Розділ 3. Історія та політична ситуація.

Археологічні знахідкі свідчать, що люди з'явились на території Корейського півострова близько 700 тисяч років тому. У провінціях Хамгьон-Пукто, Пхьонан-Намдо, Кьонгідо і Чхунчхон-Пукто знайходять велику кількість кам'яного знаряддя, яке відноситься до епохи палеоліту. Люди тих часів жили у печерах та інколи будували примітивні будинки.

Найдрівніший корейський гончарний предмет відноситься до 8000 року до н.е. Керамічні предмети 3500-2000 років до Р.Х. (Гончарний період Чільмун) знайходять по всій території півостріва, а також у Приморському краї Росії, Монголії та Маньчжурії.

За легендою, перша корейська держава була заснована сином жінкі-ведмедеці та небожителя Тангуном у 2333 році до Р.Х. Історики називають найраніший етап корейської історії періодом Кочосон (старий Чосон). Територія Кочосону знаходилася у північному районі Корейського півостріва та Маньчжурії. У 108 році до Р.Х. Кочосон був захоплений китайцями.

Вважається, що на початку свого розвитку Кочосон був міжплемінним утворенням, яке складалося з окремих міст-держав, а централізованою державою він став близько 4 століття до Р.Х. Приблизно в той же час на півдні півостріва утворилася держава Чін, яка стала попередником конфедерації Самхан.

Після падіння Кочосону на території півостріва утворились три племенні об'єднання: Махан, Чінхан і Пьонхан (збірна назва Самхан).

На півночі виникла держава Когурьо, що проголосила себе спадкоємцем Пуьо. Також на території колишнього Кочосона виникло кілька невеликих держав, серед яких найбільш відомі Окчо і Тонйе (Східне Йе).

На початку нашої ери з племенні об'єднання, які залишилися після роспаду Кочосона, сформували три ранньофеодальні держави — Сілла, Пекче і Когурьо.

Після завойовання Когурьо і Пекче у 676 році, виникла держава Об'єднана Сілла, яка у 935 році змінилася державою Корьо. В той же час на півночі розвивалася держава Пархе (Бохай). Цей період в історії Кореї був ознаменований розквітом буддизму.

У період пізних трьох королівств (892—936) на Корейському півострові було три держави: Сілла, Хупекче, («Пізне Пекче») та Тхебон (або Хукогурьо, «Пізне Когурьо»).

Корьо було засноване у 918 році і до 936 року об'єднало півострів. Слово «Корьо» стало прообразом сучасного «Корея». Правління династії продовжувалосья до 1392. У цей період було розроблено детальний звід законів. Буддизм поширився по всьому півостріву.

Коли у Китаї пала Юаньська династія і стала правити Мінська, Корьо опинилася на роздоріжжі. З одного боку корейці визнавали свою васальну залежність від нової династії (1368), а з другого боку, підтримували відносини з монголами, які полишили Китай. Врешті-решт Корьо відкрито прийняла бік останніх і відправила своє військо до кордонів Китаю. Таким станом справ скористався тесть останнього правителя династії Корьо і головнокомандувач корейською армією Лі Сонгьо(кит. Лі-чен-гуй або Лі-тань). Він скинув династію Корьо та заснував у 1392 році нову, відому під ім'ям Чосон.

Столиця Чосон була перенесена у Хансон, сучасний Сеул, а у 1394 році офіційною релігією було прийнято китайське конфуціанство. У 15 сторіччі був розроблений корейський алфавіт хангуль.

У період з 1592 до 1598 року Корея зазнала японських вторгненнь. Після агресії з Маньчжурії у 1627 та 1636 роках династія Чосон стала данником імперії Цін.

Внутрішня політика Чосона ціликом керувалася конфуціанською бюрократією. Попри спроби вестернізуватися, Корея залишилася закритою державою.

У 1893-94 рр. почався революційний рух під керівництвом партії Тога-куто, що змусило корейського короля звернутися за допомогою до Китаю. Китайський уряд відправив свої війська у Корею, на що Японія відповіла відправкою своїх. Почалася Японсько-Китайська війна 1894-95 років. Корея офіційно в ній участі не брала, але бойові дії відбувалися на її території. Після війни Корея фактично перейшла у японську зону впливу.

Король керував з цього моменту під контролем Японії. 11 лютого 1896 року він втік з палацу і сховався у російській амбасаді, де прожив цілий рік. Лише у березні 1897 року він повернувся до свого палацу, після чого прийняв титул імператора, однак реальної влади він не мав, як власне і імперії.

