2. Показання, протипоказання і техніка постановки гірчичників.

Гірчичники застосовують при гострих запальних процесах верхніх дихальних шляхів, гострому бронхіті, плевриті, пневмонії, гіпертензії, гіпертонічній хворобі. Крім цього, їх використовують як відволікаючий засіб для зменшення болю, а також як протизапальний засіб.

Протипоказання: підвищена чутливість до гірчиці, захворювання шкіри, температура тіла вища ніж 38 °С, легенева кровотеча, злоякісні новоутворення.

Накладати гірчичники можна практично на всі ділянки тіла: при нежиті та головному болю — на потилицю, при гострому трахеїті — на верхню частину грудини, при бронхітах і пневмоніях — між і під лопатками, при болі в серці — на ділянку серця, при гострих запальних процесах верхніх дихальних шляхів — на литкові м'язи .

Для постановки гірчичників необхідно підготувати: придатні гірчичники, лоток з водою температури 40—450С (при вищій температурі ефірно-гірчична олія руйнується); рушник, чисту серветку. Хворий займає зручне для нього положення. Гірчичники почергово змочують у теплій воді (40—45 °С) і накладають гірчичною масою на відповідні ділянки шкіри на 10—15 хв. Хворого накривають рушником, а зверху — ковдрою. При правильно поставленому гірчичнику через деякий час з'являються пекучість та почервоніння шкіри. Маленьким дітям і хворим з підвищеною чутливістю шкіри між гірчичником і шкірою можна покласти зволожену марлю або цигарковий папір. Не можна накладати гірчичник на газету, оскільки при цьому гірчична олія безпосередньо не діє на шкіру. Після зняття гірчичників шкіру обмивають серветкою, змоченою теплою водою, щоб зняти залишки гірчичної маси, витирають насухо, а хворого укутують теплою ковдрою.

При гострих респіраторних запальних процесах призначають гірчичні ванни для ніг. Для їх приготування беруть 50 г сухої гірчиці на відро теплої води (температура 50 °С). Тривалість ванни — 20—ЗО хв. Після процедури ноги споліскують теплою водою, витирають насухо, хворого укладають у ліжко. Суху гірчицю можна також насипати в шкарпетки. Внаслідок дії гірчиці на вологу шкіру виникає м'яке подразнення тканин.

3. Підготовка хворого і взяття сечі для досліджен за Зимницьким, Нечипоренком.

Перед збором сечі на аналіз хворому обовязково потрібно підмитись. Сечу не беруть під час менструацій.

Метод Нечипоренка:беруть середню порцію в будь який час , краще зранку, достатньо 30-50мл. В лаб. Визначають кількість форменних елементів в 1 мл сечі.

За Зимницьким:

Перед дослідженням відміняють всі сечогінні препарати, вжиту рідину обмежують до 1.5л.

1. Підготуйте 8 чистих сухих флаконів ємкістю 250— 400 мл

2 До кожного з них приклейте етикетку із зазначенням назви дослідження (аналіз сечі за Зимницьким), прізвища та ініціалів хворого, відділення, палати, номера порції та часу, протягом якого хворий має заповнити флакон (6—9, 9—12, 12—15, 15—18 і т.д). Сечу хворий збирає протягом доби.

З О 6-й годині хворий звільняє сечовий міхур (цю порцію сечі не збираєте)

4. Протягом кожних трьох годин хворий мочиться у відповідний флакон один або декілька разів

5. Прослідкуйте, щоб хворий заповнив усі флакони О 24, З та 6-й годинах розбудіть його для випорожнення сечового міхура

6. Якщо в разі поліурії не вистачає об'єму одного флакона, видайте додатковий із зазначенням на ньому прізвища хворого та номера порції

7. Вранці наступного дня відправте всі флакони до лабораторії.

8. Ті флакони, що не були заповнені, також відправте до лабораторії.

Визначення результатів проби.

Результат проби за Зимницьким вважають добрим, якщо

1) добовий діурез достатній (приблизно 1,5 л) і становить 65—75% від кількості випитої хворим рідини;

2) денний діурез, тобто сеча, виділена з 6-ї до 18-ї год,має становити 2/3—3/4 від добового, нічний — 1/3—1/4 від добового діурезу;

3) при здорових нирках питома вага різних порцій сечі коливається в значних діапазонах (1,003—1,030)

Що нижча, монотонніша і рівномірніша питома вага сечі, то важче уражена паренхіма нирок.

4. У хворого стадія підвищення а бо збереження температури, залежно від того як довго у нього вже тримається ця температура. Потрібно змінити білизну хворого на суху, якщо він відчуває холод в кінцівках то вкрити їх. Давати потрібно легкозасвоюючу їжу але висококалорійну (бульйон), вживати багато рідини.

Білет №30 1. Термометр. Будова, правила зберігання, користування, дезинфекція.

Температуру тіла найчастіше вимірюють у глибині пахвинної западини. Якщо термометр зберігався в дезінфікуючому розчині, то перед використанням його ополіскують під проточною водою і витирають серветкою насухо, щоб не спричинити алергічного подразнення шкіри у хворого. Кожного разу перед вимірюванням температури тіла ртуть у термометрі потрібно опустити в резервуар. Для цього беруть термометр у кулак так, щоб кінець термометра з резервуаром був вільний і повернутий донизу. Потім кілька разів струшують термометр, після чого перевіряють, чи вся ртуть опустилася в резервуар. Якщо вона не опустилася до поділки 34 °С, термометр знову струшують. Потім хворий у положенні сидячи або лежачи дещо піднімає руку. Якщо шкіра під пахвами волога, її витирають рушником, оскільки вологість охолоджує ртуть і показники термометра будуть дещо нижчими. У глибину западини поміщають кінець термометра з резервуаром ртуті. Після цього хворий притуляє зігнуту в ліктьовому суглобі руку до тіла. Ослабленим хворим треба допомагати підняти руку і потім підтримувати її в потрібному положенні. Під час вимірювання температури хворий повинен перебувати в цілковитому спокої, краще в лежачому положенні. Термометр тримають під пахвою 10 хв. Показники термометра заносять у температурний листок, а термометр дезінфікують.

У дітей температуру тіла вимірюють у паховій складці. Для цього термометр поміщають у пахову складку, а ногу дитини дещо згинають у кульшовому суглобі так, щоб термометр заховався в утвореній складці шкіри.

Щоб виміряти температуру в ротовій порожнині, резервуар термометра розміщують під язиком. ча хворий губами притримує корпус термометра.

При вимірюванні температури в прямій кишці хворого вкладають на бік. Витертий термометр вводять за внутрішній сфінктер на глибину 2–3 см. Для полегшення введення нижній кінець термометра змащують вазеліном. Після введення термометра сідниці хворого зближують між собою. Термометр тримають 5 хв. Протипоказане вимірювання температури в прямій кишці при затримці випорожнень, проносах та захворюваннях прямої кишки. Після кожного вимірювання температури в прямій кишці термометр промивають теплою водою і дезінфікують. Для дезинфекцїї термометри укладають у лоток, заливають 3% розчином перекису водню на 80 хв, 0,1% розчином зезоксону або 1% розчином хлораміну на 15 хв. Потім їх виймають, насухо витирають І зберігають у сухому вигляді. Можна зберігати термометри в посудині з темного скла з 0,5% розчином хлораміну (на світлі хлорамін втрачає свої властивості), зануривши їх резервуаром униз на 2/з довжини. На дно посудини кладуть шар вати, щоб не розбити резервуар зі ртуттю.