4 Демпінг та його види

Демпінг - ввіз на митну територію країни імпортного товару за ціною, нижчою від порівняльної ціни на подібний товар у країні експорту, що завдає шкоди національному виробнику; необгрунтоване зменшення ціни нижче від рівня світової.

Види демпінгу:

- ціновий демпінг - продаж на експортному ринку товару за ціною, нижчою його ціни на національному ринку;

- вартісний демпінг - продаж товару на експортному ринку за ціною, нижчою його вартості.

Демпінг може здійснюватися як за рахунок ресурсів окремих фірм, що хочуть заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, так і за рахунок державних субсидій експортерам.

У комерційній практиці демпінг може приймати одну з таких форм:

- спорадичний демпінг - епізодичний продаж зайвих запасів товарів на зовнішній ринок за заниженими цінами;

- навмисний демпінг - тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і подальшого встановлення монопольних цін;

- постійний демпінг - постійний експорт товарів за ціною нижче справедливої;

- зворотний демпінг - завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку;

- взаємний демпінг - зустрічна торгівля двох країн за заниженими цінами товарів.

Для захисту від демпінгу держава-імпортер може впроваджувати антидемпінгове мито, що сприяє підвищенню внутрішніх цін на товар.

Для захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт, але і стимулювати експорт. Однією з форм стимулювання вітчизняних експортних галузей є експортні субсидії (рис. 7.5), тобто пільги фінансового характеру (безоплатні дотації, експортні премії), що надаються державою експортерам для розширення вивозу товарів за кордон.

5 Систематизація цін на світовому ринку

В сучасних умовах система цін світового ринку нараховує близько 40 видів цін. Основні види цін на товари, що існують на світовому ринку:

1. Світова ціна країн-експортерів товару - це ціна на товар, яку встановлюють країни, що експортують переважну частку даного товару. Наприклад, країни ОПЕК.

2. Котировки на міжнародних товарних біржах - це світова ціна на товар, яка встановлюється на міжнародних товарних біржах.

3. Аукціонна ціна - це світова ціна, яка встановлюється на міжнародних аукціонах.

4. Регіональна ціна - це світова ціна, яка встановлюється в межах окремих інтеграційних об'єднань. Наприклад, ЄС

5. Оптова ціна - це світова ціна на товар, який реалізується крупними партіями.

6. Роздрібна ціна - це світова ціна на товар, який реалізується невеликими партіями.

7. Монопольно висока ціна та монопольне низька ціна встановлюється монополістами-виробниками, частка яких у загальному експорті даного товару перевищує 30 %.

8. Номінальна ціна - це світові ціни на товари, які ублікуються в прайс-листах.

9. Індикативні ціни - це орієнтовні ціни на товари, що реалізуються на світовому ринку.

10. Трансфертні ціни - це ціни, які встановлюються, як правило, ТНК та використовуються при здійсненні зовнішньоторговельних операцій міх їх структурними підрозділами, що розташовані в різних частинах світу.

11. Спеціалізовані ціни - це світові ціни на товари, що виробляються на основі угод про міжнародну спеціалізацію і кооперацію виробництва.

12. Ціна продавця - це світова ціна на товар, що встановлюється продавцем у його офіційних пропозиціях (офертах).

13. Ціна покупця (попиту) - це світова ціна на товар, яка пропонується покупцем при здійснені торгів (тендерів).

14. Клірингова ціна - це світові ціни на товари, розрахунки по яких здійснюються на основі клірингових угод.

15. Ковзька ціна - це світова ціна на товар на чітко визначену дату.

16. Ринкова ціна - це світова ціна на товар на даному світовому рику.

17. Довідкова ціна - це світові ціни, що містяться в спеціалізованих каталогах комерційної інформації.

18. Тверді ціни - це остаточні ціни, які фіксуються в міжнародних господарських контрактах.

19. Світові ціни з наступною фіксацією - це ціни на товари, які встановлюються у зазначені в МГК терміни на основі погоджених джерел.

20. Ціни фактичних угод - це ціни на товари, які фіксуються в аналогічних МГК. Дані ціни є найбільш об'єктивним джерелом, критерієм для визначення рівня цін в МГК. Ідеться про аналогічні контракти, які були укладені протягом останнього року.

21. Статистична світова ціна - це ціни на товари, які фіксуються в статистичних довідниках, та відбивають тенденції їх змін протягом певного періоду.

