Частина 2 Лекційний курс

Модуль 1

Вивчивши матеріали модуля 1 студент буде знати:

• основну мету і задачі курсу «Соціологія девіантної поведінки»;

• поняття, класифікацію, типи девіантної поведінки, причини девіацій, критерії девіантної поведінки;

• конструктивні та деструктивні девіації;

• про соціальну норму, типи, класифікацію соціальних норм та причини відхилення від соціальної норми;

• трактовку девіантної субкультури та її прояви;

• визначення поведінкової ситуації.

А також теоретичні аспекти розвитку вчення про девіантну поведінку особистості від античних часів до сьогодення.

Тема 1. Теоретичні основи і класифікація девіантної поведінки

1.1. Визначення девіантної поведінки

У суспільстві зважаючи на його постійний і динамічний розвиток відбуваються різноманітні соціальні процеси, які мають як позитивний, так і негативний характер. Одним з негативних проявів є девіантна поведінка. На думку одних авторів девіантна поведінка, як антисоціальне явище, спрямоване проти суспільства, його цінностей, інтересів і тому соціально небезпечна, а також тип поведінки, який у даному суспільстві вступає в протиріччя з правовими, моральними і соціальними нормами, інші вважають, що поведінка яка відхиляється від норми є прийнятною у суспільстві. Загалом основою девіантної поведінки є конфлікт цінностей, інтересів, розбіжність потреб, деформація способів їхнього задоволення, помилки у вихованні, життєві невдачі на ін. [8, с. 244].

Типовими проявами девіантної поведінки у дітей і підлітків є демонстрація, агресія, виклик, систематичне відхилення від навчання чи трудової діяльності, втеча з дому і бродяжництво, пияцтво і алкоголізм, наркотизація, антигромадські дії, спроби суїциду та ін. [15, с. 12 ]. Загалом, поведінка, яка відхиляється від норми, є формою соціальної дезадаптації.

Загалом девіантна поведінка – це вчинки, діяльність людей, соціальних груп, які не відповідають визнаним у даному суспільстві нормам, шаблонам і стандартам поведінки [8, с. 69]. На особистісному рівні поведінка яка відхиляється від загально прийнятої норми – це соціальна позиція особистості і виступає у формі девіантного стилю та способу життя. Треба також наголосити, що поведінкові відхилення можуть мати різний напрямок: позитивний (альтруїзм, надмірна працелюбність, героїзм, геніальність, самопожертва, будь-які види активності, творчості), так і в негативний бік (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство). Усталене розуміння девіантної поведінки, пов’язане саме з деструкцією, дезорганізуючими відхиленнями, антисоціальними вчинками. Для означення девіантних явищ у поведінці окремої особистості чи соціальної групи часто використовуються такі поняття як «антисоціальне», «дисоціальне», «асоціальне» «нон конформне», «деструктивне» [4, с. 8].

Девіант – особа, яка не дотримується визнаних у даному суспільстві норм та правил поведінки. Відповідно поведінка такої особи називається девіантною.

Девіації – недотримання або порушення особою норм і правил поведінки визнаних у даному суспільстві (від лат. deviatio – відхід з дороги, збочення з правильного шляху і вживається у різних галузях науки – фізиці, хімії, біології, радіотехніці, психології, соціології та ін.

Значення вивчення цієї проблеми очевидно: поведінка, що відхиляється, є соціальним і психологічним явищем, що має деякі відхилення від визнаних норм і законів, а іноді пов'язане з певною антигромадською поведінкою людей. Самі відхилення можуть приймати самі різні форми: злочинці, відлюдники, аскети, святі, генії і т.д.

Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була важливою у педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру.

У період різких переломів у суспільстві часто порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності.

Проблему девіантної поведінки аналізували такі науковці як Р. Мертон, Іван Єрмаков, Лідія Сохань, Микола Рижков, Євген Павлютенков, Василь Крижко, Тетяна Титаренко та інші.