У 1904 році почалась Російсько-японська війна. Офіційно Корея у неї участі не брала, але війна, на початку морська, а потім сухопутна, велась на першому етапі у кордонів Кореї. Її гавані були місцями висадки японських військ. Коли війна перекинулась на територію Маньчжурії, Корея залишилася окупованою японськими військами. 30 січня 1904 року російський посол Павлов утік з Сеулу. Згідно з договором 23 лютого 1904 року, Корея формально визнала себе васалом Японії. Вона залишилась у васальних стосунках і після укладення миру.

Після російсько-японської війни 1904—05 рр. Японія встановила протекторат над Кореєю, а у 1910 році анексувала її. Японці проводили асиміляційну політику на півострові. Корейців змушували вивчати японську мову та змінювати корейські імена на японські. Окупаційна влада поширювала теорію єдиного «японсько-корейського етносу». Велика кількість корейців переселилася до Японії на заробітки. Крім цього корейці активно брали участь у колонізації Маньчжурії і Сахаліну.

Поразка Японії у Другій світовій війні поклала край японському пануванню у Кореї (з Кореї були також виселені усі японці). Північна частина Корейського півострова була окупована Радянським Союзом, а південна — США.

Період японської окупації завершився в 1945 році, після поразки Японії в другій світовій війні. За договором між союзниками по антигітлерівській коаліції, Корея була поділена на радянську (на північ від 38‑й паралелі) і американську (на південь від тієї ж паралелі) зони відповідальності. Так країна розділилася на дві частини: Північну і Південну. Спроби відтворити єдину корейську державу провалилися, і в 1948 році були проголошені Республіка Корея (РК) і Корейська Народно‑Демократична Республіка (КНДР) 15 серпня і 9 вересня відповідно.

Корейська війна 1950—53 рр. закріпила поділ країни. Тем не менше, обидві корейські держави впевнені, що країна об'єднається у майбутньому.

Народи. Коре́йці — основне населення Корейського півострова, що сформувалася, як нація на початку XX століття.

Самоназва корейців корейською мовою: чосон сарам у Корейській Народно-Демократичній Республіці (Північній Кореї) і хангуг сарам у Республіці Корея (Південній Кореї).

За антропологічним типом належать до східно-азіатської групи монголоїдної раси. Говорять корейською мовою. Багато питань етногенезу корейців не однозначні. Очевидно, у їхньому формуванні брали участь етнічні групи різного походження, причому ведуча роль належала групам, що говорили на протоалтайських мовах. Основні релігії — навчання Конфуція, буддизм, християнство, шаманізм. Раніше в країні панував буддизм, але в XIV столітті він утратив значення офіційної релігії. Велика кількість людей атеїстичних поглядів.

Тип політичного режиму. Республіка Корея має демократичну форму правління, яка заснована на принципі розділення законодавчої, старанної і судової влади при їх взаємозалежності і взаїмоограніченії. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Конституція гарантує основні права народу на свободу, соціальне забезпечення і участь в управлінні державою. В цілях максимального захисту має рацію і свобод громадян Конституція також передбачає самостійність трьох гілок державної влади – старанною, законодавчою і судовою.

Главою виконавчої влади є президент Республіки, обраний народом. Всім громадянам гарантується особиста свобода, а також свобода слова, друку, зборів і об’єднань. Конституція сприяє встановленню атмосфери національної єдності і гармонії і ставить мета добитися об’єднання Південної і Північної Кореї. Вона також поважає міжнародні зобов’язання, договори і загальновизнані норми міжнародного права. Конституція передбачає дотримання принципу вільної змагальності під час президентських виборів і обмежує перебування президента у влади одноразовим п’ятирічним терміном.

Внутрішня політика. Конституція гарантує громадянам рівність перед законом незалежно від їх статі, віросповідання або соціального положення, їх особисту недоторканність і захист у разі необгрунтованого арешту, а також свободу у виборі місця проживання. Далі, вона визнає економічні права, зокрема право на приватну власність, право на працю і обов’язок трудитися, свободу вибору професії і право на укладення колективного договору. У Конституції чітко визначається право на прагнення на щастя, на отримання оптимальної заробітної плати, справедливих компенсацій і право на захист приватного життя.

Зовнішня політика. Південна Корея — член ООН, АТЕС (форум Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва), Азіатського банку розвитку, ЄБРР, Групи-77, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Інтерполу, ОБСЄ (партнер), ЮНЕСКО, Світової організації торгівлі, Організації економічного співробітництва і розвитку.