8. Сучасний стан рівня життя населення в україні та шляхи його підвищення

Рівень життя постійно змінюється і залежить від стану економіки. На сьогодні визначальним чинником, що впливає на рівень життя українського населення, є економічна ситуація, що склалася в країні сьогодні, системний аналіз якої дає змогу зрозуміти реальну масштабність макроекономічних диспропорцій, які призвели до значних втрат життєвого рівня населення.

Таблиця 8.1

Основні показники рівня життя населення у 2011 р. [20]

Показники	2011 рік
	січень	лютий	березень
Індекс споживчих цін (у відсотках до попереднього місяця)	101,0	100,9	101,4
Наявний доход у розрахунку на одну особу, грн.	18347,0	-	-
Заробітна плата, грн.	2297	2338	2531
Мінімальна заробітна плата, грн.	941	941	941
Середній розмір пенсії разом із цільовою грошовою допомогою станом на 1 число кожного кварталу, грн.	1151,93	1151,93	1177,96
Мінімальний розмір допомоги по безробіттю, грн. - для застрахованих осіб, у яких розмір виплат залежить від страхового стажу - іншим застрахованим та незастрахованим особам	714 510	714 510	714 510
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, грн. : для працездатних осіб для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів	197,61 562,5	197,61 562,5	197,61 562,5
П рожитковий мінімум (ПМ) в середньому на одну особу в місяць, грн. у тому числі :	894	894	894
ПМ для працездатних осіб, грн.	941	941	941
ПМ для осіб, які втратили працездатність, грн.	750	750	750

За даними Держкомстату України за 2011 р. номінальні доходи населення склали 1101,0 млрд. грн., що на 23,1 % більше порівняно з попереднім роком. Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 27,1%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору – на 16,2 % (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

Доходи та витрати населення за 2011 рік [20]

	2010 рік
	млн. грн.	відсотків до 2009 року
Доходи-всього Заробітна плата Прибуток та змішаний доход Доходи від власності (одержані) Соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти в тому числі: соціальні допомоги інші поточні трансферти соціальні трансферти в натурі	1101015 459153 161214 56958 423690 237776 32927 152987	123,1 125,7 124,2 164,4 116,2 116,5 99,8 120,0
Витрати та заощадження – всього Придбання товарів та послуг Доходи від власності (сплачені) Поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти в тому числі: поточні податки на доходи, майно тощо внески на соціальне страхування інші поточні трансферти Нагромадження нефінансових активів Приріст фінансових активів з них: приріст грошових вкладів та заощаджень в цінних паперах заощадження в іноземній валюті позики, одержані за виключенням погашених (-) Наявний доход Заощадження Наявний доход на одну особу, грн.	1101015 838220 30182 76255 52329 13788 10138 23054 133304 82982 78583 -31677 841591 156358 18347,0	123,1 118,2 79,8 113,7 115,3 116,9 102,5 219,7 190,8 х 103,6 х 127,1 194,5 127,6

Питома вага заробітної плати в структурі доходів населення за 2011 рік становила 41,7 відсотка. Частка доходів у виді прибутку та змішаного доходу в структурі доходів населення складає 14,6 %; доходів від власності, одержаних – 5,2 %; соціальних допомог та інших одержаних поточних трансфертів – 38,5% (рис. 8.1).

Рис. 8.1 – Структура доходів населення України [20]

Наявний доход у розрахунку на одну особу за 2011 рік становив 18347,0 грн., що на 27,6 % більше ніж у попередньому році.

За даними Держстату України середньомісячна заробітна плата штатних працівників за січень-березень 2011 року становила 2389 грн., що на 19,9 % більше ніж у відповідному періоді 2010 року. Найнижчий рівень середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності за цей період був у працівників, зайнятих рибальством та рибництвом – 1274 грн. (53,3 % до середнього рівня по економіці), а найвищим – у працівників, зайнятих фінансовою діяльністю – 5076 грн. (212,5 %) [20].

У промисловості середньомісячна заробітна плата за січень-березень 2011 року у порівнянні з відповідним періодом 2010 року зросла на 23,9 % і склала 2863 гривень.

Серед областей найнижчим її рівень за цей час був у Тернопільській області – 1670 грн. (69,9 % до середнього рівня по економіці), найвищим – у Донецькій області – 2794 грн. (117,0 %). У м. Києві – 3640 грн. (152,4 %).

