12

ЛЕКЦІЯ 6.

Філософія Нового часу (XVII ст.)

План

1. Загальна характеристика: специфіка, коло проблем, напрями, представники.

2. Емпірізм (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк).

3. Раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц).

Основні поняття: емпірізм, раціоналізм, сенсуалізм, картезіанство, монада, дуалізм, метод пізнання.

Контрольні питання

1. У чому полягає сутність методу пізнання Ф. Бекона?

2. Окресліть характерні риси і сутність пантеїзму Б Спінози.

3. В чому полягає дуалізм Р. Декарта?

4. Дайте характеристику поглядів Дж. Локка на релігію.

Завдання для самостійної робот:

1. Основні ідеї роботи Ф. Бекона “Нова Атлантида”.

2. В чому полягає проблема методу у філософії Нового часу.

3. Сенсуалізм: сутність та представники.

Література

Основна:

1. Соколов В.В. Европейская философия XV-XVII веков. – М., 1984.

2. Нарский М.С. Западноевропейская философия XVII в. – М., 1974.

3. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. ХVІІ – ХVІІІ ст.. – К., 1998.

Додаткова:

1. Бэкон Ф. Новый Органон // Соч. в 2 т. – М., 1972.

2. Лейбниц Г.В. Монадология // Соч.: В 4 т. – М., 1982. – Т. 1.

3. Гоббс Томас. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної. – К., 2000.

4. Лок Джон. Два трактати про врядування. – К., 2001.

5. Декарт Рене. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшукати істину в науках. – К., 2001.

1.Загальна характеристика філософії Нового часу (XVII ст.): специфіка, коло проблем, напрями, представники.

Філософія Нового часу обумовлена:

1) розвитком капіталізму;

2) розвитком експериментально-математичного природознавства;

3) послабленням впливу церкви.

Особливостями філософії Нового часу є:

1) опора на науку;

2) на перший план виходить проблема теорії пізнання;

3) боротьба емпіризму та раціоналізму;

4) природи світу як своєрідного механізму: переважна частина природи і навіть суспільства тлумачилися механістично;

5) більшість онтологічних концепцій Нового часу мала матеріалістичний характер;

6) прагнення через удосконалення методів пізнання насамперед природи досягти більшої влади людини над нею;

7) основна боротьба точилася між раціоналізмом і емпіризмом. Ключовими виразниками позицій раціоналістів були Декарт, Спіноза і Лейбніц, а у емпіристів - Локк, Берклі, лейбніц. Історичне значення боротьби раціоналізму і емпіризму(сенсуалізму) в сфері гносеології полягає в тому, що вона сприяла не лише конкретно-науковому, а й філософському, ретельному дослідженню особливостей чуттєвих (досвідних) і раціональних форм знання;

8)новій концепції людини і суспільства була притаманна демократична і соціальна тенденції: якщо середовище формує людину, то слід зробити його таким, щоб воно виховувало в індивідів справді людські якості.

2. Емпіризм

Емпіризм (з гр. - досвід) - це напрямок в теорії пізнання, який визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання, а також стверджує, що всі знання обґрунтовуються в досвіді та шляхом досвіду.

Виділяються два види емпіризму:

1) матеріалістичний емпіризм, який визнає, що джерелом чуттєвого досвіду є об’єктивно існуючий зовнішній світ (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк);

2) ідеалістичний емпіризм, який обмежує досвід сукупністю почуттів або уявлень, а також заперечує те, що в основі досвіду лежить об’єктивний світ (Берклі, Юм).

Раціоналізм - це вчення у теорії пізнання, згідно з яким всезагальність та необхідність як логічні ознаки вірогідного знання не можуть бути виведені з досвіду, а всезагальність та необхідність можуть бути взяті з самого розуму або з понять, які властиві розуму від народження.

Основна протилежність між емпіризмом та раціоналізмом полягає у питанні про походження знання.

Деякі раціоналісти згодні з тим, що в розумі немає нічого, чого б раніше не було в почуттях.

Головна протилежність їх поглядів в тому, що емпіризм виводить всезагальний та необхідний характер знань не з самого розуму, а з досвіду. Т. Гоббс, Д. Юм дійшли висновку, що досвід не здатний надавати знанню необхідне та всезагальне значення.

Ф. Бекон (1561-1626) - англійський філософ.

