- •1.Розвиток Афінської демократії у VII-V ст. До н.Е.
- •2.Східний похід а.Македонського
- •3. Пунічні війни та їх наслідки
- •241 Р. До н. Q. Було укладено мир. Карфаген віддав Римові Сицилію та дея-кі інші острови, повернув полонених та сплатив контрибуцію. Так Рим придбав перші заморські володіння.
- •4.Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи
- •5.Римська імперія в і-іі ст. Н.Е.
- •6. Падіння Римської імперії та його наслідки
- •7. Франкська держава та її місце в процесі формування європейського феодалізму
- •8.Велика хартія вольностей.
- •13. Реформаційний рух Франції та його наслідки
- •15.Контрреформація в Європі
- •23.Арабське завоювання Піренейського півострова
- •22. Карл Великий. Утворення Франкської імперії
- •25. Тевтонський орден
- •9. Столітня війна
- •10.Хрестові походи: причини і наслідки
- •11.Діяльність найвидатніших представників раннього італійського Відродження.
- •14.Реформація в Німеччині
- •16. Великі географічні відкриття та їх вплив
- •17. Колоніальні загарбання Іспанії та Португалії
- •18. Тридцятилітня війна
- •III. Шведський період війни (1630-1635).
- •IV. Франко-шведський період війни (1635-1648).
- •19.Варварські держави остготів і вестготів
- •20. Розпад Франкськської держави
- •21. Становлення французької станової монархії
- •24.Священна Римська імперія. Боротьба за інвеституру
- •26. Середньовічні міста: самоврядування, цехи
- •28.Розкол християнства (1054)
- •29. Англійська революція XVII ст..
- •4 Липня 1776 р. Декларація була схвалена конгресом. Закінчився ко-лоніальний період - почалася істо-рія Сполучених Штатів Америки.
- •6 Серпня 1789 року Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина».
- •34. Віденський конгрес та його рішення.
- •25 Лютого у Франції була прого-лошена Друга республіка (Пер-ша —1793 р.). За декілька днів спе-ціальним декретом:
- •37.Революція 1848 у Німеччині
- •40. Революція 1867-1868 р.Р. В Японії.
- •41. Система міжнародних відносин наприкінці XIX – на початку XX ст.
- •53.Крах колоніальної системи після Другої світової війни
- •61Становлення абсолютної монархії в Росії.
- •63.Польське питання 1795-1814
- •74.Криза тоталітарних режимів
- •44."Новий курс" ф. Рузвельта
- •45. Формування нацистської системи в Німеччині
- •46. Суспільно-політичний розвиток Італії 1918-1939
- •49.Підписання мирних договорів після війни
- •50.Громадянська війна 1936-1939 pp.
- •54.Тетчеризм і рейганоміка
- •55. Неманичі
- •56.Гуситський Рух у Чехії
- •57.Новгородська республіка
- •58.Розвиток Московської держави
- •59.Революція у Чеських землях
- •66.Великі реформи в Росії 60-70 их роках
- •67.Росія на початку хх ст..
- •68.Балканські війни початку хх ст.
- •71. Срср між двома війнами
- •72.Югославія в 1929-1941 рр.
- •77.Срср 1964-1985
- •78.Суспільно-політична криза в Польщі 1980— 1981 pp.
- •76.Японія 50-80і
- •79.Утворення кнр
- •80.Обєднання Німеччини
- •81.Латинська Америка
- •82.Політичний розвиток Чехословаччини
67.Росія на початку хх ст..
Масові мітинги і зіткнення з армією відбулися 1 травня 1905 року. У боротьбу втягувалося селянство. Очолюване партією есерів, воно створювало селянські спілки. В червні 1905 р. відбувся І з'їзд Все-російської селянської спілки. Незадоволення охопило армію. У середині червня 1905 р. вибухну-ло повстання моряків броненосця «Потьомкін» на Чорному морі. Ціною великих зусиль повстання вдалося придушити, але політичне напруження в країні не зменшило-ся. Революція продовжувала по-глиблюватися.
Свідченням цього був всеросійський політичний страйк, що спалахнув у жовтні 1905 р. Страйк, що вилив-ся у загальноросійський, почався з виступу московських друкарів, які вимагали підвищення заробітної плати. Але під впливом радикаль-но настроєних студентів страйк став перетворюватися на політичний, масовий. Страйкували робітники, поштово-телеграфні, конторські та інші службовці, студенти Москви, Петербурга, Варшави, інших міст імперії. Кількість страйкарів досяг-ла 2 млн чоловік. Економічне і діло-ве життя було паралізоване. На-томість різко активізувалися різні політичні сили.
