I8ВN 966-7131-20-3

Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М.

Л22 Економічна історія України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. — 737 с. — (Вища освіта XXI століття).

На основі новітніх досягнень історичної науки висвітлено історію господарства України та провідних держав світу. Дослідження економічної історії України у зіставленні з історією розвитку господарства провідних країн світу дає змогу узагальнити досвід господарського розвитку наших предків, зрозуміти сучасний стан економіки, визначити її ціннісні орієнтири, варіантні та альтернативні шляхи розвитку на майбутнє.

Для студентів вищих навчальних закладів. Може бути корисний викладачам і всім, хто цікавиться історією та економікою України.

Передмова

Книга 1. ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ СВІТУ

Частина І. ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОЇ ДОБИ І СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (з найдавніших часів до IV ст. н.е.)

Розділ 1. Господарський розвиток за первісної доби

Розділ 2. Економічний розвиток стародавніх цивілізацій

2.1. Особливості східного рабства

2.2. Господарство Стародавньої Греції

2.3. Античний Рим: економічні причини розквіту і занепаду

2.4. Господарство скіфів, грецьких і римських колоній Північного Причорномор’я

Частина II. ГОСПОДАРСТВО В ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Розділ 1. Господарство Європи в V—XV ст.

1.1. Землеволодіння і сеньйоріально-селянські відносини

1.2. Агрокультура і сільськогосподарська техніка

1.3. Середньовічне місто, розвиток ремесла

1.4. Торгівля. Кредит. Фінанси

Частина III. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ГОСПОДАРСТВА ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ТА ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЕПОХ (XVI ст. — до наших днів)

Розділ 1. Господарство країн Європи, США у період генези індустріального суспільства (XVI—ХУЛІ ст.)

1.1. Основні аспекти розвитку господарства країн Західної Європи

1.2. Особливості економічного розвитку країн Центральної, Південно-Східної та Східної Європи

Розділ 2. Економічний розвиток провідних країн світу в XIX — на початку XX ст.

2.1. Промисловий переворот

2.2. Індустріалізація

2.3. Особливості аграрного розвитку

2.4. Міжнародні економічні відносини

Розділ 3. Господарство світу в міжвоєнний період

3.1. Подолання економічних наслідків першої світової війни та стабілізація господарства

3.2. Світова економічна криза 1929—1933 рр. і економічний розвиток у 30-х роках XX ст.

Розділ 4. Світове господарство (1939 р. — 90-ті роки XX ст.)

4.1. Економіка країн світу в роки другої світової війни

4.2. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку другої половини 40—90-х років XX ст.

4.3. Індустріалізація сільського господарства

4.4. Міжнародні економічні відносини

4.5. Нові Індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток

Книга 2. ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Розділ 1. Господарство українських земель у праісторичні часи та княжий період

1.1. Процес феодалізації селян і земельні відносини

1.2. Ремесла. Міста

1.3. Торгівля. Фінанси

Розділ 2. Господарство України в XVI—XVIII ст.

2.1. Аграрні відносини в Україні у XVI — першій половині XVII ст.

2.2. Аграрна еволюція українських земель у другій половині XVII—XVIII ст.

2.3. Мануфактурний період української промисловості

2.4. Розвиток українського національного ринку. Фінанси

Розділ 3. Господарство України в XIX — на початку XX ст.

3.1. Промисловий переворот

3.2. Індустріалізація

3.3. Промисловий розвиток західноукраїнських земель

3.4. Сільське господарство України в дореформений період

3.5. Аграрні реформи та розвиток сільського господарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.

3.6. Зародження і розвиток кооперативного руху

3.7. Внутрішня і зовнішня торгівля

3.8. Фінанси і кредит

Розділ 4. Господарство України в 1914—1939 рр.

4.1. Економічне становище України в 1914—1921 рр.

4.2. Нова економічна політика в Україні

4.3. Індустріалізація та колективізація: позитивні і негативні наслідки

4.4. Західноукраїнські землі в 20—30-х роках XX ст.

Розділ 5. Господарство України в 1939 р. — 90-ті роки XX ст.

5.1. Господарство України в роки другої світової війни

5.2. Відбудова і розвиток промисловості

5.3. Сільське господарство

5.4. Фінанси, кредит, добробут

5.5. Участь України в світовому господарстві

5.6. Економіка незалежної України

Короткий термінологічний словник

Історико-економічні терміни

ПЕРЕДМОВА

Економічна історія, або історія народного господарства, виникла як самостійна наука в середині XIX ст. Їй належить фундаментальне місце у вищій економічній освіті. Предметом її вивчення є господарство країн світу в історичному розвитку, різноманітності форм його вияву. Вивчаючи конкретні аспекти економіки, ця дисципліна допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, прогнозувати їхнє наукове вирішення. У курсі не лише у хронологічному порядку викладено фактичний матеріал, а й наведено аналіз суспільно-економічних явищ, розглянуто їхні позитивні й негативні характеристики.