За січень-березень 2011 року індекс реальної заробітної плати по відношенню до відповідного періоду попереднього року становив 111,1 відсотка. У березні 2011 року заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності становила 2531 грн., що на 8,3 % більше ніж у лютому і на 20,0 % більше ніж у відповідному місяці 2010 року (у промисловості заробітна плата працівників становила 3095 грн., або 123,4 % в порівнянні з березнем 2010 року) [20].

Найнижчим рівень заробітної плати за видами економічної діяльності у березні 2011 року був у працівників, зайнятих рибальством та рибництвом – 50,5 % до середнього рівня заробітної плати по країні. Також низький рівень заробітної плати мали працівники підприємств сільського господарства, мисливства – 61,6 %, працівники закладів охорони здоров’я та надання соціальної допомоги – 65,2 %, працівники готелів та ресторанів – 67,4 %.

Коефіцієнт співвідношення між найвищим та найнижчим рівнями заробітної плати по видах економічної діяльності у березні 2011 року становив 4,1 рази (у працівників зайнятих фінансовою діяльністю - 5283 грн. або 208,7 % до середнього рівня по економіці; у працівників, зайнятих рибальством та рибництвом – 1280 грн.) (рис. 8.2).

Рис. 8.2 – Заробітна плата за видами економічної діяльності за березень 2011 р., грн. [20]

На міжрегіональному рівні найнижча заробітна плата у березні 2011 року була у працівників Тернопільської області (1735 грн.), а найвища – у працівників Донецької області (2966 грн.). У м. Києві – 3894 гривень.

Індекс реальної заробітної плати у березні 2011 року по відношенню до лютого становив 106,6 %, а в порівнянні з березнем 2010 року - 111,3 %.

Серед 10 млн. працівників, яким оплачено 50 відсотків і більше робочого часу, встановленого на березень 2011 р., 0,8 млн. (7,7 %) отримували заробітну плату у межах встановленої мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб (941 грн.) (рис. 8.3).

Рис. 8.3 - Розподіл кількості працівників за розмірами заробітної плати, нарахованої за березень 2011 року [20]

За даними Пенсійного фонду України (Звіт про розподіл пенсіонерів за розмірами призначених місячних пенсій на 01.04.2011 р., форма № 5-ПФ квартальна) середній розмір пенсії разом з цільовою грошовою допомогою станом на 1 квітня 2011 р. становив 1177,96 грн., що на 2,3 % більше від розміру середньої пенсії станом на 1 січня 2011 року.

Розглянемо більш детально ціни на споживчому ринку. З початку року зросли ціни на продукти харчування та безалкогольні напої (на 5,0 %), алкогольні напої та тютюнові вироби (на 4,0 %), житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива (на 9,2 %), предмети домашнього вжитку, побутову техніку та поточне утримання житла (на 1,1 %), охорону здоров’я (на 2,6 %), транспорт (на 13,1 %), відпочинок і культуру (на 1,5 %), освіту (на 1,3 %), ресторани та готелі (на 2,9 %).

Знизились ціни на одяг і взуття (на 0,1%), різні товари та послуги (на 0,1%), тарифи на зв’язок знизились (на 0,3 %).

Середньомісячні загальні доходи одного домогосподарства за 9 місяців 2010 р. склали 3308 гривень. Міське домогосподарство отримувало в середньому за місяць 3440 грн., сільське – 3012 гривень. У середньому на одного члена домогосподарства загальні доходи становили 1277 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 1354 грн., у сільських – 1112 гривень [20].

Частка населення із середньодушовими загальними доходами в місяць нижче прожиткового мінімуму збільшилась порівняно з січнем-вереснем 2009 р. у 1,5 раза і склала 24 відсотка.

Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства за 9 місяців 2010 р. склали 3013 грн., що на 11 відс. більше, ніж у відповідному періоді 2009 року. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 3150 грн., сільське – 2706 гривень. В середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 1163 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 1240 грн., у сільських – 999 гривень [20].

За даними обстеження умов життя домогосподарств за 9 місяців 2010 р. відповідно до прийнятого критерію (75 відсотків медіанного значення сукупних еквівалентних витрат населення країни) рівень бідності знизився на 1,5 в.п. порівняно з відповідним періодом 2009 р. і становив 25,1 відсотка. При цьому, межа бідності становила 921 грн. на місяць і перевищила значення межі бідності за 9 місяців 2009 р. на 110 гривень.