В Росії в умовах початку революції існувало три політичних табори. Урядовий, який представляв царсь-ку бюрократію і консервативні про-шарки дворянства, нехотів жодних змін.Ліберальний табір утворю-вали буржуазія, частина поміщи-ків-дворян, верхівка інтелігенції. Ліберали прагнули змін, модерні-зації існуючого політичного й еко-номічного ладу, «європеїзації» Росії шляхом поступових реформ. На-решті, оформився і третій табір, що об'єднав радикально налашто-вані суспільні верстви, які дома-галися змін шляхом докорінного зламу політичного^ соціально-еко-номічного ладу. Його очолювали соціалістичні партії — соціал-демо-крати, соціалісти-революціонери (есери), анархісти, радикальні про-шарки безпартійної інтелігенції.
17 жовтня 1905 р. цар Ми-кола II підписав Маніфест, яким «дарував» народу громадянські права—недоторканність особи, сво-боду віросповідання, друку, зборів, об'єднань у партії та громадські організації. Було оголошено про скликання представницького зако-нодавчого органу — Державної думи.
Маніфест 17 жовтня відкрив перспективу перетворення Росії на конституційну монархію.
Очікуваного «заспокоєння» в Росії після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня не відбулося. Навпаки, со-ціа льно-по літична ситуація продов-жувала загострюватися. На арену відкритої боротьби виступили полі-тичні партії. Кожний політичний табір було представлено кількома з них.
Ліберальні кола об'єдналися в «Союз 17 жовтня» (партія октяб-ристів) і Конституційно-демо-кратичну партію (кадети). Ок-тябристів очолювали А.Гучков і М.Родзянко, кадетів - П. Мілю-ков і П. Струве. Ліберали були в основному задоволені поступками з боку царизму і були готові до співро-бітництва з владою з метою її посту-пової демократичної еволюції.
Російські праві націоналі-стичні політичні сили об'єдна-лися в партії та організації, які на-зивали «чорносотенними». Най-більшими чорносотенними об'єд-наннями були «Союзросійського народу» і «Союз Михаїла Архан-гела». Чорносотенці вважали, що Маніфест 17 жовтня зовсім не відпо-відає історичним традиціям Росії і підписаний царем під тиском юрби. Маніфест 17 жовтня відкинула і ліва опозиція, яка, на відміну від лібе-ралів, прагнула не до реформування, а до ліквідації існуючого ладу. В умо-вах революції 1905 р. вплив лівих радикалів посилився. Під їхнім впли-вом опинилися Ради робітничих депутатів — самоврядні органи, які стихійно виникали для керівництва страйками, але найбільш радикаль-ними лівими, особливо більшовика-ми, вони розглядалися як органи майбутньої влади. Восени 1905 року за прикладом Петербурга, Мос-кви й Іваново-Вознесенська Ради було створено в багатьох містах і ро-бітничих центрах імперії. Використо-вуючи вплив у Радах, радикально на-лаштовані соціалісти готували анти-урядові виступи.
Головним осередком повстання стала Москва. Очолювали його більшовики, що контролювали Московську раду. 6 грудня Рада ухвалила рішення про:
— початок збройного виступу:
— скинення царського уряду;
— скликання Установчих зборів;
- проголошення демократич-ної республіки.
Повстання почалося загальним страйком, який 7 грудня паралізу-вав життя в Москві. Урядові війська увійшли в місто, а революціонери-дружинники відповіли барикадами і партизанською тактикою.
У 1906 р. революційна активність у Росії стала зменшуватися. Уряд поєднував тактику поступок і реп-ресій. Відбулися вибори в І Дер-жавну думу, але вона була, на дум-ку царя, надто лівою, а тому неслух-няною і її розпустили. Тоді було проведено вибори у IIДуму, яка розпо-чала роботу в лютому 1907 р.
Прагнення перевести політичну боротьбу в стіни Державної думи не влаштовувало радикальні рево-люційні партії, тим більше, що уряд постійно намагався обмежити гро-мадянські права. Радикали розгор-нули масовану терористичну кам-панію.
В цих складних умовах у придвор-них колах почався пошук «сильної людини», здатної стабілізувати си-туацію в країні, врятувати трон. Вибір припав на П. Столипіна.
