2. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

Дієздатність неповнолітніх віком від 14 до 18 років визначається ст. 32 ЦК України, яка обмежує їх можливості щодо здійснення прав і виконання обов’язків.

Проте, згідно зі ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

Разом з тим, було б помилкою вважати таку особу повністю деліктоздатною, такою, що відповідає на загальних підставах.

Точніше вести мову про „умовну деліктоздатність”, оскільки із загального правила про самостійну відповідальність неповнолітнього існують винятки, пов’язані з відсутністю у нього достатнього для відшкодування майна, самостійного доходу.

Самостійний доход неповнолітнього може складатися із заробітної плати при постійній чи тимчасовій роботі, що регулюється положеннями трудового законодавства, доходу від підприємницької діяльності, відсотків від акцій, пенсії у разі втрати годувальника, аліментів тощо; власними коштами неповнолітнього можуть бути кошти на вкладах у банки, подаровані неповнолітньому чи одержані ним у спадок тощо; власне майно – те, власником якого є неповнолітній (куплене ним, подароване чи залишене йому у спадок), в тому числі майно, що перебуває у спільній власності.

Щодо оцінки наявності майна у неповнолітнього, то тут можливі наступні варіанти:

1) неповнолітній взагалі не має майна;

2) неповнолітній має майна так мало, що самостійне відшкодування завданої ним шкоди мова неможливе.

Тому частина 2 ст. 1179 ЦК України встановлює, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Залучення зазначених осіб до обов’язку відшкодування шкоди має додатковий (субсидіарний) характер. Тобто, потерпілий спочатку пред’являє вимогу про відшкодування завданої шкоди до основного боржника – особи, яка завдала шкоди, а у разі не задоволення вимог у повному обсязі чи частково - до батьків (усиновлювачів) або піклувальника неповнолітнього.

При цьому субсидіарна відповідальність за дії неповнолітнього віком від 14 до 18 років покладається на обох батьків за принципом рівності часток незалежно від того, проживають вони разом чи окремо.

У разі відшкодування шкоди, завданої неповнолітнім віком від 14 до 18 років, батьками (усиновлювачами) або піклувальником як у повному обсязі, так і у частці, якої не вистачає, останнім надається право довести, що шкоди було завдано не з їхньої вини (ч. 1 ст. 1178 ЦК України).

Дещо інакше регламентує ч. 2 ст. 1179 ЦК України обов’язок відшкодувати шкоду, завдану підлітком, позбавленого батьківського піклування, у зв’язку з чим він знаходиться у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника. Саме цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Отже припинення обов’язку відшкодування шкоди для цих осіб можливе за наявності однієї з двох умов:

або 1) досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття;

або 2) поява у неповнолітнього майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, спеціально регулюються ст. 1180 ЦК України, яка встановлює, що шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.

При цьому варто взяти до уваги, що набуття неповнолітньою особою повної цивільної дієздатності можливе не лише у зв’язку з досягненням нею повноліття, але й за наявності підстав, передбачених ст.34, 35 ЦК України.

Зокрема, повна цивільна дієздатність відповідно до частини 2 ст. 34 настає в повному обсязі з моменту укладення неповнолітніми шлюбу (отже з 16 років для жінок і 17 – для чоловіків).

Крім того, відповідно до ст. 35 ЦК України повна дієздатність може бути надана:

1) фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором,

2) неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини,

3) фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Для набуття неповнолітнім повної цивільної дієздатності необхідна наявність письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди - рішення суду про надання такого права.

Для вирішення питання про покладення на неповнолітнього обов’язку відшкодувати завдану ним шкоду важливо встановити момент виникнення у нього повної цивільної дієздатності.

Так, згідно ч. 2, 3 ст. 35 ЦК фізичній особі, яка досягла 16 років фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту винесення рішення органу опіки та піклування, а також з моменту державної реєстрації особи, яка бажає займатися підприємницькою діяльністю як підприємця.

При укладенні шлюбу повна дієздатність виникає з моменту його реєстрації.

Разом із тим, правило про покладення обов’язку відшкодування шкоди на неповнолітню особу, яка набула повної цивільної дієздатності, не має абсолютного характеру.

У разі відсутності у такої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Отже покладення обов’язку відшкодування шкоди на зазначених осіб після досягнення неповнолітнім, який заподіяв шкоду, повноліття можливе за наявності двох умов:

1) батьки (усиновлювачі) або піклувальник дали згоду на набуття підлітком повної цивільної дієздатності (наприклад, якщо неповнолітнім набуто повну цивільну дієздатність без згоди батьків, усиновлювачів, піклувальника, а на підставі рішення суду, то останні звільняються від обов’язку відшкодувати завдану шкоду;

2) батьками (усиновлювачами) або піклувальником не вдалося довести, що шкоди було завдано не з їхньої вини (ч. 1 ст. 1178 ЦК України).