роботи, проте призводило до:
низької мотивації;
меншої оригінальності;
більшої агресивності членів групи;
більшої залежності та покірної поведінки щодо керівника;
2) наслідки ліберального керування:
зменшення обсягів роботи;
зниження її якості;
недостатнє задоволення підлеглих стилем керування.
Рис.4.1 Континуум стилів керування Танненбаума – Шмідта
4.2.4 Двухмірне трактування стилів лідерства. Цю теорію дослідники Огайського університету в кінці 70-х — на початку 80-х років висунули стратегію дослідження, котра передбачала з'ясування:
а) особливості поведінки керівників робочих груп;
б) групової ефективності;
в) міри задоволеності підлеглих кліматом у групі.
Внаслідок наукових досліджень було встановлено, що поведінка керівників та успіх групової діяльності визначаються двома факторами. По-перше, ініціативністю керівника та підлеглих у діяльності, спрямованій на досягнення мети організації; по-друге, взаємовідносинами лідера з підлеглими за активності першого.
Фактор ініціативності тут багато в чому збігається з фактором спрямованості на завдання, висунутим дослідниками Мічиганського університету. Але він значно ширший. Його вплив поширюється на всі чотири загальні функції менеджменту (планування, організацію, мотивацію, контроль).
Відмінністю підходу до стилю керівництва, висунутого дослідниками Огайського університету, є те, що виділені фактори — ініціатива та взаємовідносини — є типами незалежної поведінки. Тому вони розміщуються на окремих векторах. Поведінка керівника за таких умов набуває більшої різноманітності (рис. 4.2).
Рис.4.2 Двухмірне трактування стилів лідерства
4.2.5. Стилі лідерства р. Лайкерта
Американський дослідник Ренсіса Лайкерта будь-якій керівник обов'язково тяжіє до однієї з крайнощів: орієнтації або на роботу, або на людину. Обидві якості в значній мірі одночасно не продемонстрував жоден із керівників, які досліджувалися. Лайкерт запропонував чотири системи вибору менеджером стилю керівництва (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
Стиля лідерства Лайкерта
Система 1 |
Система 2 |
Система 3 |
Система 4 |
Експлуатаційно- авторитарна |
Прихильно-авторитарна |
Консультативно-демократично |
Заснована на участі |
Керівників, які належать до першої системи, описано як типових автократів з диктаторськими нахилами. Жорстка експлуатація підлеглих, вимогливість відрізняють їх від так званих "прихильних автократів", які поєднують тоталітарні риси з ініціативою підлеглих. Мотивація досягається не тільки примусово, але й через винагороди.
Керівники системи 3 — консультанти, — демонструють значну, хоча й не повну довіру до підлеглих. Спостерігається двостороннє спілкування і певна міра довіри обох сторін. Важливі рішення ухвалюються керівником, а конкретизуються підлеглими.
Система 4 передбачає групові рішення, проекти яких висуваються ініціативними підлеглими і після конструктивного обговорення схвалюються керівником. На думку Лайкерта, саме ця система виявляється найбільш дієвою. Спілкування нетрадиційне, стосунки дружні, панує атмосфера довіри, превалює орієнтація на людину.