29. Організація міжбанківських розрахунків

Міжбанківські розрахунки – це система організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між банками.

М розрахунки базуються на встановлення прямих кориспонденських відносин між банками, що передбачає відкриття відповідних коррахунків:

Рахунок «Лоро» -рах відкритий ком банком банкові кореспонденту( рах ваш у нас)

Рахунок «Ностро» - рахунок даного комерційного банку в банку-кориспондентові, на якому відображається взаємні платежі(наш у вас)

Рах Ностро одного комерційного банку є рахунком лоро для банку кореспондента. Вони є вирішальними для забезпечення своєчасності платежі, нарахування процентів. На рахунку Ностро записи відображаються методом дзеркальної бухгалтерії.

Банки –кориспонденти при здійсненні операцій за кориспонденськими рахунками повідомляють один одного про здійснення операцій. Для цього використовується авізіо – офіційне повідомлення про виконання розрахункових операцій, направлене одним комерційним банком іншому.

Кор відносини з НБУ встановлюється ком банком шляхом укладання договору на розрахунково-касове обслуговування з відкриттям кореспондентського рахунку в територіальному управлінні НБУ за місцемзнаходженням ввласника рахунку.

Відкриття коррах банків-резидентів та нерезидентів як в іноземній валюті, так і в національній здійснюється в україні відповідно до декрету каб міну «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», інструкції нбу « про міжбанківські розрахункив україні» та інших нормативних актах.

Міжбанк. Розрах розрізняють за такими ознаками:

1.Залежно від типу систем: брутто-побудована на валовій основі , що кожен розрахунковий документ обробляється індивідуально та рахунок здійснюється за кожним розрахунковим документом, нетто- побудована на чистій основі, що за результатами багато- чи двостороннього взаємозаліку групи розрахункових документів відбувається узгодженні заліки розрахунків учасникв.

2.Зал від режиму викон. Розрахунків: у файловому режимі; розрах в режимі реал часі( он-лайн)- при ньому ініціація розрахункового документа за рахунком виконується одночасно при безпосередньому доступі ініціатора проводки до розрахункової системи

Також міжбанк розрахунки базуються на 3х основних видах їх здійснення: розрах через організацію, розрах через коррах, які відкриті в установах ЦБ, розрах через клірингові установи.

30 Види міжбанківських розрахунків за способом здійснення, їх характеристика

Для комерційних банків важливою стала не кількість кореспон- дентських зв'язків, а надійність, удосконалення функціонування системи кореспондентських рахунків шляхом підвищення якості обслуговування, створення можливості управління коштами на кореспондентських рахунках, зниження вартості операцій та управління ризиками.

До переваг розрахунків через організацію прямих кореспон­дентських відносин можна віднести:

1. задоволення потреб клієнтів ^_ це відповідає інтересам клієнтів, котрі зацікавлені у тому, щоб банк, котрий їх обслуговує, мав кореспондентські відносини з банками, які обслуговують їх контрагентів (іноді трапляються випадки, що банк встановлює кореспондентські відносини з іншим банком з метою обслуговування лише одного великого клієнта);

2. оперативність розрахунків, - значно пришвидшуються терміни розрахунків, оскільки вони здійснюються напряму, без будь-яких проміжних ланок;

3. точність розрахунків - банки-партнери матеріально зацікавлені у точності взаємних платежів, оскільки у випадку виявлення будь- яких порушень санкції застосовуватимуться проти цих же комерційних банків (договірні відносини між банками передбачають чіткі стандарти виконання розрахунків та інших операцій, штрафні санкції за помилки);

4. можливість активної роботи на закордонних фінансових ринках та застосування різних фінансових інструментів.

Окрім переваг, прямі кореспондентські відносини між банками мають ряд недоліків: велика трудомісткість та значні витрати на здійснення розрахунків, погіршення стану ліквідності банку у зв'язку з розосередженням грошових коштів у численних банках- кореспондентах. Такі розрахунки практично не контролюються центральним банком, отже, є більш ризикованими, що вимагає вста­новлення кореспондентських відносин лише з надійними банками.