Політичні форми, ідеологічні явища у суспільстві, виникаючи на грунті, підготовленому розвитком господарської діяльності людей, впливають на економічні процеси, прискорюючи чи сповільнюючи їх. Економічна історія на фактичному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі підсистеми економіки тісно пов’язані між собою, взаємодіють, доповнюють одна одну.

Важливим напрямом історико-економічного аналізу є концепція розвитку галузей господарства, його інституцій і категорій. Особливе значення ця дисципліна має для виявлення і узагальнення тенденцій економічного розвитку на перспективу.

Тільки врахувавши своєрідність динаміки зростання економічних циклів, тривалих тенденцій у розвитку науково-технічного прогресу, умов праці, політиці, можна всебічно осмислити конкретні проблеми господарського розвитку провідних країн світу в певні періоди.

Економічна історія забезпечує тісний зв’язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому. Як джерело фактичного матеріалу для всіх економічних наук вона допомагає у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо. Галузеві та функціональні економічні науки без обгрунтування історико-економічними дослідженнями втрачають власний теоретичний рівень.

Актуальність вивчення історії господарства України у світовому контексті пояснюється необхідністю висвітлення і усвідомлення закономірностей економічного розвитку українських земель в умовах незалежної України, що стала суб’єктом світової цивілізації. Донедавна історія господарства України, як і вся її історія, вивчалася як складова частина історії Росії, що не відповідає історичній справедливості. Вивчення економічної історії України допоможе більш глибоко дослідити сучасні економічні процеси, визначити варіантні та альтернативні шляхи розвитку на майбутнє, щоб вивести Україну з економічної кризи.

Цей підручник, написаний з урахуванням програми з економічної історії, є першою спробою узагальнити досвід викладання історії господарства в умовах незалежності України.

З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Російський історик-економіст Л.І. Мєчников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б. Гільдебранд застосував для цього історію грошей. Інші дослідники господарства брали за основу торгівлю і обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американець Є. Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А. Тойнбі — культуру, релігію.

У 60-х роках XX ст. популярними стали теорії «індустріального суспільства» французького соціолога Р. Арона і «стадій економічного розвитку» американського соціолога У. Ростоу.

Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство. Найбільш видатні її представники — Д. Белл, Г. Кан, 3. Бжезінський (США), Ж. Ж. Серван-Шренбер і А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

У концепції «постіндустріального суспільства» стверджується, що належно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважає «первинна» сфера економічної діяльності (сільське господарство), «вторинна» (промисловість), а тепер воно вступає в «третинну» сферу послуг, де провідна роль належить науці й освіті. Кожній з цих стадій властиві специфічні форми соціальної організації (церква і армія — в аграрному суспільстві, корпорація — в індустріальному, університети — в постіндустріальному). Важлива роль відводиться також певним станам священиків і феодалів, бізнесменів, вчених і фахівців.

Формаційний підхід до періодизації історії, в тому числі історії господарства, не виправдав себе. Для періодизації економічної історії господарства України автори обрали схему, яка найповніше відповідає розвитку її науки і техніки, а саме:

• господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів — до IV ст. н.е.);

• господарство доби Середньовіччя;

• господарство індустріальної та постіндустріальної епох (XVI ст. — до наших днів).

КНИГА 1 ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ СВІТУ

Частина І ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОЇ ДОБИ І СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (з найдавніших часів до IV ст. н.е.)

Розділ 1. ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗВИТОК ЗА ПЕРВІСНОЇ ДОБИ

Первісна доба була найтривалішою в історії людства. За найновітнішими даними науковців, людина з’явилася в теплих сприятливих умовах Євразії та Африки понад 3 млн років тому. Людство пройшло шлях від зародження людини як біологічного виду до сучасного фізичного типу, від первісного людського стада до родової та сусідської громад, племен та їхніх союзів, зародження державності, виникнення на рубежі IV — III тис. до н. е. стародавніх цивілізацій.

Матеріальна культура первісного суспільства поділяється на кам’яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), бронзовий і ранній залізний віки. Найважливішими рисами первісної доби були перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, існування роду як господарської одиниці, який поділявся на великосімейні виробничі колективи, громади спільної власності на землю.

Палеоліт, або давній кам’яний вік (3 млн — 10 тис. років тому), був найважчим і найдовшим періодом, який збігся з льодовиковим періодом в історії Землі. Протягом цього періоду знаряддя праці еволюціонували від палки-копалки і примітивних кам’яних знарядь до мікролітів (невеликих відщепів і пластин), складних знарядь з вкладками, списометалки. Поширилось використання кістки і рогу. Кількість типів знарядь досягла 100. Головними заняттями населення були збиральництво, загінне полювання, рибальство. Людина навчилася видобувати та підтримувати вогонь, що було найвизначнішим технічним досягненням. З’явилися постійні житла.

