Лекція № 2. Психічні процеси

1. Діяльність

1. Психологічна будова діяльності людини.

2. Основні види діяльності людини.

3. Уміння, навики, звички.

1. Під людською діяльністю мається на увазі активність особи, покликана задовольнити потреби і інтереси шляхом досягнення свідомо поставленої мети.

У структурі діяльності виділяють цілі і мотиви.

То, до чого прагне людина, є мета діяльності, а то, чому він це робить, – мотив діяльності.

Діяльність підрозділяється на окремі елементи, які називаються діями.

Види дій

1. Зовнішні (можна спостерігати з боку) – внутрішні (приховані від очей, здійснюються у внутрішньому плані).

У міру освоєння тієї або іншої діяльності зовнішні дії можуть переходити у внутрішніх.

Такий процес називається интериоризацией: наприклад, спочатку дитя вчиться читати вголос, а потім про себе.

Зворотний процес, коли у виконанні діяльності виникають яка-небудь скрута і внутрішні дії переходять в зовнішній план, називається экстериоризацией.

Наприклад, при заучуванні іноземних слів для їх кращого засвоєння чоловік промовляє ці слова вголос.

2. Довільні (вольові) – мимовільні (імпульсивні).

Мимовільні дії здійснюються під дією сильних, часто неочікуваних подразників, сильних відчуттів.

Довільні дії продумываются заздалегідь і виконуються за допомогою вольових зусиль.

Етапи діяльності

1. Постановка мети.

Цей етап може бути ускладнений, якщо в процесі постановки мети чоловік повинен здійснити вибір між декількома мотивами.

В цьому випадку в наявності боротьба мотивів: наприклад, піти погуляти або підготуватися до іспиту.

2. Планерування роботи.

На цьому етапі вибираються оптимальні операції і засоби, сприяючі досягненню мети.

Операція – спосіб виконання діяльності, який визначається наявністю у людини певних умінь і навиків, а також умовами, в яких виконується ця діяльність.

Набір найбільш операцій, що часто вживаються, складає індивідуальний стиль діяльності людини.

Засоби виконання діяльності – це ті об'єкти, які покликані допомогти у виконанні діяльності: наприклад, конспекти лекцій.

3. Виконання діяльності.

Тут використовуються знайдені раніше оптимальні засоби і операції.

4. Контрольна частина – перевіряються результати, виправляються помилки, підводяться підсумки, робляться виводи.

Отже, людська діяльність складається з ряду послідовних дій, які в своєму розвитку проходять ряд послідовних етапів.

Сучасна людина виконує велику кількість самих різних видів діяльності залежно від своїх потреб.

Перерахувати і яким-небудь чином класифікувати всі ці види діяльності навряд чи можливо, тому перспективніша дорога – це виділення таких видів, які відповідають спільним для всіх людей потребам.

Такими видами діяльності є спілкування, гра, учення, праця.

Спілкування – вид діяльності, який першим виникає в ході онтогенетичного розвитку людини.

Його основна мета – це обмін інформацією між людьми (див. тему «Спілкування»).

Гра – діяльність, в процесі виконання якої з'являється матеріальний або ідеальний продукт (виняток становлять ділові і конструкторські ігри).

Інколи метою ігор є відпочинок, розвага людей або зняття втоми і напруженості.

Види ігор:

1) залежно від кількості учасників індивідуальні і групові;

2) наочні (в процесі гри використовуються предмети);

3) сюжетні (гра будується по певному сценарію);

4) ролеві (поведінка людини будується відповідно до наказаної ролі);

5) ігри з правилами (дії тих, що грають обмежені правилами, які не можна порушувати).

У реальному житті часто зустрічаються змішані види ігор, наприклад, сюжетно-ролеві, наочно-ролеві, сюжетні ігри з правилами.

Не дивлячись на те, що стосунки, які складаються між людьми в ході гри, не слід сприймати серйозно, значення гри дуже велике: що розвиває – для дітей, засобів спілкування і розрядки – для дорослих.

Деякі ігри мають значення ритуалів, покликані грати роль учбово-тренувальних або спортивних занять.

Вчення – це засіб психологічного розвитку особи, який як основна мета переслідує опанування людини певними знаннями, навиками, уміннями; може бути організованим (здійснюється в спеціально призначених для цього освітніх установах), неорганізованим (йде паралельно з іншими видами діяльності).

Важливим різновидом вчення виступає самоосвіта, коли опанування знань, уміннями і навиками чоловік здійснює за власною ініціативою і в тому об'ємі, який визначає сам поза рамками освітньої установи.

Праця – діяльність, в ході якої проводяться предмети духовної і матеріальної культури, удосконалюються знаряддя праці, покращуються умови життя, розвиваються наука, техніка, виробництво, творчість.

Таким чином, всі перераховані види діяльності носять розвиваючий характер, т. е. при включенні і активній участі в них дитяти відбувається його інтелектуальний і особовий розвиток.

3. Уміння – окремі елементи діяльності, які дозволяють виконувати діяльність з високим рівнем якості.

Навик – це така дія, окремі операції якої в результаті тренування стали автоматичними і здійснюються без участі свідомості.

Людина, як правило, має в своєму арсеналі різні навики, деякі з яких можуть робити як позитивний, так і негативний вплив на навики, що знов набувають: позитивний вплив називається перенесенням, негативне – інтерференцією.

Найчастіше перенесення відбувається в тому випадку, якщо між новими і старими навиками є щось спільне: наприклад, людина, що уміє водити автомобіль, швидше навчиться водінню трактора, що володіє двома іноземними мовами легше опанує третій і т. д.

Якщо старі і нові навики мають різкі відзнаки, то можлива інтерференція.

Наприклад, навчившись самостійно грати на фортепіано, потім важче перенавчитися правильній постановці пальців.

Звичка – непереборне прагнення людини виконувати певні дії.

Наприклад, чистити зуби, палити і т. п.

Звичку слід відрізняти від простого навику, оскільки при її здійсненні присутня певна міра усвідомленості, але, на відміну від уміння, звичка далеко не завжди може бути розумною і корисною.

Таким чином, уміння, навики і звички – це автоматизовані, свідомо або несвідомо виконувані елементи діяльності.