Таким чином, при встановленні кореспондентських відносин отримання користі для банку порівнюється з витратами на підтримку цих відносин. Кількість коррахунків повинна бути оптимальною для забезпечення нормального процесу розрахунково- кредитних взаємовідносин. При цьому список банків-кореспондентів періодично повинен переглядатися з метою виключення найменш активних банків.

Вказані недоліки відсутні при відкритті рахунків в установах центрального банку, що володіє мережею коррахунків у всіх комерційних банках і надійність якого не викликає сумнівів.

Розрахунки з використанням рахунків у банку-посереднику, що відіграє роль агента з розрахунків, застосовуються практично у кожній країні. Як правило, таким агентом виступає центральний банк, що надає розрахункові послуги практично усім учасникам банківської системи. Такі розрахунки здійснюються на валовій основі (брутто-розрахунки)

Розрахунки з використанням спеціалізованих розрахункових установ і мереж останніми роками набувають усе більшого поши­рення. Такі розрахунки здійснюються на основі заліку взаємних вимог через клірингові установи. їх називають нетто-розрахунки.

Кліринг - це система безготівкових розрахунків, що базується на заліку взаємних вимог та зобов'язань фізичних та юридичних осіб.

Кліринг є процедурою періодичного взаємозаліку за зобов'язан­нями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сальдо.

У банківській сфері кліринг може використовуватися як для розрахунків між комерційними банками усередині країни, так і між­народних розрахунків (міжнародний валютний кліринг). Залежно від сфери застосування міжбанківський кліринг поділяється на:

^ локальний - між банками якого-небудь регіону чи між банками певної банківської групи і (або) між філіями одного банку (внутрібанківський);

^ загальнодержавний - між фінансово-кредитними установами в межах усієї країни.

Специфіка названих видів міжбанківського клірингу прояв­ляється у способах їх проведення. За цим критерієм розрізняють такі види клірингу:через установи центрального банку та великих комерційних банків;через спеціальні міжбанківські організації - розрахункові (клірин­гові) палати;через кліринговий відділ (розрахунковий центр) головного банку (застосовується при розрахунках між філіями банку (внутрібан­ківський кліринг)).

31. суть оверсайта та його застосування в організації та регулюванні платіжних систем в україні.

Оверсайт визначається як функція суч. ЦБ яка спрямована на забезпечення безперервного та стабільного функціонування платіжних систем.

Оверсайт – це д-ть ЦБ з моніторингу оцінювання ПС, а в разі необхідності -0 ініціювання змін щодо їх діяльності з метою забезпечення безперервного надійного та ефективного функціонування відповідних систем.

Метою оверсайта є надійність та ефективність пс щодо забезпечення ними переказу коштів і розрахунків за фін інструментами, виявлення та ефективне управління ризиками у платіжній системі.

Обєктом оверсайту є 1. Системно важливі пс, які можуть бути джерелом системного ризику, 2. Системи роздрібних платежів і розрахунків, платіжні засоби та платіжні інструменти:

• Система розрахунків за угодами щодо цп,,,,

• Члени та учасники міжнародних платіжних систе, створених нерезидентами.

32. економічна суть, необхідність мета та завдання банківського регулювання

Банківське регулювання - це система заходів, за допо­могою яких центральний банк забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Основною метою банківського нагляду є своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності комерційних банків з метою їх нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи у цілому.

Нагляд за діяльністю банків здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається суспільної природою банків. Комерційні банки функціонують в основному як недержавні структури, метою яких є отримання прибутку. Одночасно вони- виконують спектр суспільно корисних та необхідних функцій (розрахунково- касове обслуговування підприємств та населення, збереження грошових заощаджень суспільства та ін.), що й робить регулю­вання їх діяльності та нагляд обгрунтованим та необхідним завданням державиу

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:

^ забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

^ захист інтересів вкладників;

^ створення конкурентного середовища у банківському секторі;

^ забезпечення прозорості діяльності банківського сектора економіки;

^ забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері та ін.