- •Інтродукція (вступ)
- •Глава 1
- •§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)
- •§ 2. Соціально-економічна структура Риму (внутрішня історія)
- •§ 3. Римська культура (цивілізація)
- •§ 4. Традиція римського права
- •§ 5. Періодизація
- •Глава 2 п ідвалини (підґрунтя) римського права
- •§ 1. Попередні зауваження
- •§ 2. Римська моральність. Релігія
- •§ 3. Юридичні підвалини римського права
- •§ 4. Філософська думка
- •§ 5. Філософсько-правові погляди Ціцерона
- •§ 6. Римська юриспруденція (правова думка)
- •Глава 1 римське право як правова система
- •§ 1. Поняття правової системи і системи права
- •§ 2. Поняття римського права
- •§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації
- •§ 4. Поділ римського права
- •Глава 2 ф орми права
- •§ 1. Загальний огляд тенденції
- •§ 2. Звичаї
- •§ 3. Закони
- •3. Імператорські конституції.
- •§ 4. Едикти магістратів
- •§ 5. Консультації правознавців
- •§ 1. Загальні зауваження.
- •§ 2. Становище особи
- •§ 3. Речі (об'єкти римського права)
- •§ 4. Захист прав. Судочинство
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття рецепції римського права
- •§ 2. Форми рецепції римського права
- •§ 3. Види і типи рецепції римського права
- •Глава 2
- •§ 1. Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії
- •§ 2. Систематизація Юстиніана
- •§ 3. Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»
- •Глава з
- •§ 1. Континентальний та англосаксонський типи рецепції
- •§ 2. Проторецепція
- •§ 3. Глосатори
- •§ 4. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
- •Глава 4 рецепція римського права в україні
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
- •Глава 1 г ромадяни риму
- •§ 1. Поняття римського громадянства
- •§ 2. Набуття римського громадянства
- •§ 3. Втрата римського громадянства та його обмеження
- •Глава 2 інші суб'єкти публічного права
- •§ 1. Юридичні особи публічного права
- •§ 2. Державець як виразник публічного інтересу в Римі
- •Глава 1
- •§ 1. Трансформації системи органів врядування у Стародавньому Римі
- •§ 2. Засади врядування у римській державі
- •Глава 2 елементи публічного правопорядку
- •§ 1. Грошова система і державна скарбниця
- •§ 2. Публічно-правові засоби поповнення державної скарбниці в ранньому Римі
- •§ 3. Становлення податкової системи (класичної доби)
- •Глава з
- •§ 1. Організація римського війська
- •§ 2. Статус воїнів
- •§ 3. Публічно-правові засоби забезпечення боєздатності армії
- •Глава 1
- •П ублічний порядок та врядування
- •У республіканському римі.
- •Історична довідка
- •§ 1. Народні збори
- •§ 2. Сенат
- •§ 3. Магістратура
- •Глава 2
- •§ 1. Принципат
- •Глава з
- •§ 1. Формування поняття публічного делікту (злочину)
- •§ 2. Засади карної відповідальності
- •§ 3. Класифікація злочинів
- •§ 4. Засади визначення міри покарання
- •§ 5. Види покарань
- •Глава 4 к арна юстиція
- •§ 1. Види карного процесу
- •§ 2. Судочинство у карних справах
- •Частина III
- •Особи (суб'єкти приватного права)
- •Глава 1
- •§ 1. Цивільна правоздатність та її обсяг
- •§ 2. Опіка і піклування
- •§ 3. Диференціація фізичних осіб як суб'єктів цивільного права
- •§ 4. Приватні корпорації
- •§ 5. Представництво
- •Глава 2
- •§ 1. Динаміка регулювання сімейних відносин
- •§ 2. Сім'я. Спорідненість
- •§ 3. Шлюб та його види
- •§ 4. Правові відносини подружжя
- •§ 5. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада
- •§ 1. Позовний захист: поняття і види позову
- •§ 2. Судове рішення
- •§ 3. Позовна давність
- •§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту
- •Розділ II речеве право
- •Глава 1 p ossessio (володіння)
- •§ 1. Поняття і види possessio
- •§2. Виникнення і припинення посідання
- •§ 3. Захист посідання
- •Глава 2 право власності
- •§ 1. Формування поняття про право власності у Стародавньому Римі
- •§ 2. Поняття і зміст права власності
- •§ 3. Спільна власність
- •§ 4. Набуття і втрата права приватної власності
- •§ 5. Захист права власності
- •Глава з п рава на чужі речі
- •§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •§ 2. Сервітути: поняття і види
- •§ 3. Емфітевзис і суперфіцій
- •§ 4. Право застави (заставне право)
