P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Таблиця 4. 2. Використання засобів лікувальної фізичної культури при опіковій хворобі (за Г. В. Полесею, 1978, перероблено)

Період опікової хвороби	Засоби лікувальної фізичної культури
	Дихальні вправи		Загальнорозвиваючі вправи для неушкоджених м'язових груп			Спеціальні вправи		ВС	з і"	2 X в	0 u Z u 5
			^ 0 cq	^ 0
	'S 7	"S ЗҐ 'S cü S	'я ї 2 х 's g. ü CQ	CQ •а '2 х s эе	се ю >\ ^ і	'S со І св	'S еа 1	t се g	§ '2 'С	W S І OQ	.| *ео s S:
І. Опіковий шок	Лікувальна фізична культура протипоказана. Як виключення в кінці
	періоду допустиме обмежене застосування дихальних вправ
ІІ-ІІІ. Гостра	+	+	3 обмеженою			+	+	-	4-	-	-
опікова токсемія			амплітудою, в
й септико-			повільному темпі,
токсемія			без напруження,
			з урахуванням
			локалізації опіку
передопера­	+	+	+	+	-+- +	+	+	-	-	-	—
ційний період післяопера­ційний період	+	+	3 а\	обме ЛПЛІТ}	женою удою, у	На7-10-ту добу після
			повільному темпі,			операції
			без напруження
IV. Видужання	Застосовують усі засоби лікувальної фізичної культури

що втягнуті у контрактуру. Одночасно з масажем виконують активні і пасивні рухи. З утворенням рубця починають обережно масажувати поверхню опіку.

Фізіотерапію призначають після виведення хворого з шокового стану і хірургічної обробки опікової поверхні з метою зменшити біль, проти­запальної, антитоксичної дії; прискорити відділення відмерлих тканин, стиму­лювати епітелізацію; попередити утворення келоїдних рубців, контрактур, під­готувати до пересадки шкіри; відновити нервово-психічний стан. Застосову­ють: УФО опікової поверхні, сегментарних ділянок (поперекової — при опіку нижніх кінцівок, міжлопаткової— при опіку верхніх кінцівок), повітря палат і перев'язочної; мікрохвильову або УВЧ-терапію, діадинамотерапію, солюкс, електрофорез з новокаїном, індуктотермію, електросон.

У післялікарняний період реабілітації застосовують усі засоби фізичної реабілітації.

Лікувальна фізична культура. Мета — повне відновлення рухливості у суглобах, сили і тонусу м'язів, фізичної працездатності, функціо­нального стану серцево-судинної і дихальної систем, підготовка до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру, а у випадках інвалідності — зменшення її проявів, тренування збережених рухів, удосконалення постійних компенсацій, зведення до мінімуму сторонньої допомоги у побуті і самообслу­говуванні.

Поступово застосовують усі форми ЛФК. Однак фізичні вправи, переваж­но, мають бути помірної інтенсивності, тільки в кінці періоду — великої, ос­кільки після опікової хвороби ще довгий час зберігаються її залишкові явища в діяльності внутрішніх органів, імунному статусі організму, захисно-присто-совувальних реакціях. Використовуються гімнастика та ігри у воді, купання, плавання і, за показаннями, корекція положенням у воді. Рекомендується ходь­ба, прогулянки, екскурсії, близький туризм.

Лікувальний масаж спрямований на підвищення еластичних та пружних властивостей обпечених і навколишніх тканин, покращання скорочу­вальної здатності і тонусу м'язів, розтягнення, розм'якшення і збільшення рух­ливості шкіри і спаяних з нею тканин при рубцевих стяжіннях і дерматогенних контрактурах, зменшення тугорухливості у суглобах.

Застосовують ручний масаж, підводний душ-масаж, вібраційний масаж. При дерматогенних контрактурах для збільшення рухливості шкіри і підшкір­ної основи використовють інтенсивні способи: розтирання — штрихування, перетинання кінцями пальців; зсування і прийоми стимуляції у вигляді швид­ких розтирань і збирань у складку шкіри і підшкірної основи у різних напря­мках. Масаж супроводжується пасивними і активними рухами, редресуючими рухами в ушкодженому суглобі. Його рекомендують проводити після теплових процедур, перед лікувальною гімнастикою, механотерапією і при показаннях — після неї.

Фізіотерапія. Її метою є утворення активної гіперемії на поверхні і в глибині тканин, активізація трофічних і обмінних процесів, розм'якшення і розсмоктування рубцевих змін та контрактур, нормалізація скорочувальної здатності і сили м'язів та функції суглобів, стимуляція діяльності серцево-су­динної та інших систем організму, процесів терморегуляції; покращання за­гального стану і загартовування пацієнта. Застосовують: парафінові та озоке­ритні аплікації, грязелікування, індуктотермію, діадинамотерапію, мікро­хвильову та ультразвукову терапію, електростимуляцію, електро- і фонофорез з розсмоктуючими речовинами, теплі прісні, скипидарні, йодобромні, з шавлії ванни, обливання, душ, геліотерапію тощо.

Механотерапія спрямована на ліквідацію контрактур, повне від­новлювання функції суглобів і збільшення сили м'язів. Використовують апа­рати блокового типу і такі, що діють за принципом важеля. Механотерапію можна проводити у воді, використовуючи портативні апарати у вигляді ножних і ручних качалок, котушок та вмонтованих у борт басейну чи ванни блокових пристроїв. Заняття на апаратах проводяться самостійно, під час лікувальної гімнастики, після неї, теплових процедур, масажу.

Працетерапія після опікової хвороби спрямована на збільшення рухливості у суглобах і сили м'язів; збереження існуючих і відновлення тим­часово знижених трудових навичок і побутових дій; адаптацію до навантажень професійного характеру. Використовують плетіння, в'язання, ліплення з плас­тиліну і глини, пиляння і стругання дерева; роботи на друкарській і швейній ручній та ножній машинках; ткацькому верстаті; в садку; роботи на горизон­тальному і вертикальному побутовому стенді та ін. У випадках інвалідизації хворого навчають прийомам самообслуговування, побутових дій, нових трудо­вих процесів.