Мови Індії

Індія є найбільшою в світі країною в культурно-мовному спектрі[9]. Індія є домом для двох великих мовних сімей: індо-арійська (якою говорять близько 74% населення) і дравідійська (якою розмовляють 24%). Інші Мови спілкування в Індії походять з астро-азіатської і тибетської-бірманської мовної сім'ї. Крім двох національних мов, гінді та англійської мови, статус офіційної має ще 21 мова: ассамська, бенгальська, бодо, догрі, гуджараті, каннада, кашмірі, конкані, майтхілі, малаялам, маратхі, маніпурі, непалі, орія, пенджабська, санталі, санскрит, сіндхі, тамільська, телугу і урду

Мова гінді, найбільш вживана[10], є офіційною мовою в Індії[11]. Англійська мова широко використовується в бізнесі і державному управлінні, має статус «офіційної мови»[12], суттєвим також є її використання в освіті, особливо в середовищі вищої освіти. Крім того, у кожному штаті та союзній території використовують свою власну мову, як офіційну, і в Конституції Індії також визнаються, ще 21 мови, якими найчастіше користуються в індійському суспільствій їм надано офіційного статусу. Слід відмітити, що дослідниками мовниками в Індії нараховано безліч діалектів, їх кількість сягає 1652[13].

Релігія

Чотири великі релігії світу (індуїзм, буддизм, джайнізм та сікхізм) походять із Індії. Більше 800 мільйонів індійців (80,5%) є індуістами. Решта населення відноситься до релігійних груп: мусульман (13,4%), християн (2,3%), сикхів (1,9%), буддистів (0,8%), джайністів (0,4%), євреїв, зороастрійців, та послідовників бахаїзму та інші[14].

Секуляризм — розділення церкви від держави, є одним з найбільш фундаментальних принципів індійських штатів і закріплені в Конституції Індії. Послідовники сотень різних віросповідань цілому існують пліч-о-пліч віками, тим не менш, є іноді регіональні, обмежені, сектантські зіткнення. А також були випадки-поодинокі, масштабних релігійних зіткнень між послідовниками значних релігійних течій: мусульман — індуїстів чи індуїстів — сикхів, які доволі значуще відображалися на історії та суспільстві індійському.

Загальнодержавні політичні символи

Державне свято: 26 січня — День Республіки (1950)

Державний прапор Державний прапор Індії (затверджений конституційною асамблеєю 22 липня 1947 р.) — горизонтальний, триколірний: шафрановий зверху, білий посередині і темно-зелений знизу — у рівних пропорціях. Співвідношення ширини і довжини прапора — один до трьох; у центрі білої смуги — колесо «чакра» темно-синього кольору. Його діаметр приблизно відповідає ширині білої смуги і має 24 спиці. Чакра — колесо закону Дхарми (Доброчинності), що символізує поступальний рух країни.

Державний герб Державний герб Індії представляє собою копію Левової капітелі з м. Сарнатха (поблизу м. Варанасі), спорудженої у ІІІ ст. до н.е. імператором Ашокою на місці, де Будда проголосив своє послання про мир і визволення до чотирьох країн світу. Державний герб символізує прихильність сучасної Індії її стародавнім принципам миру і доброї волі. На капітелі — чотири лева, які сидять спиною один до одного. По окружності капітелі розташовані зображення чотирьох звірів-хранителів чотирьох країн світу: лев — на півночі, слон — на сході, кінь — на півдні, бик — на заході. Абака покоїться на розпущеній квітці лотоса, яка символізує джерело життя і творчої наснаги. Під гербом на санскриті написане гасло «Сатьямева Джайяте» («Нехай запанує Істина!»).

Державний гімн Державний гімн Індії — національна пісня «Джанаганамана» («Душа народу»), слова і музику до якої написав Рабіндранат Тагор. Вперше був виконаний 29 грудня 1911 р.

Національна тварина — тигр.

Національний птах — павич.

Національна квітка — лотос.

Національний фрукт — манго.