Посівши пост Голови Ради мініст-рів, Столипін здійснив ряд реформ, покликаних модернізувати еконо-мічний лад Росії і зміцнити соціаль-ну базу режиму. Земля в Російській імперії не належала селянам за правом приватної власності. Се-лянська община, яка юридичне во-лоділа всією землею, регулярно пе-рерозподіляла земельні наділи. Така традиція регулярного перероз-поділу землі базувалась на природ-ному для російського села принципі соціальної справедливості: жоден з се лян-членів общини не міг наріка-ти на погану якість землі, яку він мав, оскільки отримував щорічно новий наділ. В той же час селянин не мав права вільно продавати зем-лю, оскільки вона належала не йому, а общині. Це не мало принци-пового значення за часів кріпацтва, оскільки селянин не мав права піти з села, перед тим продавши землю. Становище змінилось після 1861 року, однак і за нових умов селянин не мав можливості продати землю, навіть якщо виявив повну неспро-можність хазяйнувати в нових умо-вах. В селах після реформи з'яви-лось досить багато Ігідприємців-кур-кулів, які вирощували велику кількість товарного хліба - хліба, який вироблявся на продаж, в тому числі і на експорт. Однак куркулі не мали можливості збільшувати посівні площі, оскільки не могли придбати землі своїх земляків.
П. Столипін передусім вирішив ліквідувати селянську общину, хоч вона завжди була однією з підва-лин монархічного ладу. Було ухва-лено низку законів, спрямованих на зруйнування общини. Тим са-мим відкривався простір розвитку товарно-грошових, капіталістичних відносин у сільському господарстві. Селяни здобули право виходу з об-щини, могли закріплювати за собою в приватну власність общинні ді-лянки землі або продавати їх.
Залежно від місцевих умов і по-бажань селяни після виходу з общи-ни мали можливість залишатися в селі або, об'єднавши всі свої земель-ні ділянки в одну - так званий відруб, поселитися разом зі своєю родиною на хуторі. Водночас уряд організував переселення селян у ма-лообжиті губернії Росії. Отже, столи-ггінська аграрна реформа створюва-ла прошарок «мідних і сильних», за словами самого глави уряду, селянсь-ких господарств. У той самий час інте-реси великого поміщицького госпо-дарства істотно не зачіпалися.
Аграрна політика П. Столипіна не дістала очікуваної підтримки в суспільстві. Проти неї виступили праві монархічні кола, вбачаючи в знищенні общини замах на основи самодержавства в Росії. Негативну оцінку дістала вона і з боку соціа-лістів, особливо есерів, зацікавле-них у збереженні общини, яка була, на їхню думку, осередком соціаліз-му в Росії. Селяни в своїй масі та-кож не сприйняли столипінські пе-ретворення, побоюючись розорення і невизначеного майбутнього. Се-лянські виступи не припинялися, хоч інтенсивність їх слабшала.
Таким чином, своєї основної мети — реформування аграрного устрою Росії і усунення небезпеки нової революції - реформи Столипіна не досягли, а його самого було вбито внаслідок те-рористичного акту, здійсненого в Києві в 1911 р. есером Д. Багровим.
Політичний режим, який утвердив-ся в Росії по завершенню революції, дістав назву «третьочервневої монархії» (від дати нового вибор-чого закону - 3 червня 1907 p.). Якщо Маніфест 17 жовтня був сер-йозним кроком на шляху перетво-рення Росії на конституційну мо-нархію, то виборчий закон, прийня-тий 3 червня 1907 p., істотно загаль-мував цей процес. Закон надійно гарантував уряду, призначеному ца-рем, лояльний склад депутатів.
У III Державній думі близько третини її складу мала украй пра-ву орієнтацію. «Союз 17 жовтня» здобув трохи більше третини го-лосів. Конститущйно-демократична партія мала з союзниками в Думі невелику фракцію, яка об'єднувала менш як 20% депутатів. Незначною за чисельністю і впливом була со-ціалістична фракція депутатів.
Такий склад Думи залишав за урядом широке поле для політично-го маневру, маніпулювання депута-тами в своїх інтересах. УIII Думі все залежало від октябристів. Залежно від ситуації вони голосували то з правими, створюючи правооктяб-ристську більшість, то з кадетами, формуючи октябристсько-кадетську більшість. У цьому і було призна-чення третьочервневого режиму — добитися стабільності у суспільстві за мінімальних, контрольованих урядовими верхами, змін.
Цього вдалося досягти лише част-ково. Останні роки напередодні І світової війни позначені високими темпами економічного розвитку Росії. Російський рубль став одною із найбільш твердих грошових оди-ниць Європи. Зростання добробуту помічалося і в місті, і в селі. Але для тривалої і усталеної стабілізації со-ціально-економічного становища необхідний був глибокий компроміс різних класів і політичних партій. До такого компромісу ні правлячі кола імперії, ні опозиційні сили не були готові. Вирішити ж націо-нальні проблеми, зберігаючи Ро-сійську імперію, без надання націям Росії права на самовизначення, було взагалі неможливо. Відтак Ро-сія стояла перед новою революцією.