6-7 Суть міжнародних інвестицій та їх цінова організація

вестиційна асинхронність, яка має місце на сучасному етапі розвитку світової економіки, характеризується концентрацією певного обсягу інвестиційних ресурсів в одних країнах та виникненням їх дефіциту – в інших. Таке становище в поєднанні з намаганням забезпечити вищу прибутковість вкладення капіталу є однією з основних причин міжнародного руху капіталу. А це означає, що кожна національна економіка володіє певним обсягом інвестиційних ресурсів, що складаються з її власних та міжнародних інвестицій і можуть використовуватись як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування.

Міжнародні інвестиції включають іноземні інвестиції – вкладення іноземних юридичних та фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій в об’єкти інвестування на території даної країни; та зарубіжні інвестиції – вкладення в об’єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни (придбання цінних паперів зарубіжних компаній, майна тощо).

В широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції реалізація яких передбачає взаємодію учасників, котрі належать до різних держав (резидентів та нерезидентів стосовно конкретної країни).

Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції. Спонукальні мотиви прямих та портфельних іноземних інвестицій аналогічні. В обох випадках інвестор прагне отримати доход за рахунок володіння цінними паперами або частиною власності прибуткової фірми. Розмежування на прямі та портфельні інвестиції зводиться до проблеми власності та контролю. Слід зазначити, що уніфіковані кількісні показники відсутні.

Числове значення частки іноземного інвестора у власності фірми, що є ознакою прямого іноземного інвестування в різних країнах суттєво відрізняється. Так, в Бельгії/Люксембурзі, США, Швеції та Фінляндії формально прямим іноземним інвестуванням вважається будь-яке вкладення, якщо воно перевищує 10% власності фірми; не менше 20% - в Італії та Франції; 25% - в Німеччині, Новій Зеландії та Японії; 50% - в Іспанії. При цьому кількісні параметри не відіграють вирішальної ролі, визначальним є можливість прийняття рішень щодо стратегії фірми. За визначенням експертів Організації економічного співробітництва та розвитку, прямими вважаються інвестиції, якщо іноземному інвесторові належить десять або більше відсотків акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні, або менше 10%, але з можливим ефективним впливом на нього.

Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) для країн, що експортують капітал, є засобом одержання доходів, підвищення ефективності виробництва, збільшення експорту товарів та послуг. Для країн, що приймають прямі іноземні інвестиції, вони стають додатковим, а нерідко й найважливішим джерелом розвитку, розв’язання виробничих та зовнішньоекономічних проблем. Прямі іноземні інвестиції трактують як критично важливий в сучасних умовах фактор зростання та глобалізації світової економіки.

Прямі іноземні інвестиції поділяються на дві групи:

трансконтинентальні капітальні вкладення, спонукальним мотивом яких є кращі умови ринку, тобто коли існує можливість постачати товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни(континенту). При цьому вирішальним фактором розміщення виробництва на даному континенті є ємність ринку, а не витрати виробництва. Витрати виробництва є вирішальними при виборі країни даного континенту, в якій необхідно створити нові виробничі потужності;

транснаціональні вкладення – прямі вкладення здебільшого в сусідній країні, основною метою яких є мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

Портфельне іноземне інвестування передбачає вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу(дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Інвестор, який має вільні грошові кошти, самостійно вибирає сферу прикладання капіталу на фінансовому ринку (внутрішньому чи зовнішньому). Невід’ємною частиною як внутрішнього (національного) фінансового, так і зовнішнього (міжнародного) фінансового ринку є ринок інвестицій. Тобто, можна відповідно розглядати внутрішній та зовнішній ринок інвестицій. В свою чергу національний ринок інвестицій поділяється на вітчизняний та іноземний ринок.

На вітчизняному ринку інвестицій здійснюється вкладення інвестиційних ресурсів в об’єкти інвестування, що знаходяться на території даної країни та належать її резидентам. На іноземному ринку інвестицій здійснюються операції з інвестування об’єктів інвестиційної діяльності, котрі належать нерезидентам або іноземним державам.

