Місце звичаю в системі соціального регулювання.

Здатність до саморегуляції в суспільстві – основна ознака людини. Завдання соціального регулювання – регулювання суспільних відносин, конфліктів.

Соціальне регулювання – система засобів, спрямованих на впорядкування поведінки людей, їхніх соціальних спільностей, з метою узгодження та впорядкування суспільних відносин.

Ознаки:

• Здійснюється в межах суспільства

• Регулює поведінку суб’єктів

• Має загальний характер

• Поширюється на всіх суб’єктів

• Здійснюється за допомогою спеціальних засобів

• Забезпечує функціонування суспільства як організованої системи

Види:

1. Індивідуальне – впорядкування поведінки людей за допомогою разових рішень, що стосуються окремих випадків і осіб

2. Нормативне – впорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил, тобто стандартів, зразків, моделей поведінки, що поширюється на всі аналогічні випадки.

Соціальні норми – релігійні, моральні, звичаї, правові тощо. Виникають разом із суспільством.

Спільна праця, розподіл продуктів, шлюбні стосунки – об’єкти т. з. мононорм – єдиних соціальних норм, що об’єднували в собі і релігію, і мораль тощо.

Етапи виникнення соціальних норм:

1. Ритуали – виникає ще до появи мови. Правило поведінки, в якому акцент ставиться на форми виконання, які суворо регламентовані. Поява вождізму – розвиток ритуалів.

2. Обряди – правила поведінки, які полягають в символічних діях, але глибше проникають в психологічну сферу людини. На відміну від ритуалів, звертається увага на зміст (обряд ініціації).

3. Міфи – з’являються разом із мовою. Образні приклади, які вчать людей тому, що слід робити і чого робити не можна. Перекази про міфічних істот.

4. Звичаї – основний засіб регулювання. Правила, які склалися історично протягом життя декількох поколінь і стали обов’язковими та всезагальними внаслідок їх багаторазового повторення.

Ознаки:

• Регулювали найбільш стійкі відносини

• Виражали життєві закономірності, порушення яких загрожувало тяжкими наслідками

• Були частиною людської свідомості

• Передавалися з покоління в покоління

• Ставали стереотипами поведінки

5. Релігійні норми – виникає через пояснення природних явищ.

6. Норми моралі та етикету – уявлення про добро та зло, а також відповідні правила. Санкціоновані – докори сумління, громадський осуд.

Способи регулювання:

• Заборони – табу. Не існувало виключень (інцести, касти, їжа)

• Дозволяння – право на власні дії

• Позитивні зобов’язання – зобов’язання активної поведінки

Правовий звичай як джерело права: поняття, ознаки, види.

Звичай – правило поведінки, що склалося внаслідок багаторазового повторення, складається стихійно та характеризується соціальною стійкістю.

Ознаки звичаю:

• Нормативність – здатність бути правилом поведінки в суспільстві

• Повторюваність

• Стереотипність – набуття регулятивного значення в силу звички

• Стихійність виникнення

• Одноманітність застосування

• Стійкість у певній сфері суспільних відносин

• Первинна раціональність

• Неформалізованість

• Обов’язковість дотримання

• Забезпеченість

• Різноманітність

Правовий звичай – після отримання статусу позитивного права та схвалення державою

Правовий звичай – санкціоноване державою правило поведінки, що склалося в результаті багаторазового повторення людьми певних дій, в результаті чого закріпилося як стійка норма.

Історичні причини переходу звичаю до правових норм:

1. Партикуляризм – місцеві особливості звичаїв

2. Різноманітність тлумачення

3. Свавільне використання через неточність формулювання

4. Консервативність

Форми санкціонування:

• Законодавче. Фіксоване санкціонування – перша форма шляхом збирання звичаїв (Руська Правда тощо). Через партикуляризм звичаїв з’явилося. До того ж, звичай може тлумачитися по-різному; консервативний характер. За такого санкціонування, зміст звичаю формулюється в нормативно-правовому акті. Санкціоновані таким шляхом звичаї функціонують так само, як і норми позитивного права. Звичай втрачає свої ознаки, стає правовою нормою. Коли зміст звичаєвої норми отримав закріплення в нормативно-правовому акті, чи можна його вважати звичаєм?

Ознаки:

1. Може носити загальний характер, коли в конституціях держав є посилання на звичай як джерело.

2. Коли в спеціальних нормативно-правових актах законодавець в певних правовідносинах дозволяє користуватися місцевими звичаями.

3. Диспозитивна норма допускає використання правових звичаїв, якщо немає відповідного законодавства. Носить субсидіарний характер.

Законодавче санкціонування має місце в наступних випадках:

1. Закріплення в конституції звичаю як джерела

2. Посилання на звичай в законі (Перший, третій Литовський Статут, Конституція Індії 1950р., ЦК Алжиру 1975р.)

• Правозастосовче санкціонування має місце в наступних випадках:

1. Мовчазна згода держави (конклюдентна).

2. Судове санкціонування – суд як державний орган у своїх рішеннях санкціонує звичай, надаючи йому нормативний характер. Судові органи сприяють перетворенню звичаю на судовий прецедент.

3. Санкціонування органами виконавчої влади.

4. Договірне санкціонування – закон передбачає, що сторони можуть визначити, яким звичаєм регулювати відносини.