Глибина бідності за 9 місяців 2011 р. зменшилась на 1,4 в.п. і становила 21,3 відсотка.

На регіональному рівні високий рівень бідності зафіксовано у Волинській (44,0 %), Житомирській (41,7 %), Кіровоградській (40,8 %), Херсонській (40,5 %), Тернопільській (39,4%), Рівненській (31,8%) областях.

Найкраща ситуація за рівнем бідності за 9 місяців 2011 р. склалася в м. Києві, де значення показника становить 9,2 відсотка. Також низьке значення показника спостерігалось у Черкаській (14,0 %), Київській (18,9 %), Запорізькій та Харківській (19,1 %), Чернігівській (19,3 %), Миколаївській (20,0 %) областях.

Отже, проаналізувавши усе вищесказане, можна зробити висновок про те, що:

За 2011 рік в порівнянні з попереднім роком:

• номінальні доходи населення зросли на 23,1 відсотка;

• реальний наявний доход збільшився на 16,2 відсотка;

• наявний доход у розрахунку на одну особу збільшився на 27,6 відсотка.

За січень-березень 2011 року в порівнянні з відповідним періодом попереднього року:

• середньомісячна заробітна плата зросла на 19,9 відсотка;

• реальна заробітна плата збільшилась на 11,1 відсотка.

За березень 2011 року в порівнянні з лютим:

• номінальна заробітна плата зросла на 8,3 відсотка;

• реальна заробітна плата збільшилась на 6,6 відсотка.

Індекс споживчих цін у квітні за період з початку року становив 104,7 відсотка.

За квітень 2011 року індекс споживчих цін становив 101,3 відсотка.

Очікувана тривалість життя в Україні - 68,5 років, в середньому в нашій країні треба витратити 11,3 років на навчання, рівень життя оцінений в 6,175 тис. дол. на людину, рівень грамотності дорослого населення складає 99,7%. Значення ІРЛП України за 2011 р. становить 0,729.

За даними ООН, населення України в 2011 р. становить 45,2 млн. осіб, на 2030 р. прогнозується вже 40,5 млн. Міське населення складає 69,1%, середній вік - 39,3 року. За індексом гендерної нерівності (0,335) Україна зайняла 57 місце з 146 країн.

Державна соціальна політика, орієнтована на підвищення рівня життя всіх верств населення (незалежно від їх майнового положення), повинна бути пов'язана з такими задачами стабільного економічного розвитку як забезпечення реального зростання виробництва, поліпшення ситуації на національному ринку праці, заборона інфляційних процесів, ефективне використовування бюджетних коштів і засобів спеціальних позабюджетних фондів. Саме ефективний економічний розвиток на макрорівні закладає фундамент соціального розвитку країни і зрештою визначає рівень добробуту її населення [2, c. 6].

З урахуванням специфіки процесів, пов'язаних з трансформацією вітчизняної економіки, необхідним також представляється вживання першочергових заходів в таких напрямах: скорочення майнової нерівності шляхом проведення гнучкої податкової політики, стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу, упровадження системи раціональних соціальних трансфертів, легалізація тіньової економіки і незареєстрованих доходів.

Особливістю прояву проблеми бідності в Україні є той факт, що не тільки перебування у складі соціально уразливих груп населення (сім'ї з дітьми, пенсіонери, інваліди), але навіть зайнятість не гарантує від попадання в групу бідних. Саме тому необхідною умовою подолання бідності стає надання працездатному населенню країни можливостей для самостійного вирішення проблем трудовлаштування. Досягнення цієї мети сприятиме збалансованості попиту і пропозиції на ринку праці, а також запобіганню різкому збільшенню рівня безробіття унаслідок структурних перетворень в економіці. Однієї з таких можливостей, свого часу успішно реалізованої західними країнами, є створення нових ефективних робочих місць на базі розвитку малого і середнього бізнесу.

Не менш важливим представляється також створення умов для зростання доходів, одержуваних від трудової діяльності. При розробці відповідних заходів політики доходів і зайнятості слід врахувати, що збільшення реальних трудових доходів населення може бути слідством: по-перше, стабілізації макроекономічної динаміки, що забезпечує зростання реальної заробітної платні; по-друге, встановлення економічно і соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної платні з поетапним наближенням її розміру до рівня прожиткового мінімуму і, по-третє, забезпечення оптимальної між професійної і міжгалузевої диференціації заробітної платні всіх категорій працюючих.

