Розділ 7. Культура.

Офіційною мовою є корейська. Сучасна корейська мова має кілька діалектів, серед яких нормативним вважається той, яким користуються в Сеулі і центральних районах країни. Діалекти досить схожі між собою, тому співрозмовники легко розуміють одне одного.

Корейська мова має багато спільного з японською у граматиці, крім того, обидві мови мають багато запозичених слів китайського походження.

Корейський алфавіт (хангіль) був створений групою вчених у XV столітті. До цього записи корейською мовою робили за допомогою китайських ієрогліфів. Хангіль складається з 10 голосних і 14 приголосних.

Релігії. Основними релігіями в Кореї є християнство (49% віруючих), буддизм (47% віруючих), конфуціанство (3% віруючих), чондоге та інші - 1% віруючих.

Найдревніші релігії Кореї - шаманство, буддизм і конфуціанство. Всі вони відіграли важливу роль на ранньому етапі культурного розвитку країни і значно вплинули на формування мислення та моделей поведінки корейців. Християнство прийшло у Корею близько 200 років тому і швидко здобуло прибічників; нині це одна з найбільших конфесій у країні. Паралельно в Кореї співіснує ряд дрібніших конфесій, які поєднують елементи традиційних релігій.

Шаманство базується на вірі в те, що душа є не тільки у людини. Шаманісти одухотворяли видиму природу, наділяючи нескінченною кількістю духів і демонів усе живе і неживе на землі: скелі, дерева, гори, джерела або небесні тіла.

Один з напрямків буддизму (махаяна, або "Велика колісниця") був привнесений у Корею у IV столітті ченцями-місіонерами з Індії та Китаю. За підтримки королівської влади нова віра швидко поширилася у державах Когуре і Пекче.

До 668 року буддизм був уже державною релігією, хоча управління країною здійснювалося на принципах конфуціанства. В епоху Коре багато ченців стають політиками і придворними.

Нині буддизм у Кореї переживає своєрідний ренесанс, намагаючись при цьому пристосуватися до сучасних змін. Для пропаганди своєї віри буддистські громади створюють у містах власні центри, залишаючи розташовані у горах монастирі.

Першими корейцями, які долучилися до ісламу, стали переселенці в Маньчжурію на початку XX століття, у період японського колоніального панування. Невелика кількість навернутих до ісламу повернулася в Корею після Другої світової війни, але їм ніде було відправляти богослужіння, доки під час Корейської війни у складі сил ООН в країну не увійшли турецькі війська і не дозволили корейським мусульманам молитися разом з ними.

Перша корейська ісламська служба відбулася в 1955 році, після цієї події було обрано першого корейського імама.

У 1967 році Корейську ісламську громаду розширено і реорганізовано, вона перетворилась на Корейську мусульманську федерацію, а в 1976 році в Сеулі була освячена головна мечеть країни.

В Кореї існує понад 240 так званих "нових релігій", послідовників яких налічується від 600 тисяч до кількох десятків осіб. Більшість з них поєднують в собі елементи різних релігій.

Архітектура. Характерними в традиційній корейській архітектурі були два основних стилі: палацово-храмовий, що формувався під сильним впливом китайських канонів, і народний - спорудження будинків для простих людей, який мав безліч місцевих різновидів. Древні архітектори, які зводили палаци і храми, запозичили систему балок і опор у китайців. Для житлових споруд простого народу були характерні криті соломою дахи і підлоги з системою підігрівання ондоль. Заможні люди будували великі будинки з витончено вигнутими черепичними дахами, які закінчувалися на кінці трохи підведеними свесами. Велике значення в архітектурі надавалося природному ландшафту. Так, численні буддійські монастирі, розкидані по всій країні, зазвичай будувалися в горах, ідеально вписуючись у навколишній пейзаж. Місце для будівництва тільки тоді вважалося відповідним, коли звідти відкривався відповідний краєвид на "гори і води".

Ознайомлення з західною архітектурою відбулося в кінці XIX ст., коли почали зводитися церкви і будівлі для іноземних місій, однак поступово, із зростанням політичного впливу Японії, основну роль у будівництві почали відігравати японці. Одним із зачинателів вітчизняної архітектури 30-х рр. є Пак Тонджін, який розробив проект головної будівлі Корейського університету. В сучасний період у Південній Кореї яскраво заявили про себе архітектори Кім Джуноп і Кім Сугін. Швидко змінює свій вигляд столиця держави, вражаючи багатством сучасних архітектурних напрямків і стилів. Серед архітектурних споруд Сеула особливо виділяється Олімпійський стадіон (автор Кім Сугін), Культурний центр ім. Сеч-жона (автор Ом Докмун) і Сеульський центр мистецтв (автор Кім Сокчхоль).

