19. Запозичення банківських ресурсів.

До запозичених капіталів банку належать кошти, отримані:

1) від емісії та продажу облігацій;

2) кредити, отримані в інших банків, у тому числі в НБУ.

Облігації свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом строку дії позики. З настанням строку погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Якщо банк і надалі хоче утримувати у своєму обігу кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переводяться у власний капітал банку. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.

Одним із джерел поповнення ресурсів банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, в яких, зазвичай, є надлишок ресурсів. Такі банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських відносин.

Строки запозичення міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими підприємницькій сфері, й пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування банків:

— проведення операцій на відкритому ринку;

— надання стабілізаційного кредиту;

— здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі та продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Учасниками біржових і позабіржових торгів із купівлі-продажу державних та інших цінних паперів можуть бути банки. За допомогою цих операцій вони можуть збільшувати (продаючи цінні папери, що є в їх інвестиційному портфелі) або зменшувати (купуючи цінні папери) залучені кошти.

Одним із засобів рефінансування комерційних банків є операції РЕПО.

РЕПО — фінансова операція, за якої одна сторона продає цінні папери іншій, перша сторона бере на себе зобов'язання викупити вказані цінні папери у визначений строк, або на вимогу другої сторони.

Підвищення ефективності банківської діяльності вимагає нині збільшення ресурсної бази банків.

20. Забезпечення фінансової стійкості банку.

Регулювання і контроль центрального банку – це комплекс заходів, за допомогою яких держава через центральний банк займається забезпеченням стабільного, безпечного функціонування банків, запобігання дестабілізуючих впливів. Воно включає встановлення правових норм для банківської діяльності, деякі інструменти грошово-кредитної політики з управління ліквідністю та контроль за дотриманням певних економічних нормативів.

Згідно з положенням НБУ про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків здійснюється класифікація позичальників - юридичних осіб за результатами оцінки їх фінансового стану. Це такі класи.

Клас “А” – фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень вище керівництво позичальника – бездоганна; крім того, позичальники – банки (резиденти) і банки – нерезиденти, що зареєстровані в країнах – членах СНД, дотримуються економічних нормативів.

Клас “Б”- фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька до класу ”А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.

Клас “В” – фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники – банки (резиденти) і банки країн – членів СНД дотримуються економічних нормативів.

Клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою;

Клас “Д” – фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; позики не відповідають установленим значенням, кредитна операція незабезпечене ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов’язань позичальником /контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

Для оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи банки встановлюють показники та їх оптимальні значення залежно від виду кредиту, його обсягу й строку, виду забезпечення (застави) за кредитом.

Класифікація позичальників – фізичних осіб за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з урахування рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас “А”- сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди;

Клас “Б”- основні характеристики аналогічні або близькі до класу “А”, однак імовірність їх підтримування на такому самому рівні є низькою або наявна тенденція (або інформація) щодо можливості їх зниження.

Клас “В”- сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміни роботи (погіршенні умов), зростання обсягів зобов’язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашенні кредиту і відсотків/комісії , за ним.

Клас “Г”- фінансовий стан позичальника нестабільний.

Клас “Д”- фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи що не забезпечують сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним.

Для визначення категорії заборгованості (стандартна чи нестандартна) банк здійснює щомісяця оцінку стану обслуговування боргу:

А) за станом погашення позичальником/контрагентом – юридичною особою кредитної заборгованості за основним боргом (у тому числі за операціями репо) та відсотків/комісій за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговуванням боргу є:

“добрим”:

якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються за установлені строки або максимальною затримкою до семи календарних днів;

або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються за установлені строки або максимальною затримкою до семи календарних днів.