Ще однією необхідною умовою для підвищення рівня життя в Україні є реформування системи соціального захисту, направлене на посилення її адресності і пов'язане з регулюванням величини гарантованого мінімального доходу. Як свідчить світова практика, ефективними заходами реформаторської політики в даному напрямі може стати розвиток нових соціальних технологій, які торкаються підтримки потребуючих (малозабезпечених) сімей, надання безкоштовних послуг охорони здоров'я і освіти, а також послуг соціальної реабілітації [10, c. 37].

Першочерговим завданням є проведення повномасштабної пенсійної реформи, оскільки лише в такий спосіб можна кардинально поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку. Слід запроваджувати — спочатку добровільну, а за кілька років і обов’язкову — накопичу вальну систему пенсійного забезпечення, яка спонукатиме населення реєструвати свої доходи й забезпечить необхідний зв’язок між характером трудової діяльності (тривалістю стажу та сумою внесків до Пенсійного фонду) і матеріальним забезпеченням у старості. Нині вже діє цілий ряд так званих недержавних пенсійних фондів, але через відсутність необхідних законів держава ніяк не регулює їхню діяльність.

Як би ми не заперечували, альтернативи підвищенню пенсійного віку не існує. І неправда, що середня тривалість життя в Україні не дозволяє цього зробити. Середня тривалість майбутнього життя при народженні розраховується виходячи з ймовірностей померти немовлям, у дитинстві, підлітковому віці, в юності, у працездатному віці (а ризик померти в працездатному віці для чоловіків досягає 35%). Ті ж, хто щасливо пережив ці періоди, можуть розраховувати на досить довге життя. Так, середня тривалість майбутнього життя для чоловіків при досягненні ними 60 років становить 14 років, а жінок при досягненні 55 років — 23 роки. До цього слід додати, що кожен п’ятий виходить на пенсію раніше 55 або 60 років, і за рахунок цього підвищується співвідношення населення пенсійного та працездатного віку [15, c. 36].

Ще один аргумент супротивників такого рішення пов’язаний із нібито неминучою катастрофою на ринку праці. Однак поступове підвищення (на відміну від, приміром, Грузії, де пенсійний вік одно моментно підвищили на п’ять років) призведе до того, що протягом перших чотирьох років, коли це буде стосуватися наймолодших пенсіонерів (значна частина яких і нині працює), додаткова пропозиція робочої сили на ринку праці не перевищить 100 тисяч чоловік на рік. І лише потім цей показник помітно зросте, однак початок економічного піднесення дає всі підстави розраховувати, що на той час зросте й попит на робочу силу.

Необхідно принципово змінити діючу систему пільг. Існування розвиненої системи пільг (в оподатковуванні, в оплаті цілої низки послуг тощо) є однією з болючих точок нинішньої соціальної політики. Прибічники її збереження підкреслюють, що в багатьох країнах військовим, приміром, крім зарплати надається ціла низка пільг. Однак, по-перше, відповідна галузь відшкодовує збитки, яких могли б зазнати через це, скажімо, транспортники. Тобто фактично відбувається перерозподіл коштів галузі між прямими й непрямими витратами на оплату праці. По-друге, і вартість, і обсяги використання цих пільг чітко визначені. У нас же й збитків галузь не відшкодовує, і вартість наданих пільг ніхто не рахує. При цьому не прагнуть до наведення порядку в обліку використаних (а не просто продекларованих) пільг насамперед ті структури, які їх надають.

Нині в українському законодавстві передбачено дев’ять видів багаторазових і чотири види одноразових пільг. Частина їх має забезпечувати певні привілеї особам, які й без того мають досить коштів для існування, а частина спрямована на соціальну підтримку малозабезпечених верств населення. Найпоширеніші пільги на оплату проїзду в міському та приміському пасажирському транспорті, право на які має третина населення країни (фактично використовує ледь більше половини цієї третини); право на пільговий проїзд у міжміському транспорті (мають 13% населення, а використовують його лише 2,5%). На відміну від цього пільги на оплату житлово-комунальних послуг використовують 94% тих, хто має на них право (приблизно 8% населення, а з урахуванням членів родин — 14%). Взагалі лише 43% населення використовує своє право на ті чи інші пільги, причому їхня питома вага значно вища серед більш заможних верств населення.

Понад 70% отримувачів пільг — цілком забезпечені за українськими стандартами люди, а, приміром, серед тих, хто користується пільгами на оплату житлово-комунальних послуг, частка небідних сягає 77%.