Музика. Існують дві категорії корейської музичної культури: чхонак (сукупність музичних традицій найвищих прошарків суспільства) і сонак (музика простих людей). Мелодії чхонак, як правило, повільні, урочисті і композиційно складні, з переплетенням довгих музичних фраз (наприклад, інструментальна п'єса "Сучжечхон", яка збереглася до наших днів). У старовину вони виконувалися під час придворних церемоній і ритуалів. Народна музика включає в себе шаманські співи, жанри санчжо (музика ударних інструментів) і пхансорі (музична драма). У XIX ст. в Корею проникає західна музика - спочатку християнські гімни. У 1919р. композитор Хон Нанпха склав пісню "Понсонхва" - один з перших творів в історії корейської музики в "західному стилі". Після Другої світової війни багато корейських музикантів відбули на навчання за кордон, де досягнули блискучих успіхів, були відзначені найвищими нагородами на міжнародних конкурсах і удостоєні честі бути запрошеними на роботу у відомі творчі колективи.

Театр. Корейське театральне мистецтво бере початок від первісних релігійних обрядів. Їх невід'ємною частиною є музика і танець. Яскравим прикладом є жанр тхалъчхум - комедійна вистава в масках, що поєднує пантоміму і танець. Стиль виконання, діалоги і костюми варіювалися залежно від місцевості. Поширені були також пісенно-драматичні спектаклі пхансорі на популярні сюжети та вистави лялькового театру коктугаксі норим у виконанні бродячих акторів. Навіть шаманські обряди кут в минулому іноді мали не лише релігійне навантаження, але й служили для розваг. Перший театр західного зразка вонгакса було відкрито в Сеулі у 1908р. На його сцені ставилися перекладні п'єси західних авторів, а також так звані "п'єси нової школи", основними темами яких були любовні історії, які користувалися популярністю у публіки.

Образотворче мистецтво. Найбільш ранні зразки живопису виявлені на стінах гробниць Когуре у південній Маньчжурії і під Пхеньяном (III-IV стст.), а також у Кенджу, столиці Силла (VI ст.). Живопис Когуре відрізняється динамізмом форм і почуттям ритму, в той час як для живопису Силла характерні споглядання і пильна увага до деталей.

Період Корі, період розквіту буддизму, вважається "золотим віком" корейського образотворчого мистецтва. Художники цієї епохи створили чудові храмові фрески та ілюстрації до буддійських рукописних книг, портрети сучасників, а також картини із зображенням "чотирьох добродіїв" - так називали квіти сливи, орхідею, хризантему і бамбук.

У період династії Чосон (панування конфуціанства) передвісником нових віянь став художник Чон Сон (1676-1769), який у картинах рідної природи відродив національну самобутність корейського живопису. Неповторність його стилю особливо помітна в роботах "Після дощу на горі Інван", "Алмазні гори" і "Долина свіжого вітерця".

Навизначніші культурні надбання. Три найголовніших національних скарби Кореї 9 грудня 1995р. вперше були включені ЮНЕСКО до списку світової культурної спадщини. Найбільша кількість пам'яток старовини зосереджена в Кенджу - місті на південному сході країни, столиці древнього королівства Силла (57 - 935 рр. н. е.). Там знаходиться найстаріший буддійський храм Пульгукса ("Монастир царства Будда") з всесвітньо відомим Дзвоном Емілле (3,78 м. висотою і більше двох метрів у діаметрі), споруджений у 751-774 рр., головний павільйон Теунджон, а також парк Тумулі, Онін (П'ять гробниць), Чхомсонде (найдревніша з обсерваторій, які збереглися до наших днів), гробниця полководця Кім Ю Сіна і гора Намсан з пагодами і розвалинами монастирів, Національний музей Кенчжу і курортний комплекс на озері Помун.

Всесвітньою популярністю користується унікальний печерний храм Соккурам на вершині гори Тхохамсан, яка служила Силла природним захистом від набігів. Храм складається з головної купольної зали, невеликого квадратного аванзалу і віялоподібного коридору, який з'єднує їх. Головна фігура в центрі круглої зали - статуя Будди, який сидить зі схрещеними ногами на восьмигранному п'єдесталі. Це єдиний у Східній Азії печерний храм, де головна фігура розташована в центрі залу. Головна фігура оточена 39 бодхісатвами, 10 наханами (учнями Будди), а також дівами і небесними воєводами, а символізує вона "Чисту Землю" - помешкання Будди.