Знайдено залишки господарсько-побутових комплексів, що складалися з жител, які нагадують курені, накриті шкурами звірів, ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, вогнищ і ям-сховищ. Тогочасна людина полювала на мамонтів, носорогів, коней, зубрів, биків, лосів, оленів, птахів.

У мезоліті (середньому кам’яному віці) утвердилися сучасні післяльодовикові природно-кліматичні умови. Великі звірі вимерли. Люди були змушені харчуватися дрібними тваринами, птахами. Поряд із збиральництвом і полюванням одним з головних занять було рибальство вудкою. Тоді ж були винайдені гарпуни, лук, стріли, рибальські голки, плетені сітки, тенета. Великого значення набуло річкове збиральництво (ловля раків, молюсків). Зроблено перші спроби приручити диких тварин. Виник найдавніший транспорт — водний (колоди, плоти з них, човни, видовбані з стовбурів дерев). Для мезоліту характерний високий рівень виготовлення мікролітів. З’явилися макроліти — кам’яні знаряддя для обробки дерева, зокрема сокири.

Перехідною епохою від мезоліту до неоліту був протонеоліт. Щодо умов ведення господарства цей період характеризувався виснаженням мисливських ресурсів, кризою привласнюючого і зародженням відтворюючого господарства, яке розпочалося з тваринництва. Першими прирученими тваринами були собака, бик і свиня. В цей час зародилося землеробство і виникли перші постійні поселення.

Неоліту (новому кам’яному віку) притаманне утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Цей процес дістав назву «неолітична революція». Складовою частиною цієї епохи був мідний вік, або енеоліт, коли відтворююче господарство стало домінуючим.

Ріллю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Зерно на борошно мололи кам’яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяними або крем’яними серпами. Розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло. Використовувався перший штучний матеріал — кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнаментами, жіночі статуетки прародительок. Для щоденного вжитку використовували миски, немальовані горщики сірого кольору. Зародилося прядіння і ткацтво, з’явився ткацький верстат. У неоліті остаточно завершилося формування техніки обробки каменю (шліфування, пиляння, свердління), вдосконалилися лук і стріли, з’явилися кам’яні сокири. Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша. Худобу використовували як тяглову силу. Наслідком неолітичної революції стала досить розвинена система обміну.

За мідним віком настав бронзовий, який охопив III— II тис. до н. е. на Стародавньому Сході, а в Європі — II тис. до н. е. Визначальними рисами цього періоду були існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзо-ливарного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бурштин, фаянс, сіль.

Перехід до виробництва заліза на межі П—І тис. до н.е. став визначальним моментом початку раннього залізного віку. У Західній Європі він поділявся на два періоди: гальштадський (900—500 pp. до н. е.) і латенський (500 p. до н. е. — початок нашої ери). Для гальштадської культури характерними були співіснування бронзових і залізних знарядь праці, перехід від мотики до сохи та плуга. У латенський період з’явилися залізні серпи, плужні лемеші, розвивалися ремесла, особливо ковальство, ювелірна справа, гончарство. На початку нашої ери на території, завойованій Римом, латенську культуру змінила так звана провінційна римська культура.

Основними ремісничими професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зразки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопаних поселеннях, так і в могильниках. Виявлено чимало ремісничих майстерень, у тому числі ковальських, гончарських, ювелірних. Серед знайдених виробів найчастіше зустрічаються залізні сокири, серпи, ножі, рибальські гачки, наконечники списів, стріл, бронзові пряжки, браслети, шпильки, посуд, античні прикраси, кераміка, намиста, амфори.

Удосконалення знарядь праці, розширення виробництва їх з металу, поділ виробничої сфери на сільське господарство і ремесло, виробництво додаткового продукту створили економічні умови для виникнення держав. Перші з них утворилися на Стародавньому Сході (Єгипет, Індія, Месопотамія) на зламі неоліту і бронзової доби.

Отже, на ранній стадії господарства первісної доби переважало полювання, рибальство, збирання плодів. Згодом у зв’язку з удосконаленням знарядь праці (гарпуни, скребки, луки, сокири, човни, молоти, серпи, списи) почалась обробка шкур, глиняного посуду, виникло образотворче мистецтво, будівництво наземних споруд. Протягом бронзового та залізного віків відбулись великі зрушення в розвитку продуктивних сил. Появився ткацький верстат, розвинулося скотарство, а особливо землеробство. Між ними виник перший поділ праці, налагодився економічний обмін між окремими родами, общинами, племенами.

Розділ 2. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