Підбиваючи підсумки, хочу підкреслити необхідність мінімізації пільг і заміни їх грошовими виплатами. Крім усього іншого, пільга обмежує право вибору, приміром, пенсіонера між проїздом на трамваї та покупкою будь-яких товарів чи оплатою послуг.

Ті ж пільги, які будуть збережені, необхідно обліковувати. Так, одним із напрямків упорядкування компенсацій транспортникам за безплатний проїзд пенсіонерів може стати видача кожному пенсіонеру певної — можна й необмеженої, але фіксованої — кількості талонів на проїзд, що відрізняються від загальних (аби запобігти їхньому використанню іншими громадянами). Такі талони слід буде здавати водієві чи кондуктору при проїзді, і в такий спосіб вони потраплятимуть на транспортне підприємство. Тільки за фактичною вартістю пред’явлених талонів і має здійснюватися бюджетна компенсація цьому підприємству витрачених коштів.

Система соціальної підтримки вразливих верств населення повинна бути орієнтована на справді нужденних. Необхідно, щоб парламентарії нарешті подолали свою «сором’язливість» і назвали бідність бідністю. За цим має йти затвердження офіційних критеріїв і межі бідності, розробка механізму державної підтримки бідних верств суспільства.

Метою соціальної підтримки має стати максимально повне охоплення усіх, хто потребує допомоги. Тобто всіх бідних, хто не в змозі самостійно забезпечити собі та своїм утриманцям (насамперед дітям) хоча б такий рівень життя, який відповідає встановленим державним гарантіям. Таким чином, в ідеалі всі нужденні повинні отримувати допомогу. Вона може надаватися в різних формах:

• безпосередня допомога грошима чи товарами повсякденного попиту;

• забезпечення доступу до послуг охорони здоров’я, освіти тощо — для цього на пільгових умовах (чи взагалі безплатно) надаються ліки, шкільні підручники, створюється система фінансування охорони здоров’я, яка враховувала б ризики, що не підлягають страхуванню;

• допомога у працевлаштуванні чи само зайнятості особам працездатного віку;

• централізований перерозподіл коштів на користь найбідніших регіонів країни.

Необхідність одночасного вирішення двох завдань — підвищення рівня життя українського населення й обмеження бюджетних витрат — зумовлює особливу роль адресної соціальної допомоги. Адресність потребує насамперед точної ідентифікації бідних, яка в принципі може досягатися кількома способами.

Базою для ідентифікації є оцінка рівня доходів (чи споживання) окремих родин чи домогосподарств. Безумовною перевагою такого підходу є максимально точна спрямованість допомоги. Проте є й ціла низка проблем. У нашій країні доходи населення не відбивають реального рівня життя внаслідок поширеності так званих «натуральних доходів» від особистого підсобного господарства, доходів від неформальної та тіньової економічної діяльності тощо. Орієнтація ж на рівень споживання також пов’язана з багатьма труднощами, оскільки ця характеристика рівня життя та добробуту не підтверджується документально і, відповідно, не може використовуватися в процедурі призначення допомоги. Можливо (і в багатьох країнах така практика існує), проблему буде вирішено завдяки використанню показника доходу в поєднанні з хоча б вибірковим застосуванням перевірок реального рівня життя. Проте це вимагає відповідних коректив у законодавстві, істотного збільшення адміністративних витрат. Крім того, не можна не враховувати, що такий підхід аж ніяк не популярний у суспільстві.

Значною мірою попередити розпорошення коштів може так званий механізм само ідентифікації чи само адресності. Його ідея зводиться до формування таких видів допомоги, отримувати які прагнуть лише справді бідні верстви населення. Приміром, працездатним можуть бути запропоновані громадські роботи з оплатою, яка не перевищує межі бідності.

Кажучи про ефективність надання соціальної допомоги, слід підкреслити два основні її прояви: максимальне охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто її не потребує. При цьому йдеться не про порушення чинного законодавства і випадки невиправданого призначення допомоги (субсидії). За умов існування різноманітної системи підтримки доходів населення (неоднакових критеріїв надання різних видів допомоги та різних граничних значень доходу родини) важливо націлити її саме на бідні верстви суспільства [2, c. 7].

Підвищення рівня життя населення в Україні — завдання не одного дня. На мій погляд, настійно необхідною є координація різнопланових зусиль, визначення пріоритетів на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу.