Прямі іноземні інвестиції поділяються на дві групи:

трансконтинентальні капітальні вкладення, спонукальним мотивом яких є кращі умови ринку, тобто коли існує можливість постачати товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни(континенту). При цьому вирішальним фактором розміщення виробництва на даному континенті є ємність ринку, а не витрати виробництва. Витрати виробництва є вирішальними при виборі країни даного континенту, в якій необхідно створити нові виробничі потужності;

транснаціональні вкладення – прямі вкладення здебільшого в сусідній країні, основною метою яких є мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

Портфельне іноземне інвестування передбачає вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу(дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Інвестор, який має вільні грошові кошти, самостійно вибирає сферу прикладання капіталу на фінансовому ринку (внутрішньому чи зовнішньому). Невід’ємною частиною як внутрішнього (національного) фінансового, так і зовнішнього (міжнародного) фінансового ринку є ринок інвестицій. Тобто, можна відповідно розглядати внутрішній та зовнішній ринок інвестицій. В свою чергу національний ринок інвестицій поділяється на вітчизняний та іноземний ринок.

На вітчизняному ринку інвестицій здійснюється вкладення інвестиційних ресурсів в об’єкти інвестування, що знаходяться на території даної країни та належать її резидентам. На іноземному ринку інвестицій здійснюються операції з інвестування об’єктів інвестиційної діяльності, котрі належать нерезидентам або іноземним державам.

Зовнішній інвестиційний ринок поділяється на:

світовий ринок звичайних акцій;

світовий ринок облігацій;

грошовий ринок;

ринок фінансових деривативів (опціонів і ф’ючерсів);

ринок реальних інвестицій.

Міжнародні інвестиції як об’єкт системного аналізу та обліку характеризуються різною інституційною сутністю (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані), цільовою орієнтацією (прямі та портфельні), певними видами (іноземна і національна валюти, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги), формами (100 % інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії), джерелами (первинні та реінвестиції), масштабами і термінами інвестування

8 Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному ринку не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу можна також виділити:

відмінності у витратах виробництва;

бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження;

бажання захистити свій капітал від інфляції;

непередбачуваність економічної і політичної ситуації в країні;

прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці. Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Чинники, що зумовлюють міжнародний рух капіталу

Теорія ринкової влади С.Хаймера - суб'єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

9 Інвестиційний клімат і його фактори

Інвестиційний клімат – сукупність економічних, правових, регуляторних, політичних та інших факторів, які у кінцевому рахунку визначають ступінь ризику капіталовкладень та можливість їх ефективного використання.

Інвестиційний клімат характеризується сукупністю факторів. Нами пропонується власна класифікація факторів, які можна розділити на дві великі групи:

1. Фактори, що підлягають формалізації, тобто їх можна виразити за допомогою економіко-математичних та статистичних показників.

2. Фактори, що не підлягають формалізації, але відіграють не менш важливу роль, ніж перші. Цю другу групу факторів треба аналізувати і виявляти тенденції їх динаміки.

До факторів першої групи відносяться:

- середня галузева рентабельність;

- строк окупності вкладень;

- ціна праці (заробітна плата), енергії, води, тепла;

- місткість ринку збуту і його структура (місткість ринку можна розрахувати шляхом множення середнього доходу на душу населення на чисельність економічно активного населення).

Важливу роль відіграють і такі фактори як: рівень податкових і процентних ставок по інвестиційних кредитах, величина експортних й імпортних мит, які визначають можливість вивозу прибутку (або продукції) і імпорту устаткування, технологій, коштів (конвертованих у національну валюту), які потрібні для оплати будівельно-монтажних робіт, будівельних матеріалів і конструкцій, а також транспортних витрат

До факторів другої групи варто віднести кілька підгруп:

1. Фактори ризику, пов’язані з політичною, економічною й фінансовою нестабільністю. Політична нестабільність виражається в зміні влади та її економічної політики. Економічні ризики пов’язані з нестабільністю економічного зростання, можливістю загального економічного спаду [3, c. 98]. Фінансові ризики пов’язані з різким посиленням інфляції, що набуває галопуючий характер, можливістю різкої девальвації національної валюти, істотним підвищенням дисконтної ставки по інвестиційних кредитах, падінням ринкового курсу акцій провідних компаній і загального індексу фондового ринку.

2. Фактори ризику пов’язані з корупцією чиновників, їхньою здатністю створювати адміністративні бар’єри на шляху інвестицій, які доводитися переборювати за допомогою хабарів; необов’язковістю місцевих бізнесменів і широко розповсюдженою практикою обману іноземних партнерів.

3. Фактори ризику пов’язані з тим, що система правових норм (законних і підзаконних актів), тобто «загальні правила гри» [2, c. 259] не охоплює всі сторони фінансово-комерційної діяльності суб’єктів ринку, а самі норми прописані недостатньо чітко, що знов-таки створює умови для «самодіяльності» чиновників і поширення корупції.