У монастирі Хеїнса в провінції Кенсан-Намдо зберігається "Тріпітака Кореана" (найповніше зібрання буддійських писань, які збереглися в Східній Азії).

Свята, обряди та звичаї. Важливе значення у житті корейців мають пишні видовища і різного роду гуляння. Найбільшим календарним святом традиційно вважається Сіль. Цей день також відомий під назвою Місячний Новий рік, який зазвичай відзначається в колі сім'ї. Вся родина одягає найкращий одяг. Цього дня проводяться церемонії вшанування пращурів. Після закінчення церемонії молодші члени родини роблять традиційні глибокі поклони і вітають старших, після чого всі сідають за святковий стіл. Готують спеціальні страви і влаштовують традиційні корейські ігри.

До числа великих свят входять:

Теборим - перший повний місяць нового року, коли селяни і рибалки моляться про багатий врожай та улов і влаштовують з такої нагоди особливі змагання;

Тано - 5-й день п'ятого місяця за місячним календарем, коли селяни на один день відволікаються від польових робіт і влаштовують загальне свято;

Чхусок - 15-й день восьмого місяця за місячним календарем - свято врожаю і день подяки;

День народження Будди - 8-й день четвертого місяця за місячним календарем, коли віруючі у буддійських монастирях проводять урочисті церемонії, а ввечері свято завершується красивою ходою з запаленими ліхтарями.

У корейців існує кілька сімейних свят, яким надається дуже важливе значення. У такі дні влаштовується великий бенкет.

Толь - перший день народження дитини;

Пекіль - 100-й день після народження дитини;

Хвангап - 60-річний ювілей, якому надається особливе значення, оскільки в цей день людина завершує 60-річний зодіакальний цикл за східним календарем;

Кохи - 70-річний ювілей.

Крім традиційних свят, що відзначаються за місячним календарем, в Кореї існують наступні загальнонаціональні свята:

1 січня. Новий рік. Корейці святкують його за сонячним календарем. Відзначають перші два дні Нового року.

1 березня. День Першоберезневого руху за незалежність.

5 квітня. Свято деревонасадження. Відповідно до урядової програми з відновлення лісів, цього дня державні діячі, вчителі, школярі і тисячі корейців по всій країні саджають дерева.

5 травня. День дітей. У цей день дорослі організовують спеціальні розваги для дітей.

6 червня. День пам'яті. День пам'яті полеглих у війнах. Меморіальні церемонії проходять на Національному цвинтарі в Сеулі.

17 липня. День Конституції. Святкування річниці Конституції Республіки Корея, ухваленої в 1948 р.

15 серпня. День звільнення. Цього дня у 1945 р. Корею було звільнено від 35-річного колоніального правління Японії. У цей день також відзначається річниця формування першого уряду Республіки Корея у 1948 р.

3 жовтня. День утворення Кореї. Цього дня відзначається утворення Кореї Тангуном у 2333 р. до н.е.

25 грудня. Різдво. Християни і всі інші громадяни відзначають це святе разом з народами інших країн.

Спорт. Окрім тхеквондо (чисто корейського спорту) в Кореї популярні стрільба з лука, стрільба, настільний теніс, бадмінтон, шорт-трек, гандбол, хокей на траві, вільна боротьба, бейсбол, дзюдо, футбол, ковзанярський спорт, фігурне катання та важка атлетика. Зрештою, кореянці вважаються спортивною нацією й доволі успішно представляють свою Країну на міжнародних світових спортивних форумах. Також багато нових видів спорту пізнає корейське суспільство й природна схильність до спорту та загальна фізична культура (що культивується корейським суспільством) призводить до подальших успішних виступах корейських спортсменів навіть ще в недавно освоєних видах спорту (бокс, марафон, зимові види спорту, плавання).

До традиційних корейських видів спорту відносять:

Тхеквондо (Taekwondo) — популярне бойове мистецтво виникло в Кореї. Тхеквондо характеризується специфічною технікою ніг і рук (кулаки), хоча акцент лежить на його ударні особливості. Саме походження цього мистецтва простежується ще з 1 століття до н. е., а найбільшої популярності зажило після Другої світової війни коли стало основним елементом військової підготовки в Кореї. А в 1961 році правила тейквондо були уніфіковані заради спортивних цілей та більш ширшого суспільного вжитку, а 2000 році стало офіційним олімпійським видом спорту.

Тхеккен (Taekkyeon) — традиційне бойове мистецтво, що простежується в Кореї в період Ґогурьо (Goguryeo) в 4 столітті. Його особливістю є використовує відкритих руки і ніг, в той час як використання ударів кулаками не допускається. А самі рухи виглядають більш плавними, на відміну від криволінійних в тхеквондо.

