Лекція №2. Причини і наслідки аномальної поведінки

План

1. Поняття про девіантність поведінки

2.Класифікація поведінки, що відхиляється

3.Форми і рівні поведінки, що відхиляється

Дитина привертає нашу увагу, коли заважає і вносить смуту; ми помічаємо і пам'ятаємо тільки ці моменти. І не бачимо, коли він спокійний, серйозний, зосереджений. Так дитина вчиться приховувати свою дійсну особу, пристосовується до наших вимог. Він як би входить в норму наших вимог. Я. Корчак

Відхилення поведінки від норми називають також аномальним, асоціальним, антисоціальним, девіантним, засмученим, неправильним, викривленим, зіпсованим, деликвентнмм. Всі ці назви говорять об одному: поведінка дитини не відповідає прийнятій нормі, тобто є аномальним, або що відхиляється. Але велика кількість перевідної психолого-педагогічної літератури, яку рекомендують читати студентові, вимагає, щоб він знав і розумів значення іноземних термінів.

Девіантна (від англ. – відхилення) поведінка – це загальна назва для різних порушень правил поведінки, використовуване в зарубіжній літературі. Девіантним зазвичай називають поведінку школярів, викликану неспецифічними (тобто не природженими) чинниками. Сюди відносяться звичайні дитячі витівки, порушення дисципліни, іноді хуліганські вчинки, властиві дитячому віку. Вони найчастіше обумовлені ситуацією і дитячою готовністю їх зробити, а не внутрішніми причинами, психічними розладами. Девіантна поведінка – звичайні труднощі розвитку дитини.

Во всіх випадках поведінки, що відхиляється, наголошується наростання емоційної напруженості. Воно характеризується виходом за нормальні межі відчуттів, емоцій, переживань дітей. Напруженість веде до втрати відчуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку. Під впливом емоцій, що розбушувалися, дитина, як і дорослий, перестає контролювати свої вчинки, здатний на безрозсудні дії. Йому нічого не варто нагрубіянити, ударити, щось зламати. А ніж ще може відповісти незахищена, слабка людина на погіршення умов, як не зміною своєї поведінки? Таким чином, девіантна поведінка – це зміна реакції дитини на неприйнятну для нього ситуацію.

Окрім головної і всеосяжної причини – наростання напруженості життя, що викликає постійну тривожність у людей і деформує їх поведінку, діють чинники виховні. Девіантна поведінка — майже завжди результат неправильного виховання. Неправильне виховання — це і виховання недостатнє, і виховання надмірне. Його характеризують два основні стилі: тепличної опіки і холодної знедоленої людини. При нормальному, зваженому, збалансованому вихованні, що спирається на індивідуальність дитини, відхилень немає і формуються нормальні люди.

Аномальна поведінка – у відповідь реакція дитини на ситуацію, яка не відповідає його поглядам, оцінкам, поняттям. Зазвичай ця реакція має хворобливий характер. Якщо вона сильно зачіпає відчуття дитини і викликає закріплення в свідомості, то девіантна поведінка стає нормою і переходить в розлад.

Розлад — придбана форма поведінки. Воно не пов’язане ні із спадковістю, ні з органічними порушеннями. У основі його зазвичай лежать видимі причини і наслідки. Зазвичай спочатку виникає ситуація, що неприйнятна для дитини, створює для нього певні труднощі і що приводить до переживань, образ, утиску самолюбності. Вона є стимулом, грає роль запускаючого механізму. Коли стимул досягає критичного порогу, то викликає у відповідь реакцію, за допомогою якої дитина намагається зняти, скинути обтяжливі для нього переживання.

Природна реакція у кожної дитини своя. Вона обумовлена розумінням ситуації (минулим досвідом), складністю самої ситуації, особливостями дитячого характеру і темпераменту, знанням виходу з ситуації, звичними формами реагування.

Сьогодні все частіше висловлюється думка, що дитині необхідна майже не обмежена свобода в його розвитку. Тоді, мовляв, він зростає вільною, розкріпаченою особою. При цьому зазвичай посилаються на теорію вільного виховання і її нібито позитивні результати – формування творчої особи. Особливо її підтримують вихователі і вчителі, що самоусунулися від складного і многотрудного виховного процесу. Може, одному з сотні при сприятливому збігу обставин і пощастило вирости нормальною людиною. Решта дітей, наданих самим собі, же тільки нарощує нецілеспрямовану, недоцільну поведінку. У які ж складні ситуації потрапляє дитина, що особливо травмує його? Це перш за все образи, що часто повторюються, ображають самолюбність, насмішки над його батьками і близькими, над ним самим, неприйняття в гру або компанію, конфліктна ситуація в сім'ї (батьки зайняті з'ясуванням відносин і не звертають уваги, що дитина на це дуже хворобливо реагує), всі випадки депривации і багато інших причин. На жаль, вони не можуть бути усунені тільки шкільною корекцією.

Девіантна поведінка небезпечна не порушеннями дисципліни. Навіть найзначніші порушення порядку можна пережити. Справа в наслідках. Поведінка, що відхиляється, дуже істотно впливає на формування характеру, який визначає все майбутнє життя людини. До 12 років особливо інтенсивно йде становлення духовного, соціального і тілесного в людині. У цей період відбувається відображення в собі внутрішнього образу дій і зовнішньої поведінки дорослих людей. Як поступають дорослі – так і дитина. Дитина всією душею і зором своїм відкритий тому, щоб брати приклад со дорослих.

Закон послідовності вражень затверджує: те, що в життя дорослої людини є найбільш значущим, в дитині відображається перш за все. Дитина бачить дорослого не так, як ми. Внутрішню суть іншої людини він відчуває інтуїтивно, а зовнішність сприймає безпосередньо. Вираз дорослості для нього – перш за все дорослі атрибути: одяг, манера поведінки.

Суспільство пред’являє до дитини як майбутнього своєму членові цілком певні норми і вимоги. Їх потрібно навчитися дотримувати. А до цього поки є тільки два шляхи: або влаштувати так щоб дитина сама захожа виконати ту або іншу норму поведінки, або примусити його. Перший шлях переважно, але і важче. Другою легше, але небезпечніше: дія з примусу зникає разом з дією самого примушення. Чи буде дитина дотримувати норми без цього – невідомо. Третій шлях теж відкритий. Він швидкий і ефективний. Але вимагає великої педагогічної майстерності, любові до дітей, інтересу до їх життя. Можемо назвати його просто – реалістичним вихованням, а можемо і професійно – поєднанням самостійності, ініціативи дитини з вимогливістю і допомогою йому. У основі коректувального виховання формування звички до правильної поведінки, тобто такої звички, коли дитина вже не може поступити інакше, коли правильна поведінка стає його потребою.