12. Технологічні можливості суспільства.

Межа виробничих можливостей (МВМ) показує максимальний обсяг благ, які можна отримати з наявних економічних ресурсів при даному рівні техніки.

Ефективність виробництва – це максимум продукту за умов найменших витрат. В основі ефективності лежить принцип: витрати – обсяг виробництва. Існують методи обчислення ефективності:

1. коли обсяг продукції ділиться на обсяг продукції. За цим методом ефективність визначається як вихід продукції;

2. коли обсяг ресурсів ділиться на обсяг продукції. За цим м. ефективність визначає кількість ресурсів, затрачених на виробництво продукції.

Методи за якого можливий вихід за межу:

1. екстенсивний (додаткове залучення ресурсів);

2. інтенсивний метод виробництва (за більш ефективне використання вже наявних ресурсів).

Технологічні можливості суспільства обумовлюються:

1. обмеженістю ресурсів;

2. безмежністю потреб;

3. альтернативне використання обмежених ресурсів.

13. Форми економічних зв’язків і виробництва.

Перші економічні зв’язки мали назву „прямі економічні зв’язки” – це економічні зв’язки, пов’язані з виробництвом і споживанням благ, прямі економічні зв’язки не мали обміну продуктами економічної діяльності. Це виробництво людиною всього необхідного для власного споживання. Прямі економічні зв’язки породжують натуральне вирбництво. Натуральне виробництво - це така форма організації виробництва при якій створені блага використовуються для задоволення самих виробників.

Друга форма ек.зв’язків – опосередковані. Опосередковані виникають лише в умовах суспільного поділу праці і в умовах товарно-грошових відносин. Результатом опосередкованих або товарних відносин стає товарне виробництво. Товарне виробництво – така форма організації виробництва, при якій продукт виробляється відособленими, самостійними виробниками, кожен з яких спеціалізується на виробництві одного продукту. Опосередковані зв’язки опосередковані обміном – товаром – ринком.

Другий етап розвитку товарного виробництва – грошовий етап, оскільки гроші ставали загальним еквівалентом.

14. Еволюція форм вартості.

Вартість товарів (як суспільно необхідна праця, затрачена на їх виробництво) є внутрішньою субстанцією, яку не можна виміряти безпосередньо. Своє остаточне суспільне визначення (частково воно здійснюється при безпосередньому виробництві у процесі суспільного поділу праці) товари отримують лише на ринку під час купівлі-продажу, де зовнішнім виявом вартості є мінова вартість.

Форми вартості — форми вираження вартості товарів у процесі еволюції товарного виробництва.

Форми вартості еволюціонували від найпростішої до грошової. Епізодичний обмін продуктами відбувався ще в первісному суспільстві. Наприклад, одна община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок добутої іншою общиною риби. Такий обмін можна виразити формулою: 1 туша тварини = 200 одиниць риби. Ця формула не лише найпростіша, а й випадкова, оскільки обмін не мав регулярного характеру, довільно обирались продукти і пропорції обміну.

З розвитком виробництва суспільний поділ праці поглиблювався, що супроводжувалося зростанням її продуктивності та виникненням додаткового продукту. Першим поділом праці було відокремлення тваринництва від землеробства. Надлишки продуктів тваринництва (худоба, м'ясо, шерсть і т. д.) уже не випадково, а регулярно почали обмінювати на надлишки продуктів землеробства.

Паралельно розвиваються і відносини економічної власності. У сфері виробництва та обміну товаровиробниками стають окремі індивіди, приватні власники.

Унаслідок регулярного обміну мінові пропорції стійкішали, наближалися до затрат праці. Оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, обмін між общинами (колективний обмін) з розпадом первісного ладу замінив індивідуальний. Так, власник шкури міг придбати зерно лише тоді, якщо вона не була йому потрібна, що інколи унеможливлювало обмін. Вартість окремого товару не мала остаточного, загальноприйнятого вираження. Потрібний був товар, який мав би однакову споживчу вартість для всього суспільства.

На етапі розвитку продуктивних сил, коли обмін стає регулярним явищем і визначає умови життя певної частини виробників, розширення масштабів товарного виробництва загострює внутрішні суперечності обміну товару, які вирішує лише поява грошей. До їх появи роль загального еквівалента на різних етапах історичного розвитку, у різних країнах і місцевостях виконували найрізноманітніші товари — переважно продукти масового виробництва, що відігравали вирішальну роль в економіці, наприклад, у Давній Греції — худоба, хутро і шкіра — у скандинавських народів, сіль — у Судані, Абісінії. У Київській Русі тривалий час функцію загального еквівалента виконували хутра родини куниць (куни). Іноді загальним еквівалентом слугував один із привозних важливих товарів, або той, що був одним з основних предметів ринкового обміну, наприклад раби або полонені, що ставали рабами. З часом еквіваленти змінювалися (худобу витіснили сіль, хутро). Поступово гроші набували таких властивостей: однорідність, міцність, збереження, компактність, висока вартість в одиниці ваги, порівняно постійна вартість. Це стало матеріальною основою для зростання ролі загального еквівалента як суспільної форми (відносин економічної власності).

З IV до ІІІ ст. до н. е. загальним еквівалентом були срібло і золото. Спочатку злитки золота клеймили. З часом загальним еквівалентом стає золото, а у другій половині XIX ст. встановлюється золотий стандарт. Це відбулося завдяки таким властивостям золота, як однорідність, ковкість, м'якість, подільність, неокислюваність, висока вартість у малій вазі та ін. Золоті гроші були повноцінними, оскільки їх номінальна вартість в основному відповідала вартості металу, що в них містився.

Із появою грошової форми вартості товарний світ розпадається на товар і гроші — зовнішню протилежність товару — протилежність між споживчою вартістю і вартістю.