Ф. Бекон обґрунтовував індукцію як метод узагальнення до­свідного знання. Цей метод поєднує як перехід від узагальнення досвідних даних до створення теорії, так і перехід від теорії та висновків з неї до постановки нових експериментів.

Бекон, оцінюючи повну індукцію, тобто «через простий перелік» окремих випадків, доходить висновку, що вона не дає надійного, вірогідного знання.

Заслуга Бекона полягає в тому, що для вдосконалення індукції він за­пропонував звертати увагу не стільки на повноту її, скільки на уважне врахування і осмислення самої суті негативних випадків.

Необхідно зазначити, що Бекон підтримує виключаючу індукцію. До неї звертались спорадично в давнину ще Платон, а наприкінці XVII ст. Локк, та саме Бекон поставив її в центр уваги і доклав чимало зусиль для методологічного обґрунтування й роз­витку її.

Разом з тим недоліком емпірично-індуктивного методу пізнання тоді , коли він протиставляється раціона­лістично-дедуктивному методу пізнання, є недооцінка евристичної ролі взаємодоповнення одного методу іншим і в такому разі применшення або навіть невизнання евристичної ролі чистого ро­зуму, дотепних гіпотез.

Висловлювання Ф. Бекона:

- Читання робить людину грамотною, бесіда - винахідливою, а звичка записувати - точною.

- Мистецтво відкриття росте і розвивається з самими відкриттями.

- Час є найвеличнішим з новаторів.

- Все у світі повторюється.

- У природі людини є тайна салонність і прагнення любити інших...

- Дуже шкідливо зачіпати нечисту совість людей: до тих пір, поки вони вважають, що їх вчинки нікому не відомі, вони легко змінюються на краще , але якщо вони зрозуміють, що їх викрили, вони починають “вибивати клин клином”, і поводяться ще гірше.

- Людина скоріше вірить в істинність того, чому надає перевагу.

- Природу людини легше всього виявити насамоті, оскільки тут вона скидає з себе все показне; у пориві пристрасті, оскільки тоді забуває вона свої правила; а також у нових обставинах, оскільки тут залишає її сила звички.

- У віку є свої закони, і їх потрібно враховувати: молоді люди більш схильні придбати що-небудь, ніж судити про щось, здійснювати, ніж радитися, носитися з різними прожектами, ніж займатися певною справою.

- Часто можна спостерігати обличчя, риси яких, якщо розглядати їх один за одним, негарні, однак всі разом приємні на вид.

- Безсумнівно, що найкращі починання, які принесли найбільшу користь суспільству, йшли від неодружених і бездітних людей...

- Найбільш частою зовнішньою причиною щастя однієї людини є безглуздість іншої, оскільки немає іншого такого засобу раптово піднятися, як скориставшись помилками інших людей.

- Не варто помилятися на рахунок повної перемоги над своєю природою, оскільки природа може довгий час не давати про себе знати і знову ожити випадково або при спокусі.

Т. Гоббс. Англійський матеріаліст Т. Гоббс (1588-1679) «геометризував» природу, а відповідно до номіналізму наполягав на тому, що існують лише окремі конкретні тіла, завдяки властивостям (акциденціям) яких можна пояснити і свідомість людей.

Сутність матеріалізму Т. Гоббса:

1) світ - це сукупність тіл, підпорядкованих закону механічного руху;

2) заперечення існування душі як особливої субстанції;

3) єдиною субстанцією виступають матеріальні тіла;

4) знання виходить із почуттів шляхом поділу, порівняння та сполучення;

5) віра у Бога - плід уяви.

Т. Гоббс визнавав дедукцію та індукцію як наукові методи.

Як номіналіст, Т. Гоббс ототожнював людське мислення з мовою, оскільки слова переводять внутрішню мову в зовнішню, роблячи тим самим можливим спілкування між людьми.

Т. Гоббс називав слова іменами, які є умовними по відношенню до речей.

Безперервне утворення нових слів, а також відмінності мов свідчать про штучність мови, і не Бог, а людина стає творцем своєї мови, без якої неможлива жодна культура.

Соціально-політичні погляди Т. Гоббса:

1) природним станом людей до створення суспільства була війна всіх проти всіх;

2) в цій війні не може бути переможця;

3) держава - продукт суспільного договору;

4) вищим законом держави є благо народу.