4. Приплив інвестицій, як правило, здійснюється у формі покупки акцій діючих або створюваних акціонерних компаній. Безпосереднім стимулом припливу є можливість одержувати інвестиційний доход, а також перспективи його росту.

Існує два типи інвестиційного доходу: по-перше, дивіденди (цей тип очевидний) і, по-друге, можливість спекулятивної гри на різниці цін покупки й продажу акцій. Якщо в період між цими двома актами капіталізація компанії (тобто ринкова ціна всієї суми емітованих акцій) росте, то й створюється можливість такої гри. Отже рівень і динаміка капіталізації провідних компаній є одним з найважливіших факторів, що визначають інвестиційний клімат. При цьому розрахувати інвестиційний доход украй складно, а доход другого типу неможливо.

5. Мажоритарних акціонерів — інвестори зацікавлені в тому, щоб вкладати гроші в акції компаній з високою якістю (корпоративного) управління.

10 Валютний курс і фактори його зміни

Результати зовнішньоекономічної діяльності кожної країни значною мірою пов?язані з курсом національної валюти. Валютний(обмінний) курс – це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. При цьому під валютою розуміється будь-який платіжний засіб, який може бути застосований у міжнародних розрахунках. Отже, національна грошова одиниця стає валютою, якщо вона використовується в міжнародних розрахунках. Валютний курс установлюється на валютному ринку в процесі торгів по валютах різних країн.

Динаміка курсу національної валюти залежить від співвідношення темпів інфляції в окремих країнах. Але паритет купівельної спроможності визначає ва¬лютний курс лише в тенденції, тобто в довгостроковому періоді, а в короткостроковому періоді він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Як будь-яка ціна, так і ціна валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій – від пропозиції на валютному ринку.

У першу чергу попит на національну валюту визнача¬ється попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція – попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо вітчизняний експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні. Отже, ті фактори, від яких залежить експорт та імпорт товарів і послуг, є одночасно і факторами валютного курсу. Основні з них – якість товарів і послуг, їхня ціна та динаміка доходів іноземних покупців.

Крім факторів стосовно експорту та імпорту товарів і послуг, на валютний курс впливають й інші, зокрема спів¬відношення між відсотковими ставками окремих країн. Якщо відсоткова ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то це збільшує попит на наші фінансові активи (акції, облігації), а значить і попит на вітчизняну валюту. Важливим фактором валютного курсу є інфля¬ційні очікування. Якщо в нашій країні намітилася тенден¬ція до зростання інфляції, що в перспективі викличе знецінювання національної валюти, то власники гривні будуть намагатися конвертувати її в більш стійку (тверду) валюту, наприклад в американські долари. Внаслідок цього курс американського долара підвищиться, а курс гривні впаде.

Усі фактори, від яких залежить валютний курс, знахо¬дять своє інтегральне відображення через стан платіжного балансу. Особливо це стосується торговельного балансу.

Між торговельним балансом і валютним курсом існує обернений зв'язок. Якщо, наприклад, торговельний ба¬ланс погіршується (збільшується від'ємне сальдо), то це слугує ознакою того, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж отримує їх від продажу своїх товарів. У цьому випадку на валютному ринку з боку учасників торгових операцій збільшується пропозиція національної валюти і зростає попит на іноземну валюту, що спрямовує курс національної валюти на зниження. Навпаки, при позитивному сальдо торговельного балансу виникає тенденція до підвищення курсу національної валюти.

Зі зростанням курсу національної валюти все відбува¬ється в протилежному напрямі. Одночасно слід врахову¬вати, що обернений зв'язок між торговельним балансом і валютним курсом не є прямо пропорційним. Він залежить від еластичності цін стосовно експорту та імпорту. Але незалежно від цінової еластичності в довгостроковій пер¬спективі зміни валютного курсу є важливим чинником регулювання торговельного балансу.

Курс іноземної валюти (еi) – кількість національної валюти (Mn), яку можна купити або продати за одиницю іноземної валюти (Мi) : .

Курс національної валюти (en) – кількість іноземної валюти (Mi), яку можна купити або продати за одиницю національної валюти (Mn) на певний момент часу: .

Розрізняють такі валютні курси:

• фіксований, що є результатом договору країн про пропорції обміну валют;

• гнучкий (змінний), що встановлюється у результаті взаємодії попиту і пропозиції на валютному ринку. Змінний валютний курс звичайно встановлюють сильні зовнішньоторговельні партнери.