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 4. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •§ 6. Забезпечення зобов'язань
- •§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання
- •Глава 2 договори. Загальні положення
- •§ 1. Поняття і види договорів
- •§ 2. Умови дійсності договорів
- •§ 3. Зміст договору
- •§ 4. Укладення договору
- •§ 1. Вербальні контракти
- •§ 2. Літеральні, або ж лібральні (письмові) контракти
- •§ 3. Реальні контракти
- •§ 4. Консенсуальні контракти
- •§ 5. Інномінальні (безіменні) контракти
- •§ 6. Пакти та їх види
- •Глава 4
- •§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
- •§ 2. Деліктні зобов'язання
- •§ 3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)
- •Розділ IV спадкове право
- •Глава 1 загальні положення
- •§ 1. Основні поняття спадкового права
- •§ 2. Основні етапи розвитку
- •Глава 2 в иди спадкування
- •§ 1. Спадкування за заповітом
- •§ 2. Спадкування за законом
- •Глава з
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Сингулярне наступництво
- •Словник
- •Персонали
- •Бібліографія
- •Хронологічна порівняльна таблиця розвитку стародавнього риму та римського права
- •Гай. Інституції (вибрані фрагменти) книга і. Про особи
- •Про поділ права
- •Книга и. Про речі
- •Про заповіти вояків
- •Про закон Фальцидія
- •Книга IV. Про позови
- •Частина і. Загальні положення
Глава 2 елементи публічного правопорядку
§ 1. Грошова система і державна скарбниця
Коли йдеться про фінансове право, то при цьому говорять про джерела надходження доходів у державну скарбницю, а також статті витрат. Через те, що обидва поняття мають на увазі грошовий обіг, почнемо з характеристики грошової системи.
Важко сказати, коли саме з'явилася карбована монета в Римі Для її появи мав скластися належний рівень торгівлі та лихварства. Монета спочатку була мідною, а пізніше — срібною і золотою. До того, як в обігу з'явилися перші мідні монети, жителі Римської держави користувалися злитками не-опрацьованої міді (aes rude). Мідні аси стали карбувати в другій половині IV століття до н. є., а срібні монети — дгша-
194
ріг і сестерції — з 268 р. до н. є. Динарій дорівнював десятьом бронзовим асам. Сестерцій складав одну чверть динарія.
Римський динарій став найпопулярнішою монетою всієї західної Римської імперії. Золота монета увійшла в регулярний обіг лише при Цезарі. Спочатку монополія на карбування монети належала столичному монетному двору. Наприкінці принципату при імператорі Авреліані діяльність монетного двору в Римі скоротилася, тоді як діяльність провінціальних монетних дворів розширилася. У період імперії час від часу гостро відчувалася нестача монети, що перебувала в обігу. Причина була в тім, що імпорт у Рим та Італію переважав над експортом. Італійська торгівля давала пасивний баланс і через це дорогоцінні метали «перетікали» у східні провінції, а звідти — за межі імперії. Багато імператорів з метою поповнення скарбниці, а іноді й особистого збагачення зменшували кількість срібла у монетах, що спричиняло зростання спекуляції, підвищення цін на продукти і загальний розлад торгового обігу. Прикладом «псування» грошей була видача зі скарбниці монети за її повною номінальною вартістю, однак приймання назад у скарбницю за її дійсною вартістю, щодо ціни золота. Знецінення монети було однією з причин переходу від грошових розрахунків до плати натурою. Падіння грошей у ціні та подорожчання життя були показниками прогресуючого погіршення економічного становища в Римі Прагнучи оздоровити грошове господарство, імператор Діок-летіан провів фінансову реформу. Він випустив золоту, срібну і бронзову монети. Золота монета (aureus) важила (офіційно) 1/60 римського фунта (5,45 грама). Однак реформа не вдалася. Повноцінна монета, тобто в першу чергу золота, зникала з обігу, перетворювалася у злитки, що приховувалися як скарб. Ціни на товари підвищувалися. Причини полягали в неадекватному співвідношенні реальної і номінальної вартості монети (металу). Отже, грошова реформа, що мала підняти курс грошей і внести стабільність у монетну систему, не виправдала сподівань, що на неї покладались, потягла за собою натуралізацію державного господарства.
