2. Теорії „економіки пропозиції” та „раціональних очікувань”

На засадах монетаризму виникла низка нових доктрин та шкіл, що дотримуються ліберальних поглядів, розвивають їх та пристосовують до сучасних вимог – це теорії „економіки пропозиції” та „раціональних очікувань”.

Незважаючи на певні відмінності, їм притаманний ряд спільних ознак: вони виходять з того, що життєздатність капіталістичної системи зумовлюється внутрішніми стимулами економічного розвитку; головна цінність суспільства – не соціальна справедливість, а свобода; гарантом загальної свободи є: економічна свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією. Представники цього крила неокласичної школи рішуче виступали проти активного втручання держави в економіку, не погоджуючись навіть на ту обмежену роль, яку визнав за нею, наприклад, Фрідмен.

Серед тих, хто обґрунтував теорію економіки пропозиції, були американські вчені Артур Лаффер і Р.Мандель. Вони виходять з того, що головною є пропозиція чинників виробництва, а не попит на них. А щоб зацікавити в цьому, слід знижувати податки, надавати всілякі пільги корпораціям. Адже зменшення податків призводить до зростання накопичень, що є джерелом збільшення капіталовкладень, прискорення науково-технічного вдосконалення виробництва. Це, зрештою, забезпечує зростання обсягу виробництва та його ефективності. Отже, стимулювання приватного підприємства збагачує ринок товарів, що неминуче зумовлює зростання і попит на них.

Хоча ця теорія досить істотно відрізняється від монетарної, адже там йдеться про грошове, а не податкове регулювання, проте вони сходяться у пропозиції про скорочення бюджетних асигнувань на соціальні потреби. Це може бути стимулом зростання зайнятості населення. Аналіз співвідношення величини ставок податків і державних доходів дав змогу встановити так званий „ефект Лаффера”. Згідно з ним при підвищенні певного рівня ставок податків знижуються доходи держави. А якщо податки повністю поглинають прибуток підприємства, то це неминуче призводить до скорочення виробництва, а отже, і до зниження податкових надходжень.

Тому правильне регулювання співвідношення величини ставок податків і державних доходів передусім на основі зниження податкових ставок з корпорацій, і більшою мірою, ніж на доходи від праці, забезпечує зростання капіталовкладень, а отже, розширення виробництва.

Сучасні представники школи „економіки пропозиції” виступають за регресивну систему оподаткування, по якій при зростанні доходів ставки оподаткування зменшуються. Вони також виступають за приватизацію державних підприємств, за зменшення бюджетного дефіциту на основі скорочення соціальних програм.

Концепція раціональних очікувань являє собою логічне продовження теорії неокласицизму в сучасних умовах.

Засновниками школи раціональних очікувань у США в 60-70 рр. XX ст. стали американські економісти Джон Мут і Роберт Лукас. Поставивши за мету розроблення власної теорії динамічної рівноваги відповідно до принципів оптимальної поведінки господарських агентів, вони виходили з особливої ролі суб’єктивних очікувань і прогнозів у макроекономічному аналізі. В теорії покладено суб’єктивістський підхід до аналізу економічних явищ, зокрема – теза про „раціональні очікування”.

На початку 60-х рр. Дж. Мут сформулював поняття „раціональні очікування”, що формуються у економічних суб’єктів з огляду на наявну інформацію про сучасний стан економіки і перспективи її розвитку. Одна з центральних ідей школи полягає в можливості індивідів самостійно прогнозувати економічні процеси і приймати оптимальні рішення щодо поточного і перспективного споживання на основі прогнозів майбутнього рівня цін на предмети споживання. При цьому споживачі намагаються максимізувати корисності.

Концепція „раціональних очікувань” передбачає, що механізм ринкової конкуренції приводить у дію усі важелі саморегулювання. Прихильники цієї концепції вважають, що коливання виробництва або зайнятості відбуваються, як правило, на рівні фірми або галузі, тобто на мікрорівні. У межах національної економіки, на макрорівні переважають тенденції до їх вирівнювання. Раціональні очікування сприяють приведенню всіх ринків у стан, що забезпечує рівновагу в економіці, оскільки господарські агенти мають можливість гнучко реагувати на будь-які відхилення економічної кон’юнктури, діяти відповідно до принципів оптимізації, орієнтуючись на реальні економічні показники і результати.

Автори теорії раціональних очікувань не заперечують можливостей циклічних коливань виробництва. Проте вони нехтують дійсною основою граничних коливань. На їх думку циклічні коливання – результат помилок, що їх припускаються економічні суб’єкти протягом короткострокового періоду. Причиною помилок є неякісна, неправдива інформація, що заважає правильно оцінювати кон’юнктуру і розробляти реальні прогнози. Наприклад, виробники можуть прийняти загальне зростання цін за зростання попиту на конкретний товар і збільшити пропозицію товару. Оскільки ця помилка може набути загального характеру, то з часом сукупна пропозиція буде перевищувати сукупний попит. В міру того, як це стає очевидним фактом, виробництво починає скорочуватися.

Одним з факторів, що призводить до неправильної оцінки економічними агентами господарської ситуації, є, на думку неокласиків, прийняття урядом неочікуваних рішень щодо змін обсягів сукупного попиту і пропозиції. Тому уряд повинен відмовитись від кон’юнктурної антициклічної політики, не спроможної забезпечити довгострокову рівновагу в економіці. Ця рівновага може бути досягнута лише в разі прийняття оптимальних рішень господарськими суб’єктами за умови стабільності законів, що регламентують господарське життя.

Прихильники концепції „раціональних очікувань” заперечують державне регулювання економіки, а заходи економічної політики розглядають як основу циклу, головну причину відхилення від природного рівня цін і безробіття. Неефективність кейнсіанської політики (меншою мірою – монетарної), на їх думку, полягає в нестабільності, непередбачуваності факторів, що визначають прийняття рішень економічними агентами. Вони виступають за створення стабільних правил, відповідно до яких могли б ухвалювати рішення уряд і діяти економічні агенти. Це створить основу для забезпечення передбачуваності дій уряду і правильної оцінки інформації як виробниками, так і споживачами у ринковому господарстві.