Не пошкодь!

Слід міцно намотати вату на робочий кінець зонда, щоб вона не зісковзнула під час маніпуляції і не потрапила у дихальні шляхи хворого.

ПРИГОТУВАННЯ РОЗЧИНІВ ДЛЯ ПОЛОСКАННЯ ГЛОТКИ ТА ІНГАЛЯЦІЙ

Полоскання глотки застосовуються з метою очищення слизової оболонки рота, зіва і ротоглотки від секрету і одночасно для лікування її. У зв'язку з можливістю заковтування ліків розчини які використовують для полоскання, мають бути такої концентрації, щоб навіть у великих дозах вони не могли викликати отруєння чи опіку.

При атрофічних і катаральних фарингітах з метою зменшення сухості й відчуття напруження в горлі застосовують неміцні лужні полоскання: 1-2 таблетки бікармінту. При ангінах використовують третину або половину чайної ложки питної соди та/або чайну ложку кухонної солі, та/або три краплі настойки йоду на склянку теплої кип'яченої води. При гострих запаленнях і виразкових процесах призначають неміцні дезінфікуючі малотоксичні засоби: розчини перекису водню (чайна ложка на склянку води), борної кислоти (половина чайної ложки на склянку води); граміцидину (2мл на склянку води); рожеві розчини марганцевокислого калію (1:1000). Останній готують так: спочатку розчиняють 10-15 кристалів цієї речовини у 10-30мл теплої кип'яченої води так, щоб отримати темно-червоний розчин, і лише після цього 2-5 крапель такого розчину додають до склянки теплої кип'яченої води, отримуючи слабо-рожевий розчин для полоскання. Такі дії дають змогу уникнути опіку слизової оболонки нерозчиненими у воді кристалами марганцевокислого калію.

Як в'яжучий засіб, для впливу на слизову оболонку призначають полоскання теплими відварами шавлію, рум'янку або розчином буровської рідини (чайна ложка на склянку води).

Інгаляції й аерозолі застосовують переважно при ураженнях глотки, що поєднуються із запаленням більш глибоких відділів дихальних шляхів: гортані, трахеї і бронхів (див. "Загальні методи лікування при захворюванні гортані").

НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЛЬНОГО КОМПРЕСА НА ПІДЩЕЛЕПНУ ДІЛЯНКУ ЧИ ШИЮ

Необхідні засоби:

1. Напівспиртовий розчин (спирт:вода = 1:1, горілка), розчин оцту (одна чайна ложка на 0,5 л води) або кип'ячена вода.

2. Н епромокальний матеріал (компресний, вощаний папір чи целофанова плівка).

3. Вата, шерсть або фланель.

4. Бинт для фіксації компреса.

Складають широкий бинт чи марлю у 4-8 шарів так, щоб утворилась серветка розміром приблизно 10*12 см. Занурюють цю серветку в теплий напівспиртовий розчин (воду або розчин оцту) та накладають на шкіру підщелепної ділянки чи шиї. Зверху серветку накривають компресним папером або целофаном, розміри якого повинні на 1-2 см перевищувати розміри марлевої серветки, щоб він повністю перекривав вологу серветку, перешкоджаючи випаровуванню рідини. Папір прикривають шаром вати товщиною 2-3 см та фіксують навколо шиї (рис. 2.10) або голови (див. "Накладання великої пов'язки на вухо").

Правильно накладений компрес зменшує тепловіддачу зі шкіри підщелепної ділянки, оскільки між шкірою і першим шаром утворюється водяна пара, яка підтримує температуру тіла судки шкіри та тканин, що лежать глибше. Цим зумовлюється посилення обміну в ділянці шиї, створення знеболювального ефекту, розсмоктування запального інфільтрату або обмеження гнійного вогнища. Компрес можна ставити протягом дня кілька разів, на

2-3 год з перервами в 23 год.

Помилки:

1. Якщо після накладання компреса хворий відчуває біль чи паління, можливе недостатнє розведення спирту: слід зняти компрес, оглянути шкіру шиї та прилеглих ділянок. Повторне накладання компреса можливе лише при відсутності явищ значного подразнення шкіри (почервоніння, набряк, поява пухирів) та правильному розведенні спирту.

2. Компрес треба замінити, якщо після його накладання хворий відчуває не тепло, а холод. Коли компресний папір або вата не повністю перекривають шар, зволожений рідиною, або компрес не досить щільно прилягає до шкіри, і повітря вільно проникає між шкірою і компресом, виникає посилене випаровування рідини, що викликає не зігрівання, а охолодження цієї ділянки.

На початкових стадіях запальних процесів застосовують холодні компреси, які часто змінюють, або краще міхур з льодом, який накладають через рушник. Вони діють як протизапальний і болезаспокійливий засіб.