У 301 р. Діоклетіан видав едикт про ціни на товари, в якому встановлювалися максимальні ціни на різні товари, предмети споживання. Ціни було встановлено для всієї імперії, без урахування регіональних умов. Передбачалася також регламентація оплати праці осіб різних занять і професій, у тому числі поденникам, адвокатам і архітекторам (останні дві
195
категорії одержували гонорар — honorarium). В едикті встановлювалася смертна кара за його порушення. Було сказано: «І нехай ніхто не вважає цю постанову жорстокою, тому що легко надається можливість уникнути покарання її дотриманням». Однак едикт, очевидно, не мав особливих практичних наслідків і незабаром після видання його положень уже не додержувалися.
Важливе місце у фінансовій системі відводилося державній скарбниці. Спочатку вона була у віданні рекса. За доби республіки для управління скарбницею запроваджуються посади помічників консулів (квесторів), яким консули повинні були передавати частину своїх повноважень. Але без дозволу сенату тепер ні квесторам, ні консулу, ні диктатору не дозволяється торкатися скарбниці Отже, сенат прибрав до рук управління фінансами, і його право дозволяти видачу із скарбниці коштів можна порівняти за наслідками з правом затвердження податків у конституційних монархіях.
На початку принципату існували дві скарбниці. При Окта-віані Августі паралельно зі старою республіканською скарбницею — aerarium чи aerarium populi romana — починає функціонувати нова скарбниця, імператорська — fiscus чи fiscus caesaris. Слово fiscus спочатку означало кошик, у якому під час походу перевозили гроші в обозі війська. Пізніше поняттям фіску почали також охоплюватися поняття «нерухомість» і «податки». Фіском керував сам принцепс. Доходи цієї скарбниці складалися головним чином з податків, що надходили з імператорських провінцій. У aerarium, яким розпоряджався сенат, надходили прибутки із сенатських провінцій. Обидві скарбниці карбували монету. Однак aerarium випускав лише мідну монету, фіск — золоту і срібну. Стан імператорської скарбниці був набагато кращим, ніж скарбниці сенатської. Час від часу Август поповнював своїми внесками сенатську скарбницю, внаслідок чого aerarium потрапляв у все більшу залежність від імператора.
Для контролю за фінансами у провінціях Октавіан Август почав призначати прокураторів. ЦІ фінансові чиновники часом і самі наживали великі багатства. При Клавдії контролювали імператорські фінанси і майно два палацевих відділи спеціального «департаменту». Один відав фінансами — а га-tionibus, а другий нерухомістю — a patrimonio. Перший спостерігав за рухом усіх коштів імператора, що перебували в столиці. Власне, це була функція канцелярського обліку, бух-
196
галтерії і контролю. Цей департамент завідував обліком хліба, що надходив з Африки для потреб столиці, та асигнуванням сум, наприклад, на cura annonae (піклування про постачання Риму продовольством, передусім хлібом) і cura eqva-rum (піклування про водопроводи) та інше, а також на будівлю храмів і палаців, на карбування монети, на жалування імператорським чиновникам. Загалом можна вважати цей департамент свого роду «міністерством імператорських фінансів». При Клавдії фінансова компетенція імператорських прокураторів розширюється. Спеціальним сенатським рішенням їм надано право чинити суд у справах фіску, що можна було назвати фінансовою юрисдикцією. З часом сенатський aerarium перетворився у просте відділення імператорського фіску. При імператорі Септимі Севері сенатська скарбниця стає всього лише римською міською касою, тоді як fiscus перетворюється на загальнодержавну скарбницю.