Хапкідо (Hapkido) — інше бойове мистецтво Кореї, хоча й не настільки популярне, як тхеквондо і особливо за межами півострова. Мистецтво хапкідо простежується в період «Трицарства» і має багато спільних характеристик з японським Айкідо.

Інші відомі корейські бойових мистецтва — танґ су до (tang soo do), кук сул вон (kuk sool won), кумдо (kumdo) і субак (subak). Корейська боротьба Шірим (Ssireum) близька до боротьби сумо з Японії. Її особливість — боротьба триває на піщаному колі, а суперник, який кине свого супротивнака на землю перемагає.

Національна кухня. Основу харчування корейців становить рис. Поряд з рисом у харчуванні корейців значне місце займають інші зернові – пшениці, ячмінь, просо, овес, чумиза.

Як й у багатьох інших народів Східної й Південно-Східної Азії, основною формою споживання рису в Кореї є пап (рис, зварений без солі на пару). Для готування такої страви здавна вживалися спеціальні судини з невеликими отворами в днище. Цінується розсипчастий рис, у якому кожне зернятко відділене від іншого. Іншим найважливішим компонентом корейської кухні є тток (зварений на парі й потім відбитий рис). Тток, приготовлений із клейких сортів рису, називають чхалипток.

З рисового й пшеничного борошна готовлять різні види локшини. Найбільш улюблена страва – куксу (довга локшина, приготовлена із прісного тесту), а також сучебі (корейські галушки). Куксу подають із тушкованим мілкопорізаним м'ясом, овочами, червоним товченим перцем.

Розповсюдженою стравою є куксу чангук (куксу з гарячим супом, що заправлений соєвим соусом).

З борошна готують корейські пельмені манту. Їх начиняють м'ясом, овочами, цибулею. Іноді манту роблять із солодкою начинкою, тоді вони нагадують солодкі пиріжки.

Найважливішою приправою до рису, звареному на пару без солі, а також до всіх інших крохмалистих виробів є соєва паста чанъ і соєвий соус канчанъ.

Корейці вживають у їжу тільки рослинні жири, що одержують, в основному, із соєвих бобів, зародків кукурудзяного зерна, рисових отрубів, соняшника, арахісу.

У корейській національній кухні важливе місце займають страви, приготовлені з м'яса й риби.

М'ясо, рибу й овочі корейці їдять сирими, піддають їхнім різним видам обробки: солінню, маринуванню, в'яленню, варінню, тушкуванню й обсмажуванню в рослинному маслі.

У їжі корейців важливе місце займає морська й річкова риба, а також різні продукти моря. Свіжовиловлену рибу їдять сирий. Страви із сирої риби називаються хве (дрібно нарізана, очищена сира риба, приправлена гострими спеціями). Крім того, рибу заготовлюють взапас (солять і сушать). Корейці їдять м'ясо крабів і молюсків. З морських тварин їдять іглошкірих голотурій і морських їжаків. Особливо живильним корейці вважають страву із трепангів. За свою поживність трепанг іменується корейцями хэсам (морський женьшень).

У берегів Кореї виловлюють їстівні водорості хэчхо, серед яких найбільшою любов'ю користується так називана морська капуста (або японська ламінарія).

Неодмінний компонент корейської національної кухні – овочі, що вживаються як у сирому виді, так й у квашено-солоно-маринованому. Квашено-мариновані овочі, що носять збірну назву кимчхи, – улюблена корейська страва. Широка популярність цієї страви сприяла тому, що для сусідніх народів кимчхи, поряд з відвареним на парі рисом і локшиною, стали своєрідними символами корейської національної кухні.

З овочів готовлять різні салати – чхе. Хоча картопля стала порівняно недавно культивуватися в Кореї, зараз його вживають у їжу широко.

Значне місце в їжі корейців займають фрукти. Такі види, як хурма, груші, персики, абрикоси, слива, вишня, мають у Кореї тисячолітню історію.

У їжі корейців особливе місце займають дикі ягоди, їстівні трави, коріння, квіти й плоди дерев, особливо цінується женьшень.

Алкогольні напої корейці роблять в основному з рису, ячменя, проса. Найбільш відома рисова горілка – суль, яку п'ють у підігрітому виді.

Їдять корейці звичайно три рази на день (сніданок - о 6-7 ранку, обід - о 12 дня, вечеря - о 7-8 вечору) за низенькими столами (висотою 30-35 см).