ПРОМИВАННЯ ЛАКУН ПІДНЕБІННИХ МИГДАЛИКІВ

Необхідні засоби:

1. Шприц об'ємом 5-10 мл.

2. Довга канюля (голка) із зігнутим на 90° тупим кінцем.

1. Дезінфікуючий розчин (розчин антибіотика, фурациліну - 1:5000, інтерферону тощо).

3. Шпатель.

4. Ниркоподібний лоток.

П ромивання лакун мигдаликів проводять при хронічному тонзиліті. Набирають у шприц призначений лікарем дезінфікуючий розчин, приєднують до нього довгу канюлю із зігнутим тупим кінцем. Просять хворого відкрити рот та притискають шпателем, який тримають у лівій руці, передні дві третини язика. Після цього правою рукою вводять тупий кінець канюлі в одну з лакун (рис. 2.11) та натискають на поршень шприца, чим спричиняють виділення дезінфікуючої рідини всередині лакуни. Вміст лакуни (казеозні пробки чи густий гній) струменем рідини вимивається з її глибини в порожнину рота. Після цього пацієнт спльовує надлишок рідини в роті у підставлений під підборіддя лоток. Потім водять зігнутий кінець канюлі у сусідню лакуну та натискають на поршень шприца, чим видаляють її вміст. Аналогічно послідовно промивають інші лакуни одного (правого) та іншого (лівого) мигдалика.

Не пошкодь!

Не слід глибоко вводити кінчик канюлі у лакуну — це може викликати кровотечу.

ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА

ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ І БРОНХІВ

При дослідженні гортані, насамперед, проводять її зовнішній огляд і пальпацію. Зовнішній огляд дозволяє визначити симетричність гортані, її набряк, положення та стан відносно до суміжних ділянок шиї.

ПАЛЬПАЦІЯ ГОРТАНІ

Виконують великим та чотирма пальцями однієї руки (рис. 3.3) або пальцями обох рук. При цьому визначають рухомість гортані, стан її хрящів, наявність набряку тканин, болючості та крепітації. Зміщуючи гортань в боки, визначають симптом "хрусту": хрускотіння гортані є нормальним, відсутність цього симптому вказує на можливе захворювання гортані.

НЕПРЯМА ЛАРИНГОСКОПІЯ

Необхідні засоби:

1. Гортанне дзеркало, діаметром 2-3 см, закріплене на держальці.

2. Марлева серветка.

3. Спиртівка, заповнена спиртом.

Н епряма ларингоскопія є одним з основних інструментальних методів дослідження гортані. її виконують таким чином. Хворий сидить навпроти лікаря, широко відкриває рот та висовує язик. Дослідник великим і середнім пальцями лівої руки через марлеву серветку утримує за кінчик витягнутий язик, вказівним пальцем підтримує верхню губу. Правою рукою вводить дзеркало в глотку, і (бережно відтискаючи м'яке піднебіння та язичок назад і вгору до задньої стінки глотки. Язик може утримувати правою рукою і сам обстежуваний. Дзеркало, щоб воно не запотіло, перед введенням злегка нагрівають на спиртівці з боку його дзеркальної поверхні або опускають на декілька секунд у гарячу воду. Після нагрівання дзеркала обов'язково перевіряють його температуру, доторкнувшись до тильної поверхні своєї кисті. Гортанні дзеркала, позначені літерою "К" на зворотньому боці, можна кип'ятити. Інші дзеркала кип'ятіння не витримують, і для стерилізації їх опускають на 10-15 хв у антисептичні розчини, після чого споліскують перевареною водою і витирають марлевою серветкою.

Гортанне дзеркало вводять у глотку дзеркальною поверхнею вниз під кутом 45° до горизонталі. При цьому намагаються не торкатись кореня язика та задньої стінки глотки, щоб уникнути блювотного рефлексу (рис. 3.4). В цей час хворому пропонують по черзі дихати та протяжно вимовляти звук "Е" або "І". При вимовлянні цих звуків надгортанник піднімається та зміщується вперед, що дає змогу о глянути просвіт і внутрішню частину гортані. Ті частини гортані, що містяться спереду (надгортанник), у дзеркалі відбиваються вгорі, а задня стінка гортані (черпакуваті хрящі) - внизу (рис.3.5). Трохи змінюючи положення дзеркала, частинами оглядають всі відділи гортані, оскільки зображення всього органа одночасно не вміщається у невеликому дзеркалі. При фонації (вимовлянні звуків "Е", "І") голосові складки змикаються, а під час дихання - розходяться, дозволяючи оглянути підголосовий простір та верхні відділи трахеї.

При непрямій ларингоскопії в дзеркалі видно такі відділи гортані: надгортанник, черпакуватонадгортанні складки, обриси черпакуватих хрящів і міжчерпакуватий простір, голосові та вестибулярні (шлуночкові) складки, гортанні шлуночки, підскладковий простір та верхню частину трахеї (рис. 3.5).

