42

ВСТУП

Теорія економічного зростання є одним з найбільш складних розділів економічної науки, присвяченої дослідженню ринкового господарства. Як визначити внесок кожного з факторів виробництва в процес збільшення суспільного продукту? Як вимірити якісне удосконалювання праці, капіталу і землі, тобто які показники можуть відбити ці зміни? Особливе значення має аналіз економічного зростання в останні десятиліття. Збільшення потреб, вичерпання традиційних ресурсів, збільшення чисельності населення обумовлюють рішення двоєдиної задачі: економічного зростання й ефективності економіки.

Сам по собі економічний ріст суперечливий. Так, можна домогтися збільшення виробництва і споживання матеріальних благ за рахунок погіршення їхньої якості, за рахунок економії на очисних спорудженнях і погіршення умов життя. Домогтися тимчасового зростання виробництва можна і за рахунок хижацької експлуатації ресурсів.

Такий ріст або хисткий або взагалі небажаний. Тому економічний ріст має сенс тоді, коли він сполучається із соціальною стабільністю і соціальним оптимізмом. Такий ріст припускає досягнення ряду збалансованих цілей:

1. збільшення тривалості життя, зниження захворюваності і травматизму;

2. підвищення рівня освіти і культури;

3. більш повного задоволення потреб і раціоналізації споживання;

4. соціальній стабільності і впевненості у своєму майбутньому;

5. подолання убогості і різких розходжень у рівні життя;

6. досягнення максимальної зайнятості;

7. захисту навколишнього середовища і підвищення екологічної безпеки; зниження злочинності.

Характер і динаміка економічного розвитку країни є предметом найпильнішої уваги економістів і політиків. Від того, які процеси відбуваються в динаміці і рівні розвитку, які при цьому відбуваються структурні зміни в національній економіці, залежить дуже багато чого в житті країни і її перспектив.

В даний час економічний ріст (його зміст, фактори, що на нього впливають) став найбільше обговорюваною темою в Україні. І це зрозуміло, адже ситуація міняється буквально на очах. Уперше за роки реформ наша країна переживає стійкий економічний ріст. 

Ринкова реформа в Україні розгортається в умовах винятково гли­бокої соціально-економічної кризи. Тому ринкове трансформування на­родного господарства повинне супроводжуватися заходами антикризового, стабілізаційного характеру. Отже, саме життя ставить на передній плав проблеми макроекономічної стабілізації.

Домінантою економічних перетворень в Україні є макроекономічна стабілізація, основними складовими першочергових завдань якої для економіки нашої країни є розв'язання проблем обмеження існуючого надмірного попиту, зниження рівня дефіциту зведеного державного бюджету та від'ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу, а також зростання зовнішньої заборгованості.

У даній роботі на прикладі української економіки ми розглянемо, які бувають типи економічного зростання, які фактори впливають на нього, ресурси зростання, його зміст. І навіть за такий короткий період часу, скільки триває підйом в українській економіці, спостерігачі виділяють цикли інтенсивного зростання й уповільнення в розвитку народного господарства.

Мета даної курсової роботи:

1. зробити узагальнення по вивченій економічній літературі по досліджуваній проблемі;

2. здійснити аналіз фактичних даних, що відбивають динаміку економічного зростання;

3. сформулювати висновки і пропозиції по розглянутому питанню, виходячи з власного бачення досліджуваного економічного процесу.

1. Економічне зростання: поняття та способи його виміру

Під економічним вростанням розуміють здатність країни виробляти більший обсяг товарів і послуг. Іншими словами, економічне зростання означає розширення межі виробничих можливостей країни і виражається переміщенням кривої виробничих можливостей вправо. Теорія економічного зростання аналізує фактори, або процеси, що його забезпечують, ті сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни чи навпаки.

Економічне зростання визначається і вимірюється двома взаємопов'язаними способами: як збільшення реального ВВП протягом певного часу або як збільшення за той же період реального ВВП на душу населення. Керуватися можна обома визначеннями. Наприклад, якщо в центрі уваги є проблеми воєнно-політичного потенціалу, тоді більше підходить перше визначення. Але при зіставленні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага надається другому визначенню. Звичайно, згідно із будь-яким із цих визначень, економічне зростання вимірюється річними темпами зростання у відсотках [8, c. 167].

Економічне зростання само по собі розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Зростання реального продукту зумовлює підвищення матеріального добробуту і відповідає принципам мінімізації витрат.

Таким чином, економіка, що зростає, спроможна задовольняти нові потреби людей і розв'язувати соціально-економічні проблеми як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Зростаюча економіка характеризується приростом річного реального продукту, який може використовуватися для ефективнішого задоволення існуючих потреб або для розробки нових програм. Збільшення реальних заробітків розширює можливості будь-якої сім'ї без відмови у споживанні інших життєвих благ.

Разом із тим економічне зростання дозволяє країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без падіння існуючого рівня споживання, скорочення обсягів інвестицій і виробництва суспільних благ. Економічне зростання полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Економіка, що динамічно розвивається, на противагу статичній економіці знімає перепони, породжені обмеженістю обсягів виробництва, і дозволяє суспільству повніше реалізувати поставлені економічні цілі та здійснювати нові широкомасштабні програми.

