139. Застава цінних паперів, товарів в обороті, майнових прав.

Якщо законом чи договором не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу.

Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім'я якої було видано цінний папір. За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.

Якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом договору застави тільки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов'язання.

Застава цінних паперів на пред'явника регулюється також положеннями, які містяться в розділі III цього Закону.

140. Припинення права застави.

Застава як зобов'язання, що забезпечує основне зобов'язання, припиняється з припиненням основного зобов'язання. Перелік спеціальних підстав припинення застави: 1)підставою припинення застави може служити загибель закладеної речі чи припинення заставного права, якщо заставник у розумний строк не відновив предмет застави чи не замінив його іншим, рівноцінним майном. 2) якщо до заставодержателя переходить право власності на закладене майно, що можливо лише у випадку визнання публічних торгів такими, що не відбулися, або переходу права власності на закладене майно в порядку спадкування.

3)застава визнається припиненою у випадку продажу закладеного майна з публічних торгів, а також у випадку, коли продаж предмета застави виявився неможливим, оскільки торги, включаючи повторні, оголошені такими, що не відбулися, а заставодержатель протягом місяця після оголошення повторних торгів такими, що не відбулися, не скористався своїм правом залишити за собою майно.

141. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язання.

право притримання - договір, в якому фіксується факт укладення угоди, і який свідчить про придбання сторонами прав і зобов’язань, обумовлених у ньому, а також передбачених вимогами відповідних нормативних актів.

Відповідно до ст. 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. До такого виду договорів застосовується письмова форма, недотримання якої тягне нікчемність. Право притримання виникає на підставі прямої вказівки ст. 594 ЦК України і не вимагає, щоб воно було спеціально передбачено договором між кредитором і боржником. Правова природа притримання, відповідно до ст. 594 ЦК України, полягає в такому – кредитор, який правомірно володіє річчю, належній передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним в строк зобов’язання з оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат і інших збитків, має право утримати її у себе до виконання боржником зобов’язання. Норми щодо притримання не мають диспозитивного характеру і не залежать від волі боржника і кредитора. Відмовитися від права на притримання не можна, але разом з тим, це все ж є право, а не обов’язок кредитора, і скористатися або не скористатися ним, залежить тільки від волі самого кредитора.