ВИСНОВКИ

Отже, проаналізувавши усе вищесказане можна зробити висновки про те, що:

1. Соціально-економічна категорія "рівень життя населення" використовується для характеристики ступеня задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

2. До показників рівня життя населення, що мають пряме відношення до організації оплати праці і встановленню її мінімальних розмірів, відносяться такі поняття, як продовольчий і споживчий кошики, прожитковий мінімум, бюджет прожиткового мінімуму.

3. Важливим показником рівня життя населення є прожитковий мінімум, до якого належать витрати на продукти харчування з розрахунку мінімальних розмірів їх вживання, витрати на непродовольчі товари і послуги, а також податки й обов'язкові платежі, виходячи із структури витрат на них у 10 % найменш забезпечених сімей.

4. Бідність є однією з найважливіших характеристик нерівності у розподілі доходів. Зазвичай бідність визначають як стан, за якого економічних ресурсів не вистачає для забезпечення певного стандарту життєдіяльності. Офіційний рівень бідності фіксується законодавчо.

5. Здійснення головної мети соціальної політики визначається підвищенням рівня і якості життя громадян України, оскільки на життєвий рівень населення впливають не тільки реальні доходи населення, але й політика відносно створення державних стандартів, які б гарантували високий рівень життя населення.

Отже, для підвищення рівня життя населення потрібно проводити ефективну соціальну, економічну та політичну політику.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бевз В. Стратегія подолання і запобігання бідності в Україні // Україна: аспекти праці. - 2010. - № 7. - С. 42 - 43.

2. Берекета Б. Куди йдемо: держава, трудові колективи, сім’я // Голос України. - 2009. - 29 верес. - С. 4-7.

3. Білоусов А. Гроші, як і обіцянки, " порожніми": Масове погашення соціальних боргів напередодні виборів обертається підвищенням цін // Політика і економіка. - 2009. - № 13.- С. 4 - 5.

4. Бортнік Т. Соціологічне обстеження рівня життя, доходів і оплати праці // Україна: аспекти праці. - 2010. - № 7. - С. 27 - 30.

5. Бугуцький О. Аналіз соціально-економічної категорії рівня життя населення України // Україна: аспекти праці. -2010. - № 2. - С. 43 - 47.

6. Вегера С.А. Соціальний захист вразливих верств населення: // Соц. захист. - 2009. - № 5. - С. 27.

7. Вимір та шляхи подолання бідності в Україні, (27-29 жовт. 2003 р., Київ): Нац. семінар // Соц. захист. - 2009. - № 8. - С. 19 - 20.

8. Вітер О. Соціальний захист - у законі, та не в гаманці: // Голос України. - 2010. - 17 лют. - С. 4.

9. Габиш Г. Социальные гарантии в условиях рыночной экономики // О-во и экономика. - 2010. - № 10-11. - С. 165 - 171.

10. Гнибіденко І. Прожитковий мінімум - що це? // Соц. захист. - 2010. - № 3. - С. 37 - 39.

11. Гнибіденко І.Ф. Основні напрями соціальної політики на 2009-2011 роки: цілі і завдання // Соц. захист. - 2011. - № 4. - С. 53 - 57.

12. Грибков О. Що таке бідність і як з нею боротися // Вісн. податкової служби України. – 2011. - № 11. - С. 44 - 45.

13. Зоревський А.В. Зайнятість та доходи в системі економічного розвитку // Соц. захист. - 2010. - № 3. - С. 24 - 29.

14. Лібанова Е. Проблеми майнового розшарування населення України (аналіз, прогноз і можливі шляхи вирішення) // Україна: аспекти праці. - 2011. - № 1. - С. 24 - 30.

15. Лібанова Е., Іванкевич В., Бевз В. Досвід соціальної політики в країнах розвиненої та перехідної економіки і можливості його використання в Україні // Україна: аспекти праці. - 2010. - № 1. - С. 36 - 41.

16. Новіков В. Потенціал стабільної соціальної політики // Україна: аспекти праці. - 2010. - № 1. - С. 31 - 35.

17. Паламарчук В. Зміни рівня життя населення України: (порівняльний аналіз із Росією) // Україна: аспекти праці. - 2011. - № 4. - С. 34 - 39.

18. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання (Монографія). - К.: Парламентське вид-во, 2009. - 256 с.

19. Саєнко Ю. Феномен і особливості бідності в Україні // Україна: аспекти праці. - 2010. - № 7. - С. 11 - 12.

20. http://www.ukrstat.gov.ua/