Правовий звичай у сім’ї релігійного права

За вузьким підходом до сім’ї релігійного права відносять мусульманське та індуське право.

За широким підходом - мусульманське, індуське, іудейське та християнське (канонічне).

Характерні риси правових систем:

1. Нерозривний зв’язок із релігією. Норми права базуються на релігійних уявленнях і віруваннях;

2. Не відокремлюються правові норми, існують у вигляді мононорм;

3. Право – результат Божественного відкриття, а не діяльності людини;

4. Персональний характер дії права. Право поширює свою дію не на конкретну територію, а на релігійну громаду чи індивіда;

5. Невизнання принципу формальною рівності прав людини.

Мусульманська правова сім’я

Мусульманське право – 1) система діючих юридичних норм, які є Божественним відкриттям і яким зобов’язані користуватися всі віруючі, якщо вони хочуть виконувати свій релігійний обов’язок.

2) система права, складовою частиною якої є релігійні настанови, та пов’язані з ними моральні та етичні норми.

3) релігійно-правова система, яке регулює суспільні відносини всередині громади, що сповідує іслам.

Ознаки мусульманського права:

• Нерозривний зв’язок права та ісламу (шаріат – накази віруючим).

• Регулювання права тільки між мусульманами.

• Переважно складається з обов’язків людини та санкцій за їх порушення. Передбачає досить жорсткі санкції (побиття, тілесні ушкодження, смертна кара).

• Архаїчний, казуальний і формальний характер права. 7-10 ст. – формування мусульманського права. З тих часів не можна змінювати норми через їх сакральність.

• Особливі джерела мусульманського права:

  • Коран

  • Сунна

  • Іджма (думки правознавців щодо питань, що не врегульовані)

  • Кіяс (тлумачення за аналогією)

Місце звичаю серед джерел

Звичай не входить до права, оскільки при застосуванні звичаю можливий відхід від одноманітності мусульманського права. Мусульманське право поділяє всі дії на 5 категорій: заборонені, засуджені, байдужі, рекомендовані, обов’язкові. Звичай не повинен суперечити цим критеріям. Застосовується для пристосування старих норм до нових потреб, а також для заборони раніше дозволених дій і фіксації місцевих звичаїв.

Країни, що сповідують мусульманське право:

• Мусульманське право домінує над законодавством (Саудівська Аравія, ОАЕ, Іран)

• Іслам визнається джерелом права, але не домінує (Кувейт, Лівія, Катар, Афганістан, Пакистан)

• Мусульманське право регулює виключні сфери правовідносин – особистий статус, сімейне право та санкції за найтяжчі злочини (Індія, Єгипет, Алжир, Туніс, Йорданія).

• Колишні країни СРСР (Киргизстан, Татарстан, Таджикистан, Казахстан, деякі утворення РФ). Іслам стає основним джерелом, але раніше сповідувався атеїзм

Загальна характеристика індуського права

Індуське право – релігійна правова система, що регулює відносини всередині громади, що сповідує індуїзм (Індія, Азія, деякі країни Африки).

Спочатку виникло на регламентацію всіх правовідносин, але з часом індуське право почало звужувати предмет свого правового регулювання.

Своєрідність індуського права полягає в тому, що Індія – багатонаціональна та багато релігійна держава, вона була колонією Великобританії.

Риси індуського права:

• Є складовою частиною індуїзму, включає філософське вчення.

• Персональний характер дії права, право поширюється не на територію, а на віруючих. Право стосується осіб, що народжені в родині індусів, а також осіб, що сповідують індуїзм. До того ж, це право поширюється на деяких послідовників індуїзму.

• Яскраво виражений кастовий характер. Одна з визначальних рис індуського права. На сьогоднішній день нараховується біля 3500 каст. Відносини всередині каст регулюються жорсткими нормами права.

• Існують різні школи права.

• Значний вплив правових систем інших країн – мусульманського права та загального англійського права.

Джерела індуського права:

• Найдавніші – веди. Священні книги з обов’язковими релігійними приписами. Саме на основі цих джерел формуються наступні.

• Смріті – трактати, що коментують веди.

• Драхмасутри – збірки конкретних правових приписів, які визначають обов’язки особи, зокрема кастові обов’язки.

• Дхармашастри – норми права, які складені в брахманських школах. Засновані на релігійних нормах. Приватне право.

• Артхашастри – регулюють питання державного устрою, соціально-політичні відносини. Публічне право.

• Звичаєве право.

Звичай як джерело права в індуському праві по-різному тлумачився.

3 періоди: доколоніальний, колоніальний, незалежності. У доколоніальний період звичай був єдиним джерелом права, домінував у системі джерел права. Починаючи з 16 ст. починається завоювання Індії, через це почало занепадати індуське право, мусульманське право домінувало. Ситуація змінилася у 18 ст., коли Індію захопила Великобританія. Звичаєве право у цей період, то, з одного боку, англійське загальне право проводило політику невтручання в деякі правовідносини, що традиційно регулюються звичаєвим правом. Але все ж таки відбувається пристосування індуського права під потреби англійського законодавства. Норми загального права замінили суворі норми мусульманського права більш раціональними. Але загальне право почало домінувати, розвиток індуського права припинився.

Що стосується сучасного права Індії, то зараз почала формуватися власна правова система, хоча вплив англійського права проявляється і сьогодні.

Звичаєве право в сучасній правовій системі безпосередньо використовується при розгляді наступних питань:

• Регламент особистого стану (у тому числі дієздатність),

• Опікунство,

• Норми про спорідненість,

• Усиновлення,

• Сімейна власність,

• Аліментні зобов’язання,

• Спадкування,

• Релігійні інститути,

• Спільна власність,

• Елементи договірного права,

• Кастове право і відлучення,

• Право земельної власності.

Представники нижчих каст не можуть бути власниками земельних ділянок у селянській місцевості. Звичаї іноді можуть суперечити законодавству. Для застосування звичаєвого права були створені суди панчаятів, що є першою інстанцією (суд громади). Їх компетенція обмежена, оскільки вони розглядають дрібні побутові суперечки. Основним джерелом права в цих судах є звичаї.

Дія звичаєвого права обмежується через кодифікацію законодавства.