4.Причини та наслідки розколів в християнстві.

Отже, першим розколом або схизмою був халкедонський розкол у християнстві. Догматична причина полягала в тому, що християни не могли дійти згоди з питання: про дві природи Ісуса Христа людську і божественну, а відповідно як правильно називати матір Ісуса Христа. Представник антіохійської богословської школи Константинопольський патріарх Несторій (427-431 рр.) у своїх проповідях вчив, що Пресвяту Діву Марію треба називати Христородиця. Божество не народилося від неї, а тільки пройшло через неї. Але на Ефеському соборі (431 р.) вчення Несторія було визнане єретичним, без позитивного догматичного визначення, без чіткої вказівки на те, що в ньому єретичного, і це призвело до монофізитського розколу.

У монофізитському русі до релігійних мотивів приєдналися національні. Для єгиптян Халкідонський собор неприйнятним був тому, що він підніс Константинополь над Александрією, а тому від Візантії відпали копти, ефіопці, сирійці різного роду і вірмени, які стали називатись дохалкідонськими церквами. При чому, вірмен до монофізитів було зараховано і відокремлено від церкви цілком випадково: Халкідонський собор проводився в Персії, з якою Вірменія була у стані війни, відповідно вірмени не могли прийти, а всіх, хто не з’явився визнали монофізитами.

„Велика схизма” або Великий церковний розкол.

В кінці ІV ст. Римська імперія розпалася на дві частини: Західну і Східну. На її уламках згодом утворилися дві самостійні західноєвропейські держави. Ці події призвели до того, що християнська церква на заході і сході починає розвиватися кожна своїм шляхом. Формування причин схизми, як зазначають дослідники, почалося ще в античний період і спричинене було відмінними історичними умовами, в яких знаходились ці дві держави.

Безпосередня причина розколу полягала в тому, що Папа Римський і Константинопольський Патріарх не могли дійти згоди хто з них є головою Вселенської Церкви. Ці намагання суперечили тому розумінню церковного устрою, яке склалося перше, і історичні умови сприяли встановленню так званого папізму, тобто зосередження і світської, і духовної влади в руках пап, і цезаро-папізму, тобто розподіл влади між імператором і патріархом та синодом, який скликався для вирішення важливих питань.

Окрім цього між західною та східною церквами виникли суперечки богословського характеру. Східна церква дотримувалась Нікейсько-Константинопольського Символу віри, а в західній церкві був зроблений додаток про те, що святий дух походить не від одного Бога-Отця, але і від Сина (філіокве). Крім того, східна церква засуджувала спосіб прийняття причастя, принцип безшлюбності священиків, який існував у західній церкві, а також багато іншого.

Останнє зіткнення Візантії з Римом сталося в середині ХІ ст. і означало повний розрив між Римською та Константинопольською церквами. Константинопольський архієпископ Михаїл Керуларій надзвичайно енергійно прагнув підкорити собі Олександрію, Антіохію та Єрусалим, і одночасно домагався зрівняння в канонічних правах з Римським папою. Для вирішення суперечки був влаштований колоквіум між кардиналом Гумбертом (представником папи) і богословом студійського монастиря, тому що сам патріарх був слабеньким теологом. В результаті диспуту монах визнав свою поразку, але Керулларій не припинив домагань. Через порушення ним канонів під час скликаного з цього приводу собору, які мали на меті принизити представників папи римського, вони поклали на вівтар Софіївського собору буллу екскомунікації та анафеми щодо патріарха і його прихильників. В свою чергу Керулларій 20 липня 1054 року зачитав текст анафеми Римській церкві. І не зважаючи на заклики і римського папи, і імператора Священної Римської імперії до єднання, патріарх оформив остаточний розрив.

Отже на сьогодні ми маємо східну християнську церкву, яка отримала назву „православної”, що повинно підкреслювати правильність її принципів, і і західну християнську церкву, яка називається католицькою, що означає вселенська. Багато членів обох церков Велику схизму вважають історичним непорозумінням, що спричиненні людською гріховністю, покладаючи вину за нього на обидві церкви, і прагнуть до об’єднання. А це в свою чергу є неможливим через ту саму гріховність, що і призвела до розколу.