15. Співставте внутрішню та зовнішню політику українського королівства часів правління Лева і, Юрія і, Юрія іі.

Лев 1 Данилович

З 1252 року разом з батьком воював проти монголо-татар, яких очолював темник Куремса. Керуючи військом, отриманим від батька, Лев розбив велике військо Куремси під Луцьком. Також брав участь у поході Данилана ятвягів (1255-1256). Брав участь у галицько-татарською поході на Литву в кінці 1250-х років. Після смерті Данила Галицького у 1264 році отримав в спадок королівський титул, а також Перемишльське князівство і названий його ім'ям Львів, а після смерті молодшого брата Шварна Даниловича (бл. 1269) - також Холмське, Дрогочінское князівства і місто Галич. Заявив про свої домагання на литовський престол, через це посварився з Войшелка. Для примирення вони були запрошені в гості князем Василько Романовичем .. Войшелк не хотів їхати, але Василько пообіцяв литовцеві захист, і, в квітні 1267, князь прибув на зустріч з Левом. Застілля пройшло вдало, і незабаром Войшелк повернувся в монастир, а Василько - у Володимир-Волинський. Але в цю ж ніч Лев приїхав до Войшелка в монастир, запропонувавши йому продовжити застілля: «Кум!Поп'ємо-но ще! ». Незабаром однак між Левом і Войшелк зав'язалася бійка, і Лев убив литовського князя. Після вбивства Войшелка і смерті Василько Романовича, Лев знову заявив про висунення своєї кандидатури на литовський престол, але нічого не добився. У 1269 і потім у 1273-74 роках разом з братом Мстиславом прийшов на допомогу двоюрідному братуВолодимиру Васильковичу у боротьбі з ятвягами, завершилася «перемогою і честю великою».

У 1272 році переніс столицю Галицько-Волинських земель з Холма під Львов.Поддержівал жваві дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Після смерті краківського князя Болеслава Сором'язливого в 1279 році в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався захопити Краків. Так як Болеслав, що доводився Льву свояком (Констанція була рідною сестрою Кунігунде, дружині Болеслава), помер бездітним, Лев став претендувати і на польський трон, але краківські вельможі обрали князя Лешека Чорного. Похід Льва на Краків був невдалий: по оповідях польсько-литовських хронік, він втратив 7 прапорів, 8 тис. убитими і 2 тис. полоненими. Підтримуючи в боротьбі за краківський престолБолеслава Мазовецького (сина сестри Переяслава), вів тривалу війну з Лешеком Чорним.

В 1281 році Лешек Чорний вторгся із загоном у Перевореск, перебивши всіх жителів, а інший загін чисельністю в 200 тисяч чоловік пограбував Берестейської землі. У відповідь на це берестейський загін на чолі з воєводою Титом, чисельністю всього у сімдесят чоловік, напали на поляків, вбили вісімдесят чоловік, багатьох полонили, відібравши у польських загарбників все награбоване ..

Лев приєднав до Галицько-Волинському князівству частина Закарпаття з містом Мукачево (бл. 1280 року) і Люблінську землю (бл. 1292). Ще за життя свого бездітного двоюрідного братаВолодимира Васильковича намагався домогтися заповіту його спадку собі або своєму синові Юрію, але Володимир заповів свою волость Мстиславу Даниловичу, князю Луцькому. У 1289 році Володимир помер, а після смерті Мстислава в 1292 року Лев прийняв Волинь під свою руку, знову відновивши єдність у Галицько-Волинських землях. Разом з татарами в 1283 і 1287 роках Лев зробив невдалі походи на Польщу. У липні 1289 здійснив похід у Сілезію, захопивши багату здобич. У 1290 році брав участь у війні Болеслава Земовітовіча з Генріхом IV, князем Вратіславскім. Незадовго до смерті ходив походом на Польщу і повернувся «з великою здобиччю і полоном».