Висловлювання Т. Гоббса:

- Волю можна правильно визначити таким чином: воля є відсутність всяких перепон до дії, оскільки вони не містяться у природі і у внутрішніх якостях діючого суб’єкта. Так, ми говоримо, що воля вільно тече, або має вільно текти, по руслу ріки, адже у цьому напрямку для її течії немає жодних перепон; але вона не може вільно текти впоперек русла ріки, адже берега перешкоджають цьому. І хоча вода не може підійматися вверх, ніхто ніколи не каже, що у неї немає свободи підійматися; можна казати лише про те, що вона не має здатності або сили підійматися, тому у даному випадку перепона полягає у самій природі води і носить внутрішній характер. Таким же чином ми говоримо, що зв’язана людина не володіє свободою ходити, тому що перепона полягає не в ній, а в її узах; але ми не кажемо так про хворого або каліку, тому що перепона полягає у них самих.

- Любов є уявлення людини про її потреби в особі, до якої її тягне.

- Краса - це обіцянка щастя.

- Спогади або пам’ять про речі називається досвідом.

- Люди судять по собі не лише про інших людей, але і про всі інші речі, і оскільки після руху вони відчувають біль або стомленість, то вважають, що будь-яка річ стомлюється від руху і шукає за власним бажанням відпочинок: при цьому люди так не питають себе, чи не є це бажання спокою, яке вони в собі знаходять, лише іншим рухом?

- Зло, яке ми не можемо ні подолати, ні уникнути, ми ненавидимо.

Дж. Локк. Дж. Локк. (1632-1704) - англійський філософ. Основні праці: „Два трактати про державне правління”, „Деякі роздуми про виховання” й інші.

Теорія пізнання Дж. Локка:

1) немає нічого в розумі, чого б раніше не було у почуттях;

2) не існує вроджених ідей, в т.ч. немає ідей Бога, всі людські знання виходять з досвіду (зовнішнього - відчуття, внутрішнього - рефлекси);

3) в основі знань лежать прості ідеї (поняття), які виникають у розумі різноманітними якостями тіл (первинні якості), з якими ці поняття схожі (фігура, склад та ін.) або вторинними якостями, з якими ці поняття не схожі (колір, смак та ін.);

4) реальна сутність речей залишається незмінною;

5) розум людини має справу лише з номінальними сутностями.

Дж. Локк поділяє пізнання на такі види:

1) інтуїтивне пізнання (пізнання очевидних істин нашого власного існування);

2) демонстративне пізнання (пізнання положень математики, етики, буття, Бога);

3) сенситивне пізнання (найбільш достовірне пізнання існування єдиних речей).

Дж. Локк поділяє поняття на такі види:

1) ясні поняття;

2) примарні поняття;

3) реальні поняття;

4) фантастичні поняття;

5) адекватні поняття своїм прообразам;

6) неадекватні поняття своїм прообразам.

Висловлювання Дж. Локка:

- Питати, чи вільна людська воля, так само безглуздо, як питати, чи квадратна гідність; свобода так само мало збігається з волею, як квадратність з гідністю.

- Слова набувають загального характеру від того, що їх роблять знаками загальних ідей. А ідеї стають загальними від того, що від них відділяють обставини часу і місця і всі інші ідеї, які можуть бути віднесені лише до того чи іншого окремого предмету.

- Там, де немає власності, немає справедливості, - це твердження так само достовірне, як будь-який доказ у Евкліда.

- Усі люди створенні рівними.

- Дії людей - кращі перекладачі їх думок.

- Мужність - страж і опора усіх інших чеснот, і той, хто позбавлений мужності, навряд чи може бути твердим у виконанні обов’язку і проявити усі якості справді гідної людини.

- Дев’ять десятих тих людей, з якими ми зустрічаємося, є такими, якими вони є - добрими або злими, корисними або безкорисними, - завдяки вихованню.

- Чи може хто-небудь від природи бути щасливим у цьому житті ? - Ні, не може.

- Волю і бажання не можна плутати... Я хочу робити те, що тягне в одну сторону, в той час як моє бажання тягне в іншу, прямо протилежну.

Нам не може не подобатися гуманна, дружня, поважна поведінка, де б ми не зустрічали її. Натура вільна і володіюча собою, не ница і вузька, не груба, не заплямована яким-небудь недоліком, діє на кожного сприятливо.