До основних чинників, що зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання, належать; кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість людських ресурсів; обсяг капіталу країни і технологія. Ці чинники економічного зростання можна об'єднати під назвою чинників пропозиції. Саме вони роблять можливим зростання виробництва. Тільки наявність великої кількості та кращих за якістю ресурсів, включаючи передовий технологічний потенціал, дозволяє країні збільшувати виробництво реального продукту [10, c. 192].

Важливо розрізняти здатність до зростання і саме реальне зростання. Зростання залежить від чинників попиту. Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу економіка країни повинна забезпечити повне використання ресурсів. Для цього в економіці необхідно забезпечити такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси.

Важливо відзначити, що чинники пропозиції і попиту, які впливають на економічне зростання, взаємопов'язані. Так, низькі темпи впровадження нововведень і капіталовкладень можуть стати головною причиною безробіття. І навпаки, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, а також зростання видатків на дослідження.

На економічне зростання впливає також фактор економічної ефективності. Іншими словами, для збільшення обсягу виробництва не достатньо забезпечити лише повну зайнятість ресурсів, але й отримати з них повний обсяг виробництва, який досягається при наявності двох видів ефективності — розподільної та виробничої. Розподільна ефективність означає, що ресурси скеровуються на виробництво тих товарів і послуг, які є найбажаніші для суспільства. А виробнича ефективність означає, що ці товари виробляються з найнижчими можливими витратами на одиницю, тобто застосовуються найкращі із наявних технологій.

Здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал залежить від чинників попиту та економічної ефективності. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції. Однак основою для розвитку економіки є фактор пропозиції. Суть економічного зростання розкриває така модель (рис.1.1) [9, c. 143]:

Рис. 1.1 – Модель економічного зростання

Проаналізувавши даний рисунок, можна зробити висновки про те, що:

1) ізокванти показують комбінації праці і капіталу, необхідні для виробництва 50 і 100 одиниць продукту;

2) лінія ОУ показує лінію економічного зростання, що проходить через точки В₂ і В₁. Перехід від В₁ до В₂ означає, що зміна комбінації праці і капіталу K₁L₁ на K₂L₂ викликає приріст продукту від 50 до 100 одиниць;

3) між темпами зміни праці і капіталу та темпами росту ВНП (У) існує певна пропорційність:

- якщо темпи зміни L, K, У є однаковими, то має місце постійна віддача за рахунок масштабів виробництва;

- якщо темпи зміни L та K вищі за темпи зростання У, то має місце спадаюча віддача від масштабів виробництва;

- якщо темпи зростання L та К нижчі за темпи зростання У, то має місце зростаюча віддача від масштабів виробництва.

Взаємодію факторів виробництва відображає крива виробничих можливостей, що показує поєднання варіантів випуску різноманітної продукції, яка може бути виготовлена при даній кількості і якості природних, трудових ресурсів та основного капіталу за даного рівня технологічного потенціалу (рис. 1.2) [9, c. 149].

Рис. 1.2 – Крива виробничих можливостей

де, А – інвестиційні товари.

В – споживчі товари.

Отже, криву виробничих можливостей можна використати для:

- аналізу поточного стану економіки,

- визначення стратегії економічної політики держави.

Економічний зростання у масштабі всього суспільного виробництва представлений збільшенням річного обсягу виробництва товарів і послуг. Тому показником, за допомогою якого виміряється економічний зростання звичайно виступає ВНП. Крім того, для ця ж цілей використовується динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП). При цьому в розрахунок приймаються всі зміни тільки реального ВНП за рахунок високих цін поточного періоду, тобто зміна номінального (у ціновому вираженні) ВНП, не може розглядатися як економічний зростання. Справді, якщо в даному році ніяких змін у загальному обсязі кінцевої продукції не відбулося, а ціни виросли, наприклад у 4 рази, свідчила б така ситуація про економічний зростання? Негативна відповідь очевидна.

Для виміру економічного зростання, особливо при зіставленні на міжнародному рівні, широко використовується такий показник, як «величина ВНП на душу населення» (і темпи його зростання). Цей показник звичайно використовується для характеристики рівня життя і динаміки добробуту населення тієї або іншої країни. При однаковому обсязі реального національного продукту його величина, що приходиться на душу населення, буде залежати від чисельності населення даної країни. Так, ВНП Індії майже на 70% перевершує ВНП Швейцарії, однак за рівнем життя населення Індії відстає від Швейцарії більш ніж у 60 разів. Тому, якщо зміни ВНП використовувати як узагальнений показник життєвого рівня, необхідно враховувати зміни, що відбуваються в чисельності населення. Наприклад, якщо реальний ВНП за рік збільшився на 1,5%, але загальна чисельність населення за цей період теж виросла на 1,5%, то в середньому рівні життя населення ніяких змін не відбудеться. Підвищення середнього рівня життя викликає лише таке збільшення обсягу виробництва (ВНП), що перевищує зростання населення.

Економічне зростання прийнято вимірювати як в абсолютних величинах, так і у відносних (у відсотках до величини попереднього періоду). Наприклад, якщо реальний ВНП складав 200 млрд. гривень торік, а в поточному – 210 млрд. гривень, то можна розрахувати темпи зростання, віднімаючи з величини реального ВНП поточного року величину торішнього реального ВНП і співвіднести різниця з величиною реального ВНП за минулий рік.