Однак незалежно від видозмін скарбниці держава постійно відчувала дефіцит коштів. На що ж витрачалися кошти?
У добу республіки доходи визначалися витратами (хоч існує й інший принцип: витрати залежать від доходів). Держава витрачала гроші на утримання війська, будівлю кораблів, зведення громадських будинків, на релігійні витрати, облаштування доріг. За часів імперії великі суми грошей витрачалися на утримання чиновництва. Треба було утримувати також Імператорський двір з його численною челяддю. В цей період левова частка коштів йшла на утримання війська. Майже кожен імператор намагався задобрювати солдат подарунками.
Значними витратами для скарбниці були безкоштовні роздачі хліба, а часом і грошей плебейським низам міста Риму. Система роздач римським громадянам йде від Гая Гракха. При Цезарі число користувачів роздачами було зменшено з 320 до 150 тисяч чоловік. При Августі щомісяця понад 200 тисяч громадян одержували безкоштовне зерно. Незаможним римлянам роздавали і гроші Однак, коли юрба зажадала вина, то Август відповів: «Агрипа провів гарний водопровід, у Римі не бракує води». Втім, за імператора Авреліана столичному населенню перепадав не тільки хліб, а й свинина.
Державні роздачі й годівлі доповнювалися приватними роздачами. Витрати римських магістратів чи тих, хто домагався магістратури, на влаштування ігор, іменувалися законними витратами (liberalitas).
197
Величезних коштів потребували розваги столичних низів, гаслом яких у пізню республіку було «хліба і видовищ» (panem et circenses). Август улаштовував пишні й дорогі гладіаторські ігри. Дорого коштував ремонт старих терм і будівля нових, проведення доріг та їх ремонт, будівля і ремонт мостів, прориття каналів, прокладення водогонів. Витрачалися гроші на спорудження й утримання громадських будинків, наприклад, храмів. Наприклад, Веспасіан побудував Капіто-лійський храм (Храм світу), а також звів амфітеатр, названий пізніше Колізеєм. За державний рахунок ще з часів республіки утримувалася пошта (publicus cursus). Однією з причин майже постійного фінансового дефіциту доби імперії було марнотратство низки імператорів. Особливо грішили цим Нерон, що витрачав купу грошей на роздачі та видовища, та Коммод.
Несприятливі обставини змушували більш розважливих імператорів заощаджувати кошти. Наприклад, Тиберій зберіг звичайні роздачі, але, ставши принцепсом, влаштовував скромніші театральні видовища, чим викликав невдоволення римської юрби. Однак, коли йому порадили підвищити податки, він відповів: «Гарний пастух стриже своїх овець, а не здирає з них шкіру!» Під час правління Марка Аврелія з метою поповнення скарбниці довелося продавати з торгів дорогоцінні камені, багато прикрашені імператорські шати.
Втім, спроби заощаджувати гроші зазвичай не мали успіху, а іноді навіть були небезпечними для самого імператора. Приміром, імператор Пертинакс у 193 р. припинив видачу грошових подарунків варварам. Цей та інші подібні заходи викликали незадоволення придворної челяді та преторіанців і вони убили Пертинакса. При Олександрі Севері скорочення витрат на армію викликало серйозні заворушення у військах.
Тому багато імператорів шукали нові джерела надходжень до скарбниці За свідченням Свєтонія, імператор Веспасіан установив податок на громадські туалети. Коли його син зневажливо заговорив про це, батько підніс до його носа жменю грошей і запитав, чи пахнуть вони? Син відповів негативно. «Але ж це гроші з убиральні!» — сказав імператор. Навіть едикт Каракали про надання громадянства усім жителям імперії мав певну фіскальну мету, оскільки відтепер нові римські громадяни мусили платити ті самі податки, що й корінні жителі Риму.
Отже, однією з головних функцій публічно-правових інституцій були і залишалися організація і забезпечення над-
198
ходжень до державної скарбниці. Цьому слугувала система оподаткування, яка постійно видозмінювалася і вдосконалювалася.