ПРЯМА ЛАРИНГОСКОПІЯ

Необхідні засоби:

1. Ларингоскоп або зігнутий під кутом шпатель.

2. Анестетик (10% аерозоль лідокаїну, 2% розчин дикаїну тощо).

3. М арлева серветка.

Гортань можна оглядати також за допомогою прямої ларингоскопії, переважно у положенні хворого на спині з підкладеним під плечі валиком. При цьому огляд гортані проводиться безпосередньо оком лікаря без дзеркальних пристосувань - у прямому зображенні. Перед маніпуляцією слід добре знеболити слизову оболонку рота, глотки та гортані аерозолем чи змащуванням розчином анестетика, на зуби хворого накладають марлеву серветку, щоб не травмувати їх. Якщо джерело світла знаходиться на кінці клинка ларингоскопа, можна не застосовувати лобний рефлектор. Відхиляють голову хворого назад, а корінь язика сильно відтискають клинком ларингоскопа вниз та вперед. Потім заводять ларингоскоп в нижні відділи глотки, відхиляючи надгортанник вперед (рис. 3.6). Досягають такого положення, коли порожнина рота, глотка і гортань будуть на одній прямій лінії, що дозволить послідовно оглянути надгортанник, черпакуваті хрящі й голосові складки.

ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАХЕЇ ТА БРОНХІВ

До основних методів дослідження належать непряма трахеоскопія та фібротрахеобронхоскопия.

Н епряму трахеоскопію можна проводити, використовуючи звичайне гортанне дзеркало. При звичайній непрямій ларингоскопії практично завжди можна побачити лише верхню частину трахеї. У деяких обстежуваних під час глибокого вдиху трахею видно майже по всій її довжині.

Для більш детального дослідження трахеї виконують пряму трахеобронхоскопію. Положення хворого при проведенні цього дослідження може бути різним: сидячим, лежачим на боці, на спині або на животі. Пряма трахеоскопія буває верхньою і нижньою. При верхній трахеоскопії трубку вводять у трахею через рот, а при нижній - через уже наявний трахеостомічний отвір.

Найбільш інформативним та щадним методом дослідження гортані, трахеї та бронхів є фіброларинготрахеобронхоскопія, яку виконують за допомогою волоконного бронхоскопа (рис. 3.7).

Хворий лежить на спині. Знеболюють слизову оболонку носа, глотки та гортані змащуванням та заливанням у їх просвіт розчину анестетика. Бронхоскоп вводять через одну половину носа та глотку в гортань, а при необхідності - у трахею та бронхи. Перевагою цього методу є можливість оглянути шлуночки гортані (які звичайними засобами дослідити не можливо), головні та часткові бронхи, а також взяти шматочок тканин для дослідження (біопсія).

ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ДО ГОРТАНІ

До основних маніпуляцій при лікуванні захворювань гортані й трахеї належать: змащування слизової оболонки гортані лікарськими засобами, вливання в гортань медикаментозних середників, вдування в гортань порошкоподібних речовин та інгаляції - вдихання розпилених лікарських засобів.

Не пошкодь!

Особливі вимоги слід ставити до всіх інструментів, які вводять в гортань і трахею. їх треба ретельно перевірити, щоб уникнути попадання частин інструментів у гортань, трахею чи бронхи.

ЗМАЩУВАННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ГОРТАНІ

Необхідні засоби:

1. Гортанний зонд з нарізкою.

2. Вата.

3. Лікарська речовина.

4. Гортанне дзеркало.

5. Марлева серветка.

6. Спиртівка.

Змащування гортані виконують таким чином. Намотують вату на зонд з нарізкою та зволожують його лікувальним розчином. Зонду надають зігнутої форми відповідно до кривизни верхніх дихальних шляхів. Просять хворого відкрити рот та вводять зонд лікувальним розчином у гортаноглотку та вхід у гортань.

Не пошкодь!

Вату на зонд слід намотувати надійно, щоб вона не зіскочила і не залишилась в гортані або не потрапила в трахею чи бронхи, бо це може призвести до трагічних наслідків.

Для знеболювання гортані змащування проводять в декілька етапів. Спочатку змащують корінь язика та суміжні ділянки гортаноглотки (див. "Змащування слизової оболонки глотки"). Після цього хворому пропонують тримати язик правою рукою через серветку. Лікуючий під контролем гортанного дзеркала (у лівій руці) послідовно змащує зондом (у правій руці) гортанну поверхню надгортанника, черпакуваті хрящі, вестибулярні та голосові складки. Анестезія вважається достатньою, коли дотик до будь-якої ділянки слизової оболонки гортані не викликає кашлю.