Юрій 1. У 1269—1301 рр. князював на Холмщині й Підляшші. Після смерті батька об’єднав у 1301 р. під своєю владою усі  землі  Галицько-Волинського князівства зі столицею у Володимирі. За князювання Юрія Львовича Польща відвоювала  у 1302 р. Люблінську землю, а Угорщина — частину Закарпаття. Проте внутрішнє становище князівства у цей період було стабільним, воно зазнало розквіту і економічного добробуту, мало широкі міжнародні зв'язки.

Зокрема Юрій Львович тримав союз з Куявською династією польських князів; був одружений з Євфимією, дочкою куявського князя (Польща) Казимира Конрадовича, сестрою Владислава Локетка.

Його заходами засновано в 1303 р. Галицьку митрополію, до складу якої увійшли єпархії: Володимирська, Галицька, Перемишльська, Луцька, Холмська, Турівська. Імовірно, що в цей період столиця Юрія (Володимир-Волинський) першою з волинських міст дістала магдебурзьке право (відомий пізніший лист від володимирської самоврядної громади до купців німецького міста Штральзунда, датований 1324 р.). У 1312—1313 рр. угорські феодали висували Юрія Львовича претендентом на угорський престол. Юрій Львович, бажаючи підкреслити могутність Галицько-Волинської держави і наслідуючи свого діда Данила Галицького, прийняв титул "короля Русі".

По смерті Юрія Львовича закінчився розквіт Галицько-Волинського князівства.

Юрій ІІ.

В зовнішній політиці Юрій II Болеслав тримався союзу з Прусією, на що вказують його грамоти 1334 та 1335 років. З Польщею, яка тоді об'єдналася, відносини були ворожі. Року 1337 Юрій, разом з татарами, намагався привернути Люблин, але не мав успіху.

З Литвою Юрій мав дружні стосунки, які скріплено в 1331 р. шлюбом його з дочкою князя Гедиміна, Євфимією (Офкою). Продовжуючи політику Данила, Юрій протегував містам, сприятливо ставився до німецької колонізації. Зберігся його привілей місту Сяноку на німецьке право року 1339, - перший привілей такого роду. В ньому він дає війтівство своєму “слузі” Барткові з Сандомиру із правом на третину податків з міщан, з юрисдикцією й іншими вигодами. Вся грамота складена за зразком надань Магдебурзького права. Міщан цієї громади на 15 років звільняється від податків, а осадниками її названо: “німців, поляків, угрів та русинів”. Свідками на цій грамоті підписалися два війти німецького права з Бохні і “Варсов” (?) та ще один або два німці. Це цілком природно, якщо йшлося про Магдебурзьке право.

Грамоти 1334 та 1335 років, крім підпису Юрія-Болеслава, мають підписи єпископа й бояр, серед них - Дмитра Дедька. Поруч княжої печатки, що її вживав Юрій І, висять печатки бояр. Себе князь називає “з Божої ласки прирожденний князь”.

Не зважаючи на все, - обрання боярами, участь їх у правлінні, - проти Юрія-Болеслава діяла міцна боярська група. Йому закидали протегування чужинцям, сприяння німецькій колонізації, - хоч в цьому відношенні він мав попередників Василька та Володимира, - і те, що він нібито хотів повернути на католицтво. 1340 року його отруєно. Тоді ж почали побивати його прихильників та чужинців по всій землі.

Загибель Юрія ІІ Болеслава була великою трагедією для України. Це була доба, коли два сусіди України вийшли зі стану анархії та міжусобної боротьби і розпочали державне будівництво під проводом талановитих королів: Польща - під проводом Казіміра Великого та Угорщина - під проводом Карла-Роберта.

Замість того, щоб протистояти цим оновленим міцним державам, українці “збурили свою національну державність. На опорожнену політично українську землю кинулися тепер сусіди”, - так стисло, але яскраво характеризував ситуацію, яка утворилася в Україні в